Історія справи

Постанова

Іменем України

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 347/1779/19

провадження № 61-20027св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення боргу

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року у складі судді Гордія В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 61 468,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 518 874,28 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 24 липня 2017 року між нею і ОСОБА_2 як позичальником, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як поручителями був укладений договір позики у формі розписки, за умовами якого позичальник та поручителі зобов`язались повернути суму позики в розмірі 61 468 дол. США в строк до 26 січня 2019 року. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконали взятих на себе зобов`язань, грошових коштів у визначений договором строк не повернули. У зв`язку з цим, посилаючись на частину першу статті 543 ЦК України, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Косівський районний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 26 серпня 2020 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 61 468,00 дол. США. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 та інші зазначені у розписці особи, які за клопотанням позивачки залучені до участі у справі як треті особи без самостійних вимог, належним чином не виконували взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернули грошові кошти, отримані в борг. Зважаючи на те що за договором від 24 липня 2017 року в борг взяті кошти в доларах США, ОСОБА_2 зобов`язаний повернути позикодавцеві ОСОБА_1 таку ж суму коштів у доларах США. При цьому суд врахував, що в позовній заяві позивачка відповідачем у справі вказала тільки одну особу, ОСОБА_2 , посилаючись на частину першу статті 543 ЦК України, якою передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Косівський районний суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 14 вересня 2020 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 900,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 08 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року залишив без задоволення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі наголошував, що його не було повідомлено про розгляд справи в місцевому суді, чим порушено його право на доступ до судочинства у суді першої інстанції. Повістки ОСОБА_2 взагалі не вручалися, через що він об`єктивно був фізично позбавлений можливості брати участь у справі та права на захист, не міг подати заперечення на позовну заяву та надати пояснення і докази. ОСОБА_2 не уповноважував будь-кого надавати йому правову допомогу в апеляційній інстанції та не отримував повісток на судове засідання. Також апеляційний суд порушив його процесуальні права як третьої особи, адже його також позбавлено права на захист у зв`язку з неналежним повідомленням про судове засідання. Суд апеляційної інстанції формально поставився до оцінки речового доказу - боргової розписки, якої немає в матеріалах справи, що вказує на очевидний розумний сумнів у її існуванні. Наявний у справі документ з назвою «розписка» є підробленим, оскільки він не містить ні дати, ні місця його складання. Крім того, цей документ не містить інформації про передання та отримання грошових коштів у борг. При цьому сторона відповідача була позбавлена права та можливості заявити клопотання про проведення експертизи оригіналу цього документа через неповідомлення про дату і час проведення судових засідань.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У грудні 2022 року представник ОСОБА_5 - адвокат Чайка О. Ф. подав додаткові письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з розпискою від 24 липня 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зобов`язалися в солідарному порядку повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 61 468,00 дол. США в строк до 26 січня 2019 року.

ОСОБА_2 взятих на себе грошових зобов`язань за договором позики не виконав, на вимоги позивачки повернути позику не реагував.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Установивши, що факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у борг від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 61 468,00 дол. США підтверджується розпискою від 24 липня 2017 року, суди дійшли правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин, зобов`язання за якими позичальники не виконали, та у зв`язку з цим про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі наголошував, що його не було повідомлено про розгляд справи в місцевому суді, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) дійшла висновку про те, що у ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Із матеріалів справи відомо, що про судове засідання, призначене місцевим судом на 26 серпня 2020 року ОСОБА_2 був повідомлений 11 серпня 2020 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 140, т. 1), а тому доводи скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи в місцевому суді не підтвердились.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такийучасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

ОСОБА_2 касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій не подавав, а тому у суду касаційної інстанції немає підстав для застосування зазначеної норми статті 411 ЦПК України за касаційною скаргою третьої особи.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про його неповідомлення про дату, час і місце судового засідання в апеляційному суді, оскільки згідно зі зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення про судове засідання призначене на 18 березня 2021 року, ОСОБА_6 був повідомлений 02 березня 2021 року (а. с. 303, т. 1).

Не заслуговують на увагу й аргументи касаційної скарги про те, що наявний у справі документ з назвою «розписка» є підробленим, а також він не містить інформації про передання та отримання грошових коштів у борг, оскільки суди попередніх інстанцій встановили виникнення між сторонами позикових правовідносин.

Ці та інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов