Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №466/1388/17

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 466/1388/17

провадження № 61-17260св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_2,

представники заявника: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

зацікавлені особи: публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

представники публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»: Олексюк МаринаМиколаївна, Качор Назар Богданович, Ковальчук Лілія Олегівна,

представники відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області: БатюкМар'яна Василівна, Пушкар Ірина Євгенівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М.,

Ніткевича А. В.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою про визнання незаконними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області), пов'язаних з оцінкою нерухомого майна та визнання недійсним і скасування звіту про оцінку нерухомого майна.

Скарга мотивована тим, що у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходиться на виконанні зведене виконавче провадження № 3801144 про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «РайффайзенБанк Аваль») заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 014/9723/74/56803 на загальну суму

3 433 432,52 грн. У процесі здійснення виконавчого провадження державним виконавцем звернуто стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_1. Згідно зі звітом про оцінку квартири від 13 січня 2017 року, виданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 (далі - ФОП ОСОБА_14.), який діє на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності від 24 листопада 2015 року № 924/15, вартість вищезазначеної квартири становила 2 768 000 грн. Вважав таку оцінку необ'єктивною, незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати незаконними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Ільчишин Л. В., які пов'язані з оцінкою нерухомого майна ОСОБА_2, що знаходиться по АДРЕСА_1, визначеною за результатами звіту про оцінку квартири від 13 січня 2017 року, та визнати недійсним і скасувати звіт від 13 січня 2017 року, складений ФОП ОСОБА_14, який діє на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності від 24 листопада 2015 року № 924/15, про оцінку квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 червня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, про зупинення стягнення за зведеним виконавчим провадженням відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, заявник не навів обставин та не надав доказів, які б свідчили про неправомірність дій державного виконавця та давали б підстави сумніватися в достовірності даних, викладених у звіті про оцінку майна.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року скасовано, прийнято постанову про задоволення скарги ОСОБА_2

Визнано незаконними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Ільчишин Л. В., пов'язані з оцінкою нерухомого майна

ОСОБА_2, що знаходиться АДРЕСА_1, визначеною за результатами звіту про оцінку квартири від 13 січня 2017 року.

Визнано недійсним та скасовано звіт, затверджений 13 січня 2017 року про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_1, виданий ФОП ОСОБА_14, який діяв на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності від 24 листопада 2015 року № 924/15.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 червня 2017 року залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 червня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що проведена експертом-суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_14 оцінка майна боржника є недостовірною та необ'єктивною, тому наявні підстави для визнання незаконними дій головного державного виконавця по проведенню оцінки нерухомого майна та визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку вартості квартири.

У березні 2018 рокуПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення скарги та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що вартість об'єкта оцінки є занижена, а посилання заявника на виконання звіту про оцінку без дотримання положень національних стандартів щодо оцінки майна, а саме пунктів 3, 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи.

У травні 2018 року представник ОСОБА_2- ОСОБА_6, подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанцій є законною і обґрунтованою.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Встановлено, що у провадженні ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходиться зведене виконавче провадження ЗВП № 3801144 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 014/9723/74/56803 на загальну суму 3 433 432,52 грн.

На виконанні ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області перебуває: виконавчий напис від 30 вересня 2010 року № 1817, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15, згідно з яким 21 жовтня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження не виконано; виконавчий напис від 30 вересня 2010 року № 1816, вчинений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М. Г., згідно з яким 21 жовтня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження не виконано; виконавчий лист від 04 лютого 2010 року № 2-3125/2009, виданий Шевченківським районним судом м. Львова, згідно з яким 20 вересня 2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження не виконано; виконавчий лист від 22 січня 2013 року № 2-1578/11, виданий Шевченківським районним судом м. Львова, згідно з яким 19 березня 2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження не виконано; виконавчий лист від 03 листопада 2014 року № 2-1577/11, виданий Шевченківським районним судом м. Львова, згідно з яким 03 листопада 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження не виконано.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою, передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

А частина друга статті 384 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Аналогічна вимога містилася й у статті 1212 ГПК України у редакції, чинній на час звернення особи зіскаргою, а саме: скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 діючого Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У частині першій статті 447 та частині першій статті 448 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналогічно врегульовано вказане питання в частині першій статті 339 та частині першій статті 340 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, а саме: сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 ЦПК України та статей 339, 340 ГПК України у редакціях від 03 жовтня 2017 року, дає підстави зробити висновок, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішенняпри виконані рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства, а якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства, відповідно.

Разом з тим ні в ЦПК України, ні в ГПК України не урегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон № 1404-VIII та Закон № 606-ХІV, який був чинним на час вчинення виконавчих дій.

За правилами цих законів, як у редакції, що була чинною на час вчинення виконавчих дій, так і на час розгляду справи, передбачалися особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.

Так, у статті 33 Закону № 606-ХІV, чинного на час вчинення виконавчих дій, передбачалося, що в разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах ДВС, об'єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Детально дії виконавця на час вчинення виконавчих дій регламентувалися Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5 (далі - Інструкція), а саме підпунктами 3.8.1 - 3.8.8 пункту 3.8 розділу ІІІ.

У підпункті 3.8.8 пункту 3.8 розділу ІІІ Інструкції у редакції, що була чинною на час вчинення виконавчих дій, за наявності підстав для завершення виконавчого провадження виконавчий документ виводиться зі зведеного виконавчого провадження за постановою державного виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до вимог статті 30 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на час розгляду справи, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Аналогічні вимоги містить Інструкція у редакції, чинній на час розгляду справи та поширюється на випадки відкриття виконавчого провадження і вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.

Проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.

Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням.

Суд такими повноваженнями не наділений.

Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Встановлено, що оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі листи, видані на виконання рішень Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалених у порядку цивільного судочинства, та виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.

Водночас статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.

Відповідно до частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим у частині п'ятій вказаної статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про необхідність оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у порядку адміністративного судочинства, скарга ОСОБА_2 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому постанова Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, про визнання незаконними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, пов'язаних з оцінкою нерухомого майна та визнання недійсним і скасування звіту про оцінку нерухомого майна закрити.

Повідомити ОСОБА_2, що розгляд його скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

В. М.Коротун

В. П. Курило