Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №642/4326/18

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 642/4326/18

провадження № 61-16870св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 травня 2019 року у складі судді Шрамко Л. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н.

П., Кругової С. С., Маміної О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з листопада 1972 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та земельну ділянку біля будинку.

Зазначена квартира приватизована та належить на праві спільної сумісної власності позивачу, померлій дружині та їх сину - відповідачу у справі ОСОБА_2.

До 2012 року у квартирі був зареєстрований і відповідач.

Однак з 2011 року у нього почались відносини з жінкою, яка була проти його спілкування з батьками, у зв'язку з чим виникали суперечки.

У 2012 році відповідач одружився, знявся із реєстрації у квартирі, звільнився з роботи та переїхав до нової дружини у місто Синельникове Дніпропетровської області.

З того самого часу відповідач відмовився від батьків, перестав їх відвідувати та телефонувати.

Він безліч разів писав листи сину з проханнями навідати хвору матір та просив про допомогу, направляючи сину листи за місцем проживання, а також на адресу його місця роботи у Синельниківське локомотивне депо, однак відповіді не отримав.

Померла дружина була особою похилого віку, перебувала на пенсії та дуже хворіла.

У 2000 році їй було встановлено довічно інвалідність ІІІ групи, а у 2009 році за рекомендаціями лікарів вони з дружиною переїхали на постійне проживання в село Яблучне.

Дружина потребувала постійної допомоги та останні два роки життя була прикована до ліжка. Єдиним їх доходом були пенсії. Щомісячно тільки на ліки вони витрачали більше 4 000 грн, без врахування стаціонарного лікування та інших витрат. Значна сума доходу витрачалась на утримання квартири у місті Харкові, сплату комунальних послуг. Відповідач, будучи співвласником квартири, комунальні послуги не оплачував.

Він запропонував продати квартиру або розміняти її на меншу, але отримав відмову.

Відповідач має постійне місце роботи, власних дітей не має, на утриманні у нього тільки дочка дружини від іншого чоловіка, нова дружина також працевлаштована у цьому ж Синельниківському депо. Отже, відповідач мав можливість допомагати батькам матеріально.

Залишити заповіт дружина так і не встигла, а тому спадкування відбуватиметься за законом, та єдиними спадкоємцями є він, як чоловік померлої, та їх спільний син - відповідач, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути відповідача від права на спадкування після смерті його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 03 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів, що є його процесуальним обов'язком, щодо перебування спадкодавця у безпорадному стані, звернення до відповідача щодо необхідності надання допомоги, умисного ухилення відповідача від надання матері такої допомоги, потреби спадкодавця в допомозі відповідача, тому передбачені частиною 1 статті 1224 ЦК України підстави для усунення відповідача від права на спадкування за законом відсутні.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 травня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають матеріалам справи та наявним у них доказам, свідчать про поверхневе вивчення судом доказів та неповне з'ясування всіх обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

Суд не прийняв до уваги належний доказ на підтвердження безпорадності стану спадкодавця та зазначив, що єдиним належним доказом безпорадного стану може бути висновок МСЕК, що суперечить положенням норм процесуального права. Визначити безпорадність стану особи у зв'язку із хворобою, інвалідністю чи старістю можливо тільки за результатом комісійного обстеження хворого. Однак на час подання позовної заяви він не міг отримати такого висновку медичної експертизи, у зв'язку із смертю спадкодавця ОСОБА_3.

Також судом проігноровано весь перелік діагнозованих спадкодавця хвороб та не прийнято до уваги загальнодоступні відомості про симптоми таких хвороб, з яких вбачається, що хворий, який хворіє на двобічний коксартроз 3-го ступеню та остеохондроз поперекового відділу хребта 3-ї стадії має повну деформацію хребта хворого, що унеможливлює його пересування та хворий потребує постійного стороннього догляду та піклування, тобто хворий є безпорадним.

Безпорадність стану спадкодавця також було підтверджено показаннями свідків, які не були прийняті судом до уваги.

Відповідачем не доведено факту спілкування саме з матір'ю, тому суд не може посилатися на такий факт, як доказ відсутності ухилення від надання допомоги померлій матері.

Подані ним докази на підтвердження обставин, на які він посилається у своїй сукупності, є достатніми для застосування судом статті 1224 ЦК України та усунення відповідача від права на спадкування за законом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, винесеними з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки яких відповідають обставинам справи. Та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги. Спадкодавець ОСОБА_3 на випадок проблем із здоров'ям мала можливість використати безкоштовний для неї страховий поліс та отримати відшкодування на лікування та ліки у розмірі до 50
000 грн на рік.

Батьки маючи можливість індивідуально проживати у своїй квартирі у місті Харкові та отримувати більш доступну міську медицину, залишили місто та переїхали проживати до сільської місцевості у будинок, який потребував ремонту/реконструкції, що свідчить про відсутність невідкладної потреби у грошовій допомозі на лікування, при наявності грошових коштів на недоцільний ремонт сільського будинку.

Спадкодавець ОСОБА_3 при житті не зверталася до нього за допомогою, від якої він ухилявся.

ОСОБА_1 не телефонував йому з 2013 року у тому числі з питань надання матеріальної допомоги. У той же час спадкодавець ОСОБА_3 протягом 2017 року періодично проводила телефонні розмови з ним, не повідомляла його про безпорадний стан та не просила про надання матеріальної допомоги.

Він протягом 2017 року щомісяця із своєї банківської картки поповнював рахунок мобільного телефону своєї матері.

Викладене свідчить про підтримання родинних зв'язків між спадкодавцем та ним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду міста Харкова.

16 грудня 2019 року справа № 642/4326/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 листопада 1972 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - відповідач у справі ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2. Інших дітей у подружжя не має.

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 16 березня 1998 року, виданим Харківською дистанцією споруд Південної залізниці квартира АДРЕСА_2 загальною площею 69,2 кв. м належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Згідно з довідкою начальника дільниці № 27 Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 18 вересня 2012 року № 1459 у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, а до 12 вересня 2012 року - син ОСОБА_2, який знятий з реєстраційного обліку.

З 2016 року до 2017 року ОСОБА_3 була зареєстрована у АДРЕСА_3. Разом із нею проживав без реєстрації чоловік ОСОБА_1. З 2009 року до 2016 року ОСОБА_3 проживала за зазначеною адресою з чоловіком без реєстрації, що підтверджується довідками Кирикивської селищної ради Великописарівського району Сумської області від 26 червня 2018 року № 223.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2009 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на будинок площею 43,2 кв. м по АДРЕСА_3.

Внаслідок конфлікту у серпні 2012 року відповідач написав прощального листа батькам, в якому повідомив про те, спільне проживання в квартирі є неможливим, тому він звільнився з роботи, виписався. У листі він звертається до батька, висловлює йому свої образи, звинувачує батька у небажанні зрозуміти когось крім себе, неможливості вести з ним діалог та бути почутим.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3.

З наданих позивачем витягів з історій хвороби ОСОБА_3 судами встановлено, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в ЦКБ № 5 МПС з 23 березня до 06 квітня 2000 року, з 28 листопада до 15 грудня 2000 року, з 25 березня до 10 квітня 2002 року, з 20 березня до 04 квітня 2003 року, в неврологічному відділенні СМСЧ № 13 з 04 до 20 липня 2005 року, з 05 до 15 квітня 2011 року в дорожній клінічній лікарні ст. Харків з діагнозом: наслідки ішемічного інсульту в ветебро-вазилярному басейні, вестибо-атактичний синдром, двостороння пірамідна недостатність, гіпертонічна хвороба 3 ступеню, церебральний атеросклероз. В виписці зазначено, що вона хворіє з грудня 1999 року, коли перенесла ішемічний інсульт, на гіпертонічну хворобу 5 років, у 1998 році прооперована на щитовидну залозу. Двічі - у 1986 та 1987 роках прооперована з приводу парапроктиту, гемороідогектомія, видалення атероми голови у січні 2003 року, у 1987 році проведена резекція з приводу фіброміоми матки. Має ряд інших хронічних захворювань.

З 27 вересня до 14 жовтня 2011 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці з діагнозом: виражена м'язово-тонічна люмбоішіалгія внаслідок полісегментарного остеохондрозу, спондиоартрозу, рецидивуюче протікання, стадія загострення, двосторонній коксартроз, дисциркуляторна енцефалопатія 1 ст. з лікворно-венозоною дистензією, вестибуло-атактичним синдромом; гіпертонічна хвороба 3 ст., церебральний атеросклероз.

Також вона перебувала на лікуванні в дорожній клінічній лікарні ст. Харків з 05 до 15 квітня 2011 року, з 25 грудня 2017 року до 08 січня 2008 року - в ДЛПЗ "ЦКЛ Укрзалізниці" з діагнозом: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 3 ступню, ІБС, гіпертонічний криз, загострення хронічного пієлонефриту, хронічний фарингіт в стадії загострення, стан після струмектомії, наслідки ішемічного інсульту, легкий правосторонній гемипарез.

Згідно з довідкою МСЕК серії ХАР № 025540 № 18 від 27 квітня 2000 року визнана інвалідом ІІІ групи за загальним захворюванням на 1 рік. У виписках з історії хвороби міститься запис про те, що вона є інвалідом ІІІ групи після вказаного строку. Наявність інвалідності ІІІ групи у спадкодавця на день смерті сторонами не оспорюється.

З виписок з медичної карти позивача ОСОБА_1 судами встановлено, що з 19 до 30 грудня 2014 року та з 10 до 25 жовтня 2017 року він перебував на лікуванні в ДЗ "Дорожня клінічна лікарня ст. Харків СТГО ПЗ" з діагнозом: цукровий діабет 2 типу середньої тяжкості субкомпенсований, який діагностований в 2012 році.

Згідно з довідкою Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова від 09 липня 2018 року розмір щомісячної пенсії позивача ОСОБА_1 становив за період з січня 2016 до квітня 2017 року в розмірі 3 364,62 грн, з травня до вересня 2017 року - 3 374,02 грн, з жовтня до грудня 2017 року - 6
582,83 грн.

Згідно з довідкою Великописарівського об'єднання управління Пенсійного Фонду України від 27 червня 2018 року щомісячний розмір пенсії спадкодавця ОСОБА_3 за період з січня до квітня 2017 року становив 1 452,27 грн, з травня до вересня 2017 року - 1 527,27 грн, з жовтня до листопада - 2 138,39 грн.

З довідки про доходи відповідача ОСОБА_2 від 22 листопада 2018 року судами встановлено, що він працює машиністом електровоза в Синельниківському локомотивному депо "Регіональна філія "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" і його заробітна плата з січня до листопада 2017 року у загальній сумі становила 141 700,22 грн, тобто від 10 020 грн до 14 903 грн щомісячно.

Також судами досліджено чеки, надані позивачем на придбання ліків у жовтні 2017 року на загальну суму 4 084,83 грн, а також квитанції про оплату комунальних послуг за адресою квартири АДРЕСА_2 за період 2014-2018 років у сумі від 668,88
грн у січні 2018 року до 1 788,20 грн у травні 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною 2 статті 1223 ЦК України У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у частиною 2 статті 1223 ЦК України.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частинами 5 , 6 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правила частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, взаємовідносини сторін договору, принцип справедливості рішення суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від сина ОСОБА_2, а останній у свою чергу, умисно ухилявся від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування.

Також апеляційним судом правильно зазначено про те, що посилання позивача на загальнодоступні відомості щодо хвороб, якими страждала ОСОБА_3, однак такі відомості, з мережі інтернет, не можуть бути взяті до уваги, оскільки беззаперечно не відображають стан саме ОСОБА_3 та її здатність до самообслуговування.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не доведено факту спілкування саме з матір'ю, спростовуються встановленими апеляційним судом доказами, які містяться у матеріалах справи, а саме: роздруківкою ПрАТ "Київстар" за період з 20 листопада 2016 року до 29 жовтня 2017 року, згідно з якою з телефону відповідача (НОМЕР_4) на телефон НОМЕР_5, яким користувалася його матір, здійснено 22 телефонних дзвінка, та відправлено два SMS-повідомлення, а також зафіксовано два вхідних дзвінка із зазначеного номера телефону.

Також судом було встановлено, що з листопада 2016 року ОСОБА_2 був підключений регулярний платіж поповнення мобільного телефону НОМЕР_5, що підтверджується витягом із рахунку ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк".

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська