Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2018 року у справі №554/2491/17

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 554/2491/17

провадження № 61-12011св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року в складі судді Січиокно Т. О. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Триголова В. М., Гальонкіна С. А., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення порядку користування майном, стягнення грошової компенсації.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у період із 10 травня 2002 року по 14 лютого 2017 року вона проживала однією сім`єю з відповідачем у АДРЕСА_1 . За час спільного проживання однією сім`єю вони вели спільне господарство, у них народилося двоє дітей. Внаслідок спільної праці, пов`язаної з утриманням домашньої худоби, орендної плати з земельних паїв ними було отримано та заощаджено грошові кошти, на які у 2009 році вони придбали автомобіль ВАЗ 210700, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідач зареєстрував на себе.

В подальшому, 10 лютого 2017 року за спільні кошти відповідач, без її відома придбав квартиру АДРЕСА_2 за 18 000,00 доларів США, яку зареєстрував на себе та 14 лютого 2017 року припинив сімейні відносини з нею і почав проживати з іншою жінкою.

Оскільки спірне майно придбано під час їхнього спільного проживання однією сім`єю, за спільні кошти, то воно є спільною сумісною власністю. Так як вона не має права керування вказаним вище автомобілем, то вважає за доцільне виділити його у користування відповідача, а на її користь стягнути грошову компенсацію.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_2 із 10 травня 2002 року по 14 лютого 2017 року; визнати автомобіль марки ВАЗ 210700, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які зареєстровані за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнати за кожним з них право власності на вказане майно в рівних частинах; виділити у користування ОСОБА_2 автомобіль марки ВАЗ 210700, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та на її користь стягнути грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період часу із 01 січня 2004 року до 14 лютого 2017 року.

Визнано автомобіль марки ВАЗ 210700, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнано за кожним з них право власності по 1/2 частини вказаного автомобіля, без його реального поділу.

Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнано за кожним з них право власності по 1/2 (одна друга) частині цієї квартири. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 10 травня 2002 року по 14 лютого 2017 року , а тому набуте за цей час майно є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між ними. При цьому, встановлюючи факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме з 01 січня 2004 року, суд виходив із того, що у СК України, який вступив у дію 01 січня 2004 року, такої норми не існувало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за кожним із них право власності на Ѕ її частини, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільним сумісним майном та змінити період часу проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме з 01 січня 2004 року по січень 2017 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами не надано належної оцінки тому, що сторони припинили проживання однією сім`єю у січні 2017 року, а не 14 лютого 2017 року , як встановлено судами. Після припинення проживання з позивачем однією сім`єю відповідач неодноразово приїзжав до своїх дітей, зустрічався та проводив з ними час у с. Черевки Миргородського району за місцем їх проживання і цього факту він не заперечував, а тому вказані обставини не можуть підтверджувати факт спільного проживання сторін однією сім`єю. У січні 2017 року відповідач переїхав до м. Полтави та почав там проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , а також уклав договір безоплатного тимчасового користування житловим приміщенням.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони з 10 травня 2002 року почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу у АДРЕСА_1 .

За час спільного проживання у них народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини, починаючи із 27 лютого 2017 року і до їх повноліття.

Згідно з обліковою карткою приватного транспортного засобу автомобіль ВАЗ 210700, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстровано 01 квітня 2009 року за ОСОБА_7 .

З часу придбання автомобіль використовувався для потреб сім`ї.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 січня 2017 року за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвою Н. П., зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року по 14 лютого 2017 року , та придбання спірного майна, а саме: автомобіля та квартири внаслідок їхньої спільної праці та за спільні грошові кошти.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Зазначені в касаційній скарзі інші доводи на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська