Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №200/22167/17
Ухвала КЦС ВП від 07.05.2020 року у справі №200/22167/17

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 200/22167/17

провадження № 61-7647св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач -ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЛС», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Південне»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЛС» (далі - ТОВ «ТУЛС»), Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Південне» (далі - КЖЕП «Південне»), про витребування майна.

Позов обґрунтований тим, що нежитлове приміщення ХІІ за адресою: АДРЕСА_1 . (далі - спірне нежитлове приміщення), безпідставно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом відчуження на користь приватних підприємців, одним з яких є відповідачка. Бездіяльність Дніпровської міської ради, яка є органом, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, призвела до порушення прав та інтересів територіальної громади м. Дніпра, просив витребувати у відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірне нежитлове приміщення.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційного інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірне нежитлове приміщення

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності є непорушним. Враховуючи те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради поза волею власника, є підстави для повернення цього майна шляхом його витребування від добросовісного набувача.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради поза волею власника, з огляду на встановлення преюдиційних фактів у справі № 34/5005/4591/2012 про недійсність договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі, що переглядається, втручання держави у право власності відповідачки є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року стягнено із ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 881,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, просила їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Дніпропетровська міська рада не прийняла на баланс спірне майно у встановленому порядку, такі обставини суди помилково вважають встановленими. Дніпропетровська міська рада затвердила ліквідаційний баланс КЖЕП «Південне», тому спірне майно включено до ліквідаційної маси підприємства правомірно.

Згідно з частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було реалізовано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Спірне майно реалізоване з прилюдних торгів у межах справи про банкрутство КЖЕП «Південне» на виконання постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, тому витребуванню не підлягає.

Дніпропетровська міська рада була обізнана щодо відчуження майна та бажала настання таких наслідків, оскільки кошти від реалізації майна використано для погашення вимог кредиторів.

Нежитлове приміщення вона набула у власність в шлюбі, спільно з чоловіком здійснили капітальний ремонт та реконструкцію будівлі на суму 1 313 662, 00 грн, проте цим обставинам суд оцінки не дав, не залучив її чоловіка до участі у справі, проте вирішив питання про його права та обов`язки.

Суд розглянув справу у спрощеному порядку, проте відповідного клопотання позивача у матеріалах справи немає.

У прокурора немає повноважень на представництво інтересів Дніпропетровської міської ради, тому позов необхідно залишити без розгляду.

Дніпропетровська міська рада обізнана щодо порушення своїх прав з 31 липня 2013 року, з позовом в інтересах ради прокурор звернувся 10 жовтня 2017 року, тому позовна давність за вимогами позивача сплила, що є підставою для відмови у позові.

Суди не застосували позовну давність, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року, провадження № 6-152цс14, від 22 лютого 2017 року, провадження № 6-17цс17; у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, про те, що суди мають з`ясувати, коли саме Дніпропетровська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права.

Оскаржуваними судовими рішеннями порушено право відповідачки на мирне володіння майном.

Аргументи інших учасників справи

Відзив прокурора на касаційну скаргу обґрунтований тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012про банкрутство КЖЕП «Південне» визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси банкрута низки об`єктів нерухомого майна комунальної власності (зокрема спірного нежитлового приміщення), продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

Спірне нежитлове приміщення безпідставно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра та підлягає витребуванню.

Постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом не є судовим рішенням відповідно до статті 388 ЦК України, за наявності якого майно не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки стосується процедури банкрутства.

На момент звернення прокурора до суду єдиним зареєстрованим власником спірного майна була ОСОБА_1 , тому суд не залучив до участі у справі її чоловіка. Суд не вирішив питання про його права чи обов`язки.

При визначенні ціни позову суд врахував вартість майна, визначену в договорі купівлі-продажу від 31 липня 2013 року, за яким останній набувач - відповідачка придбала спірне майно, інших доказів щодо вартості майна у матеріалах справи немає.

Витребування земельної ділянки від відповідача не порушує принцип пропорційності втручання у право власності.

Дніпровська міська рада, дізнавшись про банкрутство КЖЕП «Південне» з ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 та про недійсність первинної угоди щодо відчуження спірного нежитлового приміщення, не вжила заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про її бездіяльність та обґрунтовує підстави звернення прокурора в інтересах територіальної громади м. Дніпра.

Прокурор і Дніпровська міська рада дізналися про факт протиправного вибуття спірного нежитлового приміщення поза волею власника після постановлення ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне». З позовом до суду прокурор звернувся у грудні 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено дію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 8 частини першої, пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23 жовтня 2003 року № 232-10/XXIV «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передання обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради № 171-р від 10 вересня 2003 «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне».

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»», до комунальної власності прийнято Житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акта приймання-передання від 10 березня 2003 року.

Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідного до чинного законодавства.

Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17 лютого 2004 року № 14-КВ затверджено нову редакцію статуту КЖЕП «Південне», який перереєстрований Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 25 лютого 2004 року, реєстраційна справа № 040520921О0020776.

Відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 22 травня 2013 року здійснено держану реєстрацію права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 114343012101).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2012 року відкрито провадження у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне».

На час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 КЖЕП «Південне» в повному обсязі виконане не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2012 року КЖЕП «Південне» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП «Південне» призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 , який включив спірне нежитлове приміщення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а надалі відчужив його шляхом проведення торгів товарною біржою «Регіональна універсальна біржа», оформлених протоколом від 27 грудня 2012 року № 13, переможцем яких визначено ТОВ «ТУЛС».

30 липня 2013 року на підставі протоколу № 13 проведення біржових торгів між КЖЕП «Південне» і ТОВ «ТУЛС» укладено договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення.

31 липня 2013 року ТОВ «ТУЛС» відчужило спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне» задоволено скаргу прокурора області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута низки об`єктів нерухомого майна комунальної власності (у тому числі спірного нежитлового приміщення), продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 319, 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (стаття 338 ЦК України).

Відповідно до змісту наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012, про банкрутство КЖЕП «Південне» встановлено, що спірне нежитлове приміщення не належало КЖЕП «Південне», визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення майна до ліквідаційної маси боржника та подальшої його реалізації, а також визнано недійсними результати біржових торгів та договір купівлі-продаж, за яким відбулося відчуження спірного нежитлового приміщення.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння Дніпровської міської ради поза волею власника, а тому відповідно до частини першої статті 388 ЦК України міська рада має право на витребування його у відповідача як добросовісного набувача.

Законодавство про банкрутство не встановлює порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передання майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки цим судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передання майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - внаслідок проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

Таких висновків у аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 904/12514/16 та від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 199/7377/16-ц, провадження № 61-46307св18, від 03 березня 2021 року у справі № 199/7376/16-ц провадження № 61-9290св19, від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, провадження № 61-23384св19.

Європейський суд з прав людини визначив три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, та які застосовуються виключно в сукупності, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 визнано недійсними результати біржових торгів та договір купівлі-продажу від 30 липня 2013 року, яким відчужено спірне нежитлове приміщення на користь ТОВ «ТУЛС».

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 придбала у ТОВ «ТУЛС» спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року за 44 490,00 грн.

Верховний Суд бере до уваги, що згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 15 року у справі №804/53/15 встановлено, що службові особи Дніпропетровської міської ради, КЖЕП «Південне», зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди у період 2012-2013 років всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська «допустили відчуження за заниженою вартістю об`єктів комунального майна територіальної громади м. Дніпропетровська, що розташовані у місті, які знаходилося на балансі вказаних підприємств Дніпропетровської міської ради, на користь суб`єктів господарювання приватного права, чим спричинили настання тяжких наслідків».

Вказані обставини також підтверджуються вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 у справі № 201/17998/15-к, яким встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року у справі № 9/5005/14871/2011, вчинене головою ліквідаційної комісії КЖЕП «Південне» всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні виходив з того, що втручання держави у право власності відповідачки є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд вважає, що витребування спірного нежитлового приміщення задовольняє всі три критерії правомірного втручання, сформульовані у практиці ЄСПЛ, а саме: спірне нежитлове приміщення не є житловим, тобто в розумінні житлового законодавства не має особливого майнового статусу і право на яке не потребує особливого захисту у разі його витребування у фізичної особи; вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею; вартість під час реалізації суттєво занижена, що ставить під сумнів добросовісність сторін договору і не свідчить про надмірний фінансовий тягар для останнього набувача, доказів його поліпшення у матеріалах справи немає; протягом тривалого періоду (з 2013 року - з часу подання скарги на дії ліквідатора щодо незаконного включення до ліквідаційної маси майна, в тому числі спірного) вчиняються дії щодо його повернення законному власнику, і такі дії в часі співпадають з часом набуття прав на спірне майно останнім набувачем (2013 рік); позивач застосував правильний, ефективний та законний спосіб захисту своїх прав власника шляхом витребування майна (віндикаційний позов); судовим рішенням в іншій справі встановлено, що вибуття із володіння територіальної громади м. Дніпра майна, зокрема і спірного, призвело до настання тяжких наслідків.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Враховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_1 подала у квітні 2020 року, а висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року, після подання касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати вказаний висновок, вийшовши за межі доводів касаційної скарги.

З огляду на доводи касаційної скарги про незастосування судами позовної давності та неврахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17; у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, необхідно зазначити таке.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони виступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначити за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 Верховний Суд України переглядав справу за позовом Харківської міської ради про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю й договору купівлі-продажу земельної ділянки, приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, повернення земельної ділянки територіальній громаді. У справі встановлено, що Харківська міська рада пред`явила позов, обраховуючи строк позовної давності від дня, коли вона довідалася з протесту прокурора про порушення свого права. Суд вказав, що оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин. Справу передано на новий розгляд для встановлення обставин про те, коли саме рада довідалася або могла довідатися про порушення її права.

У справі, що переглядається, суди правильно встановили обставини, коли саме позивач довідався про порушення прав територіальної громади м. Дніпра - після постановлення ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне».

Таким чином, висновки у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 стосуються недостатнього дослідження судами обставин і доказів у справі, тобто фактичні обставини не встановлені судами попередніх інстанцій, тому правовий висновок щодо суті спору не сформований.

У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, та постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, сформульовано висновки у спорах між колишнім подружжям щодо наслідків відчуження спільного майна подружжя без згоди іншого з подружжя. Суд зазначив, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Загальні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року, провадження № 6-17цс17, та постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів у справі, що переглядається.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки позивач не звертався до суду із відповідним клопотанням про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного провадження, беручи до уваги малозначність справи з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму,

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що малозначна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження незалежно від клопотання учасника справи про це.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 661/4385/18, провадження № 61-11671св19.

Предметом позову у справі, що переглядається, є витребування спірного нежитлового приміщення вартістю 44 490,00 грн.

Враховуючи те, що вартість спірного майна (44 490,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на час виникнення спірних правовідносин становить 160 000,00 грн, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без клопотання позивача про це, з дотриманням вимог процесуального закону.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що вона придбала нежитлове приміщення у шлюбі, вона з чоловіком здійснили капітальний ремонт та реконструкцію будівлі на суму 1 313 662 грн, проте цим обставинам суд оцінки не надав, не залучив її чоловіка до участі у справі, вирішивши питання про його права та обов`язки.

Суди встановили, що договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення укладено між ТОВ «ТУЛС» та ОСОБА_1 31 липня 2013 року за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформулював правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що ухвалене про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

В оскаржуваних судових рішеннях немає висновків про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 ; з огляду на згоду ОСОБА_3 на укладення договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 31 липня 2013 року в інтересах сім`ї та реєстрацію спільного майна подружжя за ОСОБА_1 , остання, як відповідач за позовом про витребування отриманого за цим договором майна, діє за згодою другого з подружжя, тому підстав для залучення ОСОБА_3 до участі у справі й скасування з цих підстав оскаржуваних судових рішень немає.

Щодо доводів касаційної скарги, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів Дніпропетровської міської ради, тому позов необхідно залишити без розгляду, то Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Під час здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області з`ясовано, що в ході проваджень про банкрутство комунальних підприємств Дніпропетровської міської ради (зокрема КЖЕП «Південне») на користь третіх осіб відчужено щонайменше 226 об`єктів нерухомого майна комунальної власності.

У вересні 2015 року прокуратура в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради оскаржила дії ліквідаторів комунальних підприємств. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне» задоволено скаргу прокурора області.

Дізнавшись на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне» про недійсність первинної угоди щодо відчуження спірного нежитлового приміщення, Дніпровська міська рада не вжила заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради та обґрунтовує підстави звернення до суду прокурора.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у відновленні законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цій справі - місцевої громади) й останнього набувача нерухомості, повернення майна у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження цим майном.

Дніпровська міська рада неналежно виконує свої повноваження щодо повернення комунального майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади м. Дніпра та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, провадження № 12-72гс19.

У клопотанні Дніпровської міської ради від 04 серпня 2020 року, поданому представницею Ресенчук О. Ю., рада просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, після звернення Житомирського міського центру зайнятості з касаційною скаргою сформулювала висновки щодо витребування майна у добросовісного набувача, тому немає підстав для задоволення клопотання заявника.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року зупинено дію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі, то згідно зі статтею 436 ЦПК України їх дія підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Дніпровської міської ради, поданого представницею Ресенчук Оленою Юріївною, про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко