Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №759/6364/16

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 759/6364/16

провадження № 61-14609св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Національний медичний університет імені Богомольця О. О.,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Міністерство охорони здоров'я України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від

07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня

2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Національний медичний університет імені Богомольця О. О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Міністерство охорони здоров'я України, про відшкодування вартості навчання.

Позовна заява мотивована тим, що 05 серпня 2007 року наказом № 1339/л-1 ОСОБА_5 була зарахована на 1-й курс медико-психологічного факультету «медична психологія» Національного медичного університету імені

Богомольця О. О. 01 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 070728 про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою медичною освітою, згідно якої ОСОБА_5 зобов'язувалась прибути після закінчення вузу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а в разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до державного або місцевого бюджетів вартість навчання. Наказом № 1250/л-1 від 20 червня

2013 року відповідачка була відрахована у зв'язку із закінченням навчання та направлена для проходження інтернатури згідно розподілу до державної установи - в Обласний центр медико-соціальної експертизи Управління охорони здоров'я Чернігівської ОДА за державним замовленням, проте за місцем направлення не прибула та доказів про поважність причин неприбуття не надала. Наказом Комунального лікувально-профілактичного закладу Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні від 05 листопада 2013 року з 12 вересня 2013 року звільнена за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

У зв'язку з викладеним позивач просив стягнути на свою користь із відповідача 100 411,25 грн фактичних затрат на навчання за державним замовленням, включаючи виплачену стипендію, а також 1 506,17 грн судового збору.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня

2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Національного медичного університету імені Богомольця О. О. 100 411,25 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню, оскільки закінчивши навчання в Національному медичному університеті імені Богомольця О. О., ОСОБА_5 не виконала свої зобов'язання за угодою від 01 вересня 2008 року, що є підставою для стягнення з неї витрачених на навчання коштів

17 травня 2017 року ОСОБА_5, через свого представника ОСОБА_6, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що частину другу статті 52 Закону України «Про освіту», якою на час вступу відповідача до університету було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, було виключено на підставі Закону України від 01 липня 2014 року №1556-VII «Про вищу освіту». Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Також вказувала, що суди необґрунтовано послалися на пункт 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», оскільки цей указ суперечить положенням статті 43 Конституції України, згідно якої вона має право вільно обирати роботу та вільно на неї погоджуватися. Також зазначала, що суди не звернули уваги на те, що укладена між нею та позивачем угода від 01 вересня 2008 року № 070728 «Про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою медичною освітою» є нікчемною відповідно до вимог статті 228 ЦК України, її конституційні права та свободи визначені статтями 43, 53 Конституції України. Зазначає, що не існує порядку, згідно якого випускник має відшкодувати вартість навчання, і такий порядок не визначений ні укладеною між сторонами угодою, ні чинним законодавством. Також вказує, що вона не повинна сплачувати вартість навчання за 2007 рік, оскільки угода між нею та позивачем була укладена у вересні 2008 року.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами установлено, що наказом Національного медичного університету імені

О. О. Богомольця від 05 серпня 2007 року № 1339/л-1 ОСОБА_5 була зарахована з 01 вересня 2007 року на навчання (а. с. 7).

01 вересня 2008 року між Національним медичним університетом імені

О. О. Богомольця та студентом 2 курсу медико-психологічного факультету, спеціальність «медична психологія», ОСОБА_5 укладено угоду про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою медичною освітою

№ 070728, згідно якої відповідач зобов'язувалась прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів республіки, вартість навчання в установленому порядку (а. с. 10).

Наказом Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від

20 червня 2013 року № 1250/л-1 ОСОБА_5 відрахована з університету у зв'язку із закінченням навчання з 26 червня 2013 року (а. с. 8).

Відповідно до списку працевлаштування персонально кожного випускника, наданого позивачем, відповідач ОСОБА_5 направлена після закінчення навчання до Обласного центру медико-соціальної експертизи Управління охорони здоров'я Чернігівської ОДА для проходження інтернатури та подальшої роботи за державним замовленням лікарем-психологом (а. с. 9).

ОСОБА_5 своєчасно отримала від позивача диплом та направлення на роботу № 17, за останнім зазначено датою прибуття 01 серпня 2013 року, проте за призначеним місцем роботи встановленого договором терміну не відпрацювала (а. с. 54).

12 серпня 2013 року ОСОБА_5 була прийнята на роботу у Чернігівську обласну психоневрологічну лікарню та наказом від 05 листопада 2013 року

№ 195-ОС була звільнена за прогули без поважних причин згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України та вказане звільнення з роботи не оскаржувала (а. с. 56-57).

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судами встановлено, що відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, за місцем направлення на роботу до Обласного центру медико-соціальної експертизи Управління охорони здоров'я Чернігівської ОДА не прибула, а з роботи у Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні, на яку вона була прийнята

12 серпня 2013 року, 05 листопада 2013 року була звільнена за прогули без поважних причин.

Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року

№ 070728 в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року до 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 070728), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 070728) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Відповідно до зазначених вище нормативних актів випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку в силу вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження того, що відповідачем не було виконано умови угоди укладеної між ними..

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановилиобставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладенні у позовній заяві, судом надано належну оцінку. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик