Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2021 року у справі №756/2298/18

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 756/2298/18

провадження № 61-3976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

за позовом про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", яка підписана представником Чередою Тамарою Миколаївною, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року у складі судді:

Яценко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна"

У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", іпотекодержатель) звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 19 червня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк", та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-007/511/2006. Для забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору між сторонами було укладено договір іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, за умовами якого в іпотеку банку передана квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЗАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 129 657,15 грн.

На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги, укладених 05 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором та договором іпотеки.

13 листопада 2010 року у реєстр заборон відчуження було внесено зміни, а саме змінено контрольні суми за договорами та відомості про обтяжувача. Обтяжувачем майна стало ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Позивач вказував, що у липні 2011 року приватним нотаріусом Гнідюк О. Б. незаконно вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вказаний запис. Підставою вилучення зазначено заяву ПАТ "ОТП Банк" від 05 липня 2011 року, яке з листопада 2010 року не є іпотекодержателем майна. У зв'язку із зняттям заборони відчуження на квартиру, яка виступає забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором № ML-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, в подальшому спірна квартира була незаконно відчужена ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 Заборгованість за кредитним договором самостійно боржником не погашена, в примусовому порядку виконавчою службою жодних стягнень не здійснювалось, кредитний договір та договір іпотеки недійсними не визнані.

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило:

звернути стягнення на підставі договору іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-007/511/2006 від 19 червня 2006 року у розмірі 1 129 657,15 грн на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна";

стягнути з відповідачів на користь судовий збір у сумі 1 600 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року, позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за кредитним договором № ML-007/511/2006 від 19 червня 2006 року у загальній сумі 1 129 657,15 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Основне зобов'язання ОСОБА_2 не виконав. Банк не надавав органам нотаріату жодних листів з приводу припинення іпотеки та виконання боргових зобов'язань.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, задоволено частково, заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що при задоволенні позову суди вважали, що в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Основне зобов'язання ОСОБА_2 не виконав. Банк не надавав органам нотаріату жодних листів з приводу припинення іпотеки та виконання боргових зобов'язань. Суди не встановили, чи мало право ПАТ "ОТП Банк" видавати повідомлення про припинення іпотечного договору та на якій підставі 20 липня 2011 року нотаріусом внесено до Державного реєстру іпотек. Аналіз матеріалів справи свідчить, що заява-лист від ПАТ "ОТП Банк" від 05 липня 2011 року, на підставі якого вилучено запис з Державного реєстру іпотек та в результаті чого було знято заборону відчуження спірної квартири, в матеріалах справи відсутній, що унеможливлює дослідження його змісту.

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.

М., третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., про захист права приватної власності шляхом визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р. При укладенні договору жодних обтяжень на вказане нерухоме майно не існувало.

Згідно з витягом з Державного реєстру іпотек (реєстрація вилучення запису) № 32242683 від 20 липня 2011 року на підставі заяви-листа 107/2 від 05 липня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" приватним нотаріусом Гнідюк О. Б. вилучений запис з реєстру іпотек 3351926 про обтяження спірної квартири іпотекою. У подальшому 27 квітня 2012 року за реєстраційним № 12449827 приватним нотаріусом Бондар І. М. повторно внесено до Державного реєстру іпотек обтяження квартири за Договором іпотеки № РСL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року. Тому іпотечне обтяження квартири, яка належить новому власнику та придбана ним за умови відсутності на неї обтяження через припинення за заявою іпотекодержателя, порушує право власності позивача.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати реєстраційний запис в Державному реєстрі іпотек за № 12449827 про обтяження належної на праві власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 відповідно до Договору іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", внесений 27 квітня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 серпня 2019 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., про захист права приватної власності шляхом визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек № 2/756/913/19 та цивільну справу за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про звернення стягнення на іпотечне майно № 2/756/4923/19, присвоївши їм єдиний унікальний номер 756/2298/18.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано реєстраційний запис в Державному реєстрі іпотек № 12449827 про обтяження належної на праві власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 відповідно до Договору іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", внесений 27 квітня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.

М.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що

згідно листа за вих. №107/2 від 05 липня 2011 року на бланку ПАТ "ОТП Банк" адресованому нотаріусу в. о. директора філії Київського РУ АО "ОТП Банк" повідомляє, що у зв'язку з виконанням зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року перед АКБ "Райффайзенбанк України", правонаступником якого з 29 листопада 2006 року є ПАТ "ОТП Банк", просять зняти заборону відчуження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 та вилучити запис з відповідних реєстрів (а. с. 246-а, том 2).

на час укладання договору купівлі-продажу 31 серпня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру, обтяжень на вказане нерухоме майно не існувало. Жодних позовних вимог щодо визнання недійсною та (або) скасування реєстрацію вилучення запису № 32242683 від 20 липня 2011 року з Державного реєстру іпотек не заявлено. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2011 року придбав, як добросовісний набувач, квартиру АДРЕСА_1 без будь-яких обмежень, зареєстрованих у встановленому законом порядку, недобросовісність позивача, як набувача спірного майна не доведена.

Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства, то вона презюмується. На позивача, як нового власника, який придбав майно без іпотечного обмеження, не поширюється дія статті 23 Закону України "Про іпотеку", а тому ТОВ "ОТП Факторинг Україна" необхідно відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення;

з огляду на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2009 року, яке набрало чинності 13 грудня 2009 року, яким задоволено позов ЗАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2 та достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 129 657,15 грн. (а. с. 10, том1), кредитором змінено строк виконання кредитних зобов'язань. Для вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сторони не домовлялися про збільшення строків давності, а тому на таку вимогу поширюється загальна позовна давність в три роки. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" з позовом звернулося до суду лише у квітні 2017 року, отже з пропуском трирічної позовної давності. Посилання на те, що право вимоги набуто ТОВ "ОТП Факторинг Україна" лише 05 листопада 2010 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги, не має правового значення, оскільки не змінює прав та обов'язків кредитора та не перериває строку позовної давності. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього, а тому суд вважав необхідним відмовити ТОВ "ОТП Факторинг Україна" через недоведеність заявлених позовних вимог;

при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек суд першої інстанції з посиланням на статтю 12 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" зробив висновок, що при придбанні ОСОБА_1 нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 були відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, він, як добросовісний набувач, набув право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. В подальшому, реєстрація приватним нотаріусом Бондар І. М. 27 квітня 2012 року та внесення до Державного реєстру іпотек запис 12449827 про обтяження спірного нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 19 червня 2006 року, обмежує право нового володільця, оскільки жодних зобов'язань ОСОБА_1 перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має, обтяження його майна порушує його право володіння та вільне розпорядження ним.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 15 грудня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при ухваленні рішення суду питання про стягнення судового збору не вирішено. Протягом усього часу розгляду справи позивачем ОСОБА_1 понесено витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 997,20 грн. Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат ОСОБА_1 чи його представником не подавалось. З прослуханого звукозапису судового засідання від 08 жовтня 2020 року, на якому зафіксовано хід судових дебатів, вбачається, що представник ОСОБА_1 під час свого виступу не посилався на те, що ним протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення будуть подані докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. Такі докази не були подані до закінчення судових дебатів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу адвоката Череди Т. М. в інтересах ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини рішення посилання на положення статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та подальший висновок на підставі цієї правової норми.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2011 року іпотека на це майно була припинена, про що здійснено відповідну державну реєстрацію. Доводи апеляційної скарги про те, що наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором свідчить про чинність іпотеки від 19 червня 2006 року, не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки 20 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б. на підставі заяви-листа від ПАТ "ОТП Банк" від 05 липня 2011 року (т. 2, а. с. 245,246) було вилучено запис з Державного реєстру іпотек, в результаті чого знято заборону відчуження спірної квартири. Указана реєстраційна дія позивачем ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у встановленому законом порядку не оспорена та не скасована;

фальшивість доказу, службове підроблення тощо у встановленому законом порядку не підтверджено та не було підставою для визнання недійсною/незаконною реєстраційної дії про припинення іпотеки та/або для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 31 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4;

посилання апеляційної скарги на рішення Конституційного суду від 14 липня 2020 у справі № 8р/2020 колегія суддів відхилила, оскільки висновки вказаного рішення стосуються інших правовідносин, зокрема, випадків переходу права власності на іпотечне майно іпотека, за яким не припинена, а тому новий власник несе ризики відповідальності. Натомість у даному конкретному випадку перехід права власності відбувався після вилучення запису з Державного реєстру іпотек на спірну квартиру на підставі заяви-листа від ПАТ "ОТП Банк" від 05 липня 2011 року (т. 2, а. с.245,246) і, як вже зазначено вище правомірність вчинення реєстраційного запису про припинення іпотеки не оспорена;

доводи апеляційної скарги стосовно категоричного заперечення щодо застосування наслідків спливу позовної давності колегія суддів відхилила як неприйнятні, оскільки районним судом була надана належна оцінка заяві про застосування позовної давності у спорі та було відмовлено у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не за спливом позовної давності, а у зв'язку з недоведеністю позовних вимог;

висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає. Водночас доводи апеляційної скарги позивача про те, що районний суд у своєму рішенні безпідставно послався на норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" як на підставу збереження застави у Державному реєстрі та наслідків її відсутності, оскільки положення Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" стосуються виключно рухомого майна, є обґрунтованими, а тому приймаються апеляційним судом у якості підстав для зміни оскарженого рішення шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на положення статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та подальшого висновку на підставі цієї правової норми.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Чередою Т. М., в якій просило: скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задовольнити; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 02 вересня 2015 року (провадження № 6-639цс15); від 16 вересня 2015 року (провадження № 6 1193цс15); від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-1582цс16), а також у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18); від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18); від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18); від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц; від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Зазначає, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" категорично заперечує проти заявленого клопотання про застосування позовної давності. Лише з моменту, коли право власності, разом з правами та обов'язками іпотекодавця перейшло до особи, відмінної від боржника, припинились і обставини, що були підставою для перебігу позовної давності. З моменту коли право власності, разом з правами та обов'язками іпотекодателя перейшло до особи, відмінної від боржника, почався перебіг позовної давності щодо вимог до нового власника про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, з 07 червня 2014 року (дата набрання чинності Закону України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті) перебіг позовної давності зупинено в силу закону (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Відтак, позовна давність щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не пропущена.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що пояснення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" щодо переривання строків давності внаслідок дії встановленого законом мораторію не заслуговують на увагу, оскільки дію мораторію було запроваджено значно пізніше, тобто після спливу позовної давності. На час придбання квартири ОСОБА_1 обтяження квартири іпотекою було відсутнє, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій витягами з Державного реєстру іпотек, Договором купівлі-продажу спірної квартири. Обов'язковою умовою вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору відчуження нерухомого майна є перевірка нотаріусом за даними державних реєстрів відсутності обтяження та заборони відчуження такого майна. Під час укладення договору купівлі-продажу квартири та його нотаріального посвідчення, продавцем ОСОБА_2 було надано усі правовстановлюючі документи на неї, а нотаріусом перевірено і підтверджено відсутність обтяження та заборони відчуження квартири АДРЕСА_1, а тому ОСОБА_1 був впевнений, що набув у власність нерухоме майно, обтяження на яке відсутнє. Підставою для зняття нотаріусом обтяження квартири АДРЕСА_1 є повідомлення банку про припинення іпотечного договору № РСL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року, що в розумінні статті 598 ЦК України та статті 17 Закону України "Про іпотеку" є самостійною підставою для припинення іпотеки. Таким чином, в зв'язку з припиненням договору іпотеки 20 липня 2011 року, квартира АДРЕСА_1 була звільнена від обтяження і на час її придбання позивачем 31 серпня 2011 року іпотека на нерухоме майно була припинена в установленому законом порядку. Чинним законодавством України не передбачено правових підстав для звернення стягнення на майно, іпотеку на яке припинено, та право власності на яке перейшло до інших осіб.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 02 вересня 2015 року (провадження № 6-639цс15); від 16 вересня 2015 року (провадження № 6 1193цс15); від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-1582цс16), а також у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18); від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18); від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18); від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц; від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 19 червня 2006 року між АКБ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-007/511/2006, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 147 600
доларів США для купівлі нерухомості, відсоткова ставка: 11% річних, дата повернення кредиту: 21 червня 2021 року.

19 червня 2006 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між АКБ "Райффайзенбанк Україна" (правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № PCL-007/511/2006, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.19 червня 2006 року приватним нотаріусом накладено заборону відчуження вказаної у договорі квартири, про що було внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Оболонського районного суду від 02 грудня 2009 року у справі № 2-6478/2009 задоволено позов ЗАТ "ОТП Банк" та стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість у розмірі 1 082 425,27 грн, витрати по сплаті державного мита у сумі 45 411,88 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 1 700 грн.

05 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" (який є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк") та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, та договір відступлення права вимоги, на підставі яких до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги за кредитним договором № ML-007/511/2006 від 19 червня 2006 року та договором іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року.

13 листопада 2010 року в Державному реєстрі іпотек зареєстровано відступлення права вимоги за договором іпотеки № PCL-007/511/2006 на користь позивача.

Згідно листа за вих. №107/2 від 05 липня 2011 року на бланку ПАТ "ОТП Банк", адресованого нотаріусу, в. о. директора філії Київського РУ АО "ОТП Банк" повідомляє, що у зв'язку з виконанням зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року перед АКБ "Райффайзенбанк України", правонаступником якого з 29 листопада 2006 року є ПАТ "ОТП Банк", просять зняти заборону відчуження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2, та вилучити запис з відповідних реєстрів.

20 липня 2011 року приватним нотаріусом Гнідюк О. Б. на підставі заяви-листа від ПАТ "ОТП Банк" від 05 липня 2011 року вилучено вказаний запис з Державного реєстру іпотек, в результаті чого було знято заборону відчуження спірної квартири.

31 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

16 вересня 2011 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4

27 квітня 2012 року до Державного реєстру іпотек внесено запис про обтяження на підставі договору іпотеки від 19 червня 2006 року, обтяжувачем за яким є ТОВ "ОТП Факторинг України".

Суди встановили, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" позов пред'явлено у 2017 році зі спливом позовної давності, оскільки внаслідок зміни строку виконання зобов'язання право вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у кредитора у 2009 році. ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності у спорі. Те, що право вимоги набуто ТОВ "ОТП Факторинг Україна" лише 05 листопада 2010 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги, не має правового значення, оскільки не змінює прав та обов'язків кредитора та не перериває строку позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019 (1457/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку", та зазначено, що "іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. [..] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину".

У постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-639цс15 вказано, що "виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (Цивільного Кодексу України). Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржником не виконане. Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України "Про іпотеку" та поширення її дії на відповідачку. суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку - предмета іпотеки. При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_1 на цю квартиру кредитором не оспорюються".

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15 вказано, що "частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (ЦК України. Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржник не виконав. Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_8 права власності на спірну квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України "Про іпотеку". Ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту".

У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі № 6-1582цс16 зазначено, що "статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України "Про іпотеку" та поширення її дії на відповідачку".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зроблено висновок, що "~law37~ визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин ~law38~ та поширення її дії на відповідача. Іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню".

Згідно частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

У справі, що переглядається, в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки:

суди не звернули уваги, що сутність права іпотеки полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання за рахунок іпотечного майна, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна); відсутній факт припинення зобов'язань за основним договором та не спростована презумпція правомірності договору;

суди не врахували, що відсутні підстави припинення іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а тому позовна вимога ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про звернення на предмет іпотеки є обгрунтованою;

суди встановили, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" позов пред'явлено у 2017 році зі спливом позовної давності, оскільки внаслідок зміни строку виконання зобов'язання право вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у кредитора у 2009 році. ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності у спорі. Підстави для переривання позовної давності відсутні;

за таких обставин, встановивши, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пропущено позовну давність, суди зробили неправильний висновок про відмову в задоволенні вимоги про звернення на предмет іпотеки з підстав необґрунтованості. Тому судові рішення в цій частині слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що з 07 червня 2014 року (дата набрання чинності Закону України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті") перебіг позовної давності зупинено в силу закону (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України), з таких підстав.

Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Під зупиненням перебігу позовної давності слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини перебіг строку зупиняється, а після припинення цієї обставини продовжується в частині, що залишилася. У період зупинення позовної давності час плине, але він не зараховується до позовної давності. До цього строку зараховується лише час, який сплинув до зупинення позовної давності, та строк, що минув після продовження її перебігу. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов'язання. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню. Дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом, та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна"

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 1 статті 267 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року в справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20) вказано, що "аналіз статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за договором позики і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

У справі, що переглядається, суди не врахували, що: сплив позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє іпотеку; іпотека за договором іпотеки № PCL-007/511/2006 від 19 червня 2006 року не припинилась.

За таких обставин, судові рішення в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотеки слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в її задоволенні.

Щодо позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, та ОСОБА_4 до приватного нотаріуса

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (абзац 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку").

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України "Про іпотеку").

У справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки належним відповідачем є іпотекодавець або особа, яка набула статус іпотекодавця.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року в справі № 325/1141/18 (провадження №61-5045св19) вказано, що "у порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - сторін нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення".

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що:

за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки належним відповідачем є особа, яка набула статус іпотекодавця (ОСОБА_1). Тому ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Як наслідок у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 слід було відмовити з цих підстав, а не внаслідок необґрунтованості. Тому судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні вимоги до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки;

спір щодо реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек виник між ОСОБА_1 та ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Натомість позовна вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек пред'явлена до нотаріуса, який є неналежним відповідачем; За таких обставин, судові рішення в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в її задоволенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року в справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20), від 28 квітня 2021 року в справі № 325/1141/18 (провадження №61-5045св19) та дають підстави для висновку, що судові рішення не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-639цс15, постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15, постанова Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі № 6-1582цс16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) та ухвалені частково без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про звернення на предмет іпотеки змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін; оскаржені рішення в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна",приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотеку та позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про захист права приватної власності шляхом визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотеки відмовлено, то судові витрати за кожним з позовів покладаються на позивачів за цими позовами.

За подання касаційної скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" сплачено судовий збір у розмірі 35 299,31 грн (1 129 657,15 грн * 1,5%) * 200%)+ (704,80 грн * 200%), що був розрахований виходячи з оскарження ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судових рішень як в частині позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" доОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотеку так і позову ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про захист права приватної власності шляхом визнання незаконним та скасування реєстраційного запису.

Оскільки в частині позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотеку мотивувальні частини судових рішень тільки змінені, то в цій частині судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на ТОВ "ОТП Факторинг Україна", а в частині сплати судового збору за подання касаційної скарги на оскаржені судові рішення щодо позову ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про захист права приватної власності шляхом визнання незаконним та скасування реєстраційного запису судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", яка підписана представником Чередою Тамарою Миколаївною, задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівнипро визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівнипро визнання незаконним та скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі іпотек.

Розподіл судових витрат, здійснений додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року, змінити.

Судові витрати понесені товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна".

Судові витрати понесені ОСОБА_1 покласти на ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" 1 409,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук