Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2019 року у справі №472/517/17

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 472/517/17-ц

провадження № 61-28250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2017 року у складі суддів: Колосовського С. Ю., Ямкова О. О., Локтіонова О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 07 квітня 2015 року він отримав право на здійснення роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. З метою здійснення підприємницької діяльності 01 листопада 2014 року уклав із ОСОБА_2 договір оренди торгівельного кіоску, розташованого на території житлового будинку відповідача. У квітні 2015 року він завіз товар, який відповідач за взаємною домовленістю реалізовувала. 19 березня 2016 року між ними укладено цивільно-правовий договір, за яким відповідач зобов?язалась надавати послуги продавця продовольчих товарів. Разом з тим, із грудня 2015 року ОСОБА_2 припинила повертати гроші за реалізований товар, нереалізований товар не повернула, у зв?язку з чим нею безпідставно привласнені кошти в сумі 89 913 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 89 913 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2017 року (у складі судді Кучерявенка С. С.) позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 89 913 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні доведено факт отримання відповідачем товару для реалізації від позивача ОСОБА_1, натомість в судовому засіданні ОСОБА_2 не довела повернення виручки за товар та не додала жодного доказу повернення залишку товару позивачу, тому позов підлягає задоволенню. Крім того, відповідач не заперечувала, що в зошиті вона вказувала при отриманні товару його асортимент, кількість та ціну. В судовому засіданні нею не заявлено про проведення почеркознавчої експертизи і не надано інших доказів повернення коштів та товару позивачу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2017 року рішення сулу першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 01 листопада 2014 року між сторонами спору як суб'єктами підприємницької діяльності підписано договір оренди без дотримання вимог щодо форми для цього правочину, за умовами якого позивач отримав в користування належні відповідачу об'єкти нерухомого майна: будинок, кухня, гараж, кіоск, розташовані по АДРЕСА_1 для здійснення торгівельної діяльності. Даний договір дійсним в судовому порядку не визнавався. 19 березня 2016 року за укладеним між сторонами договором позивач доручив, а відповідач взяла на себе обов'язки щодо виконання робіт продавця продовольчих товарів з 01 квітня 2016 року по 01 квітня 2019 року зі щомісячною винагородою в розмірі 1 500 грн. За умовами цього договору виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, а замовник зобов'язався забезпечити виконавця усім необхідним для виконання роботи, своєчасно прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу. На невиконання відповідачем умов договору від 19 березня 2016 року позивач у позовній заяві не посилався та стверджував, що його права відповідач порушувала ще з грудня 2015 року. Із наданих позивачем письмових доказів: договорів від 01 листопада 2014 року, 19 березня 2016 року, хаотичних записів в зошиті про дати і цифри щодо боргів, матеріалів перевірки правоохоронного органу, який на підставі пояснень обох сторін конфлікту констатував наявність між ними цивільно-правових відносин (відповідач до кримінальної відповідальності не притягалася) не вбачається даних, які б свідчили про можливість покладення на відповідача відповідальності у зв'язку з неповерненням коштів за реалізований товар та за не проданий товар саме на підставі статей 22, 1166 ЦК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що діями ОСОБА_2 йому завдано майнової шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача на підставі статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 22, 386, 1166 ЦК України. Між ним та відповідачем укладено договори з метою здійснення підприємницької діяльності, на виконання яких він придбавав товар та завозив до її кіоску, а вона здійснювала реалізацію цього товару. У поясненнях слідчому Ужва О. В. зазначила, що борг за товар, який вона відпустила людям, становить 65 тис. грн., товару у кіоску станом на 20 вересня 2017 року залишилося на 10 тис. грн. Відповідач не спростувала обставини отримання нею товару від нього та відсутність розрахунку з ним за цей товар.

(2) Позиція відповідача

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання нею майнової шкоди. Укладені між ними договори не спрямовані на настання юридичних наслідків, оскільки вони не оформляли актів приймання-передачі виконаних робіт. Записи в зошиті є чернетковими та містять записи про борги покупців, а не боргу перед позивачем.

22 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За змістом пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, які визначає позивач.

За змістом статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, підвідомчі господарським судам відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).

За змістом частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, при визначенні підвідомчості цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Згідно із частиною першою статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України).

Відповідно до положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суди установили, що 01 листопада 2014 року між сторонами спору як суб'єктами підприємницької діяльності підписано договір оренди, за умовами якого позивач отримав в користування належні відповідачу об'єкти нерухомого майна: будинок, кухня, гараж, кіоск, розташовані по АДРЕСА_1 для здійснення торгівельної діяльності.

19 березня 2016 року за укладеним між сторонами договором позивач доручив, а відповідач взяла на себе обов'язки щодо виконання робіт продавця продовольчих товарів з 01 квітня 2016 року по 01 квітня 2019 року зі щомісячною винагородою в розмірі 1 500 грн. За умовами цього договору виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, а замовник зобов'язався забезпечити виконавця усім необхідним для виконання роботи, своєчасно прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу.

Сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - є фізичними особами-підприємцями (а. с. 5, 126) та здійснюють господарську діяльність за КВЕД 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З урахуванням викладеного, спір у справі виник між двома суб?єктами господарської діяльності щодо неналежного виконання покупцем зобов?язань за договором поставки, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) такий спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Відсутність у позовній заяві посилань на господарсько-договірні зобов'язання між сторонами не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 414 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України, провадження у справі необхідно закрити.

Керуючись статтями 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди закрити.

ОСОБА_1 роз?яснюється право на звернення із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди у порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик