Історія справи

Постанова

Іменем України

24 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 2-2649/11

провадження № 61-8890св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович,

заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (стягувач),

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2022 року під головуванням судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Барильської А. П., Зайцевої С. А. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича, заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У вересні 2022 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. (далі - приватний виконавець) в якій заявник просив визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 постановами від 01 вересня 2022 року на підставі виконавчих листів № 2/412/1421/2012, виданих Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська та зобов`язати приватного виконавця скасувати ці постанови.

В обґрунтування скарги посилався на те, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебувають виконавчі провадження з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2/412/1421/2012 про стягнення на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») заборгованості за кредитними договорами.

Заявник вважає, що приватним виконавцем неправомірно відкрито виконавче провадження, оскільки на момент пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився строк його пред`явлення.

Крім того, в діях банку вбачається зловживання своїми процесуальними правами, оскільки за одним тим самим кредитним договором банк звертався до різних судів та вчиняв виконавчі написи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 01 грудня 2022 року у задоволенні скарги відмовив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2022 року без змін.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження враховано, що востаннє виконавчий документ перебував на виконанні у Франківському відділі ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області та повернутий без виконання 28 листопада 2019 року у відповідності до вимог пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується відміткою на виконавчому документі, яка вчинена державним виконавцем Борським Р. М. та постановою про повернення виконавчого документа стягувачу.

З наявних в матеріалах справи копій постанов про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем вбачається, що вони датовані 01 вересня 2022 року, а отже АТ КБ «ПриватБанк» не пропущений строк пред`явлення виконавчих листів до виконання, а тому оскаржені заявником постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 01 вересня 2022 року вчинені відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» і права боржника не порушують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Красевич А. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суди не повно з`ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, оскільки не звернули уваги на те, що станом на час звернення стягувача до приватного виконавця із заявами про відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих листів Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2012 року сплили строки для пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Крім того у виконавчих листах у графі - «відмітки державного виконавця про виконання рішення або повернення виконавчого листа стягувачу із зазначенням причин повернення» наявний запис «29.04.15 р. п.2 ст. 47 ЗУ «Про /п д/в ОСОБА_2 » без скріплення його печаткою.

Аргументом касаційної скарги також є те, що приватний виконавець не міг прийняти на виконання виконавчі документи від стягувача, адже АТ КБ «ПриватБанк» є державним банком, а тому такі дії є порушенням приписів статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у липні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Істамова І. В. вимоги касаційної скарги просила відхилити.

Вказує, що приватним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження правильно було враховано, що востаннє виконавчий документ був повернений відділом державної виконавчої служби без виконання 28 листопада 2019 року, а тому його рішення про відкриття виконавчого провадження правомірне, а підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Додатково вказує, що строк пред`явлення виконавчого документа не пропущений, оскільки він становить три роки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 2-2649/11 з місцевого суду.

12 липня 2023 року справа № 2-2649/11 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 до складу якого входять:

- виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2/412/1421/2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська по відношенню до боржника ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ППФ «БУГ» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитною угодою від 27 червня 2008 року № Є/V3799 станом на 10 квітня 2012 року за кредитом та відсоткам в розмірі 1 117 126, 38 грн, що є еквівалентом 139 763,09 доларам США, пеню в розмірі 147 760,12 грн, що є еквівалентом 18 486,19 доларам США, штраф відповідно до п. 6.6. кредитної угоди в розмірі 63 256,50 грн (а. с. 61-65);

- виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/412/1421/2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська по відношенню до боржника ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ППФ «БУГ» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитною угодою від 28 квітня 2007 року № Є/V 2742 станом на 10 квітня 2012 року за кредитом та відсоткам у розмірі 630 581, 28 грн, що є еквівалентом 78 891,69 долару США, пеню в розмірі 178 672,96 грн, що є еквівалентом 22 353,68 доларам США, комісію в розмірі 7 541,65 грн, штраф відповідно до п. 6.6. кредитної угоди в розмірі 40 475, 21 грн (а. с. 66-70).

Місцевий суд встановив, що з виконавчих листів № 2/412/1421/2012 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 вбачається, що вони перебували на примусовому виконанні та востаннє повернуті згідно пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. № 62, 67).

З наданих приватним виконавцем Маковецьким З. В. копій постанов, на підставі яких були повернуті виконавчі листи, встановлено, що дата їх прийняття - 28 листопада 2019 року (а. с. № 63, 68).

Постанови про відкриття приватним виконавцем виконавчих проваджень датовані 01 вересня 2022 року (а. с. 16-19).

Постановою приватного виконавця Маковецького З. В. від 01 вересня 2022 року виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 були об`єднані у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 (а. с. 71).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 14 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час видачі стягувачу виконавчих листів, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписуються електронним цифровим підписом судді (в разі колегіального розгляду - електронними цифровими підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції чинній на момент видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (в редакції станом на 01 вересня 2022 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частиною 5 передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Відповідно до частини п`ятої Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій правильно врахували, що востаннє виконавчий документ перебував на виконанні та був повернутий без виконання 28 листопада 2019 року, у відповідності до вимог пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, врахувавши, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання був перерваний, їх висновок про те, що АТ КБ «ПриватБанк» набув право повторно пред`явити до виконання виконавчі листи у трирічний строк з дня прийняття постанов від 28 листопада 2019 року про повернення виконавчих документів, а отже - до 28 листопада 2022 року правильний.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що постанови про відкриття виконавчого провадження прийняті приватним виконавцем 01 вересня 2022 року правомірні, а тому підстави для відмови у відкритті виконавчих проваджень були відсутні, адже стягувач подав заяву про примусове виконання рішення приватному виконавцю в межах трирічного строку, що встановлений в статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 751/214/21 (провадження № 61-18449св21).

Наведеним також спростовується аргумент касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не звернули увагу на ту обставину, що сплили строки для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що державним виконавцем при поверненні виконавчих листів стягувачу було допущено порушення норм Інструкції з примусового виконання рішень, адже напис про повернення виконавчого документа не скріплений печаткою колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 3.18.1 та 3.18.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (тут і далі в редакції чинній на момент повернення виконавчого листа) при завершенні виконавчого провадження державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава завершення виконавчого провадження з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом державного виконавця та скріплюється печаткою органу ДВС.

Положеннями пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачалось, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

Відповідно до пункту 3.17 вказаної Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Таким чином, оскільки вказаний запис здійснювався 29 квітня 2015 року на підставі відповідної постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, прийнятої на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час прийняття такої постанови), а доказів її оскарження чи скасування заявник не надав, колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги, оскільки відсутність печатки на відмітці державного виконавця на виконавчому документі на правильність висновків судів попередніх інстанцій в межах розгляду поданої скарги не впливає.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що до заяв про відкриття виконавчих проваджень від 24 серпня 2022 року представником АТ КБ «ПриватБанк» було додано копії постанов про повернення виконавчих документів стягувачу датованих 28 листопада 2019 року, а тому підстави для відмови у відкритті виконавчих провадженнь за виконавчими листами у справі № 2/412/1421/2012 у приватного виконавця були відсутні.

Щодо доводів касаційної скарги відносно того, що приватний виконавець не міг прийняти на виконання виконавчі документи від стягувача, адже АТ КБ «ПриватБанк» є державним банком, а тому такі дії є порушенням приписів статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів доходить такого висновку.

Пунктом 4 частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи.

Відповідно частини першої статі 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями..

Колегія суддів зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» є господарським товариством, з часткою державної власності у статутному фонді, проте наявність частки державної власності у статутному фонді господарського товариства не ототожнює це товариство з державою Україна.

Крім того правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави дійти висновку, що приватному виконавцю не заборонено вчиняти виконавчі дії на користь державних підприємств, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 серпня 2019 року у справі № 914/2583/15.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров