Історія справи

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 263/2444/17

провадження № 61-34502св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 серпня 2017 року у складі судді Васильченко О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Зайцевої Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідач є батьком їх спільного сина ОСОБА_3 , який навчається на першому курсі денної форми навчання за державним замовленням Азовського морського інституту Національного університету «Одеська морська академія» за спеціальністю «Експлуатація суднових енергетичних установок», у зв`язку з чим не має можливості працювати та утримувати себе самостійно. До повноліття спільного сина відповідач сплачував аліменти на його утримання за рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 18 листопада 2014 року у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця.

Враховуючи наведене, оскільки син продовжує навчання та знаходиться на її утриманні, а відповідач у добровільному порядку на утримання сина матеріальної допомоги не надає, хоча працевлаштований та має постійний заробіток, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання сина на період його навчання у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період навчання, без урахування часу канікул, починаючи з 20 лютого 2017 року, але не більш, ніж до досягнення ним двадцятитрирічного віку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що повнолітній син сторін у справі продовжує навчання, а відповідач не сплачує аліменти на утримання сина. Виходячи із принципів розумності та справедливості, потреби дитини у розвитку та навчанні, суд визнав доцільним стягнення аліментів із відповідача у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період його навчання. При цьому позивачем не надано доказів на обґрунтування позовних вимог щодо сплати ним аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період навчання.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що навчання дитини є розвитком її здібностей, необхідним для неї (дитини) та відбувається в її інтересах, також законом передбачений обов`язок батька утримувати повнолітню дитину, що продовжує навчання у встановленому законом розмірі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначену ухвалу апеляційної інстанції, а рішення першої інстанції змінити в частині розміру аліментів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, просить його в частині розміру аліментів змінити та стягнути з ОСОБА_5 аліменти на утримання спільного сина в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно на період навчання, за винятком часу канікул, починаючи з 20 лютого 2017 року, але не більш, ніж до досягнення ним двадцятитрирічного віку.

У січні 2018 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судами установлено, що у період із 20 вересня 1997 року по 24 листопада 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є курсантом першого курсу за спеціальністю «Експлуатація суднових енергетичних установок» денної форми навчання за державним замовленням Азовського морського інституту Національного університету «Одеська морська академія» з передбачуваним терміном закінчення навчального закладу 30 червня 2020 року та отримує щомісячно стипендію у розмірі 1 100 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 05 грудня 2014 року, шлюб між сторонами розірвано.

Спільний син після розлучення батьків проживає разом із матір`ю.

Батько - ОСОБА_5 працює на ПрАТ «МК «Азовсталь» та отримує щомісячний дохід у розмірі 8 000 грн та проживає окремо.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що законом передбачений обов`язок батька утримувати повнолітню дитину, що продовжує навчання та встановлено, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу у визначеному рішеннями судів попередніх інстанцій розмірі.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги на зміни матеріального стану позивача, що пов`язані із народженням дитини в іншому шлюбі та її перебування у відпустці по догляду за дитиною, суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_1 знаходиться у зареєстрованому шлюбі, її чоловік працює, а тому він має її утримувати разом із дітьми.

Будь-яких доказів, які б свідчили про помилковість висновків суду в частині визначення розміру аліментів заявником не надано.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положенням статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування та/або зміни судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик