Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №635/6268/18

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 635/6268/18

провадження № 61-11807св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Черняк Артур Львович,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черняка Артура Львовича, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року у складі судді Пілюгіної О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2016 року. Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розлучення залишилася проживати із матір'ю та перебуває на її утриманні.

Зазначала, що відповідач частково та не регулярно забезпечує дитину матеріально з листопада 2017 року.

Враховуючи таку поведінку ОСОБА_2 та те, що з моменту фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами, а саме з грудня 2014 року, він ухиляється від виконання своїх обов'язків зі сплати аліментів, вважала за необхідне стягнути аліменти на утримання дитини, починаючи з 01 січня 2015 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 січня 2015 року до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 вересня 2018 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3.

У задоволенні вимог позивача в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01 січня 2015 року - відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавством закріплено рівні обов'язки батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. З урахуванням доходів відповідача, потреб та інтересів дитини, розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, він може сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання доньки з 01 січня 2015 року, районний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів з ОСОБА_2, але не змогла їх отримати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача можливості сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 вересня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття - 27 грудня 2030 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час є безпідставними, оскільки позивачем не доведено факту ухилення відповідача від сплати аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Черняк А. Л., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 січня 2015 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неповно з'ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам.

Зазначає, що в судовому засіданні відповідач визнав що він сплачував кошти на утримання дитини, та не заперечував те, що їм частково сплачувались аліменти, відповідно до виписки по банківській картці (рахунку), тому висновки суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не змогла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, є помилковими.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Черняка А. Л. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до частини 1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Визначаючи розмір аліментів суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд належно перевірив обставини, обумовлені статтею 182 СК України, взяв до уваги як стан здоров'яі матеріальне становище дитини, так і стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, який є працездатним, офіційно працює, не має інших осіб на утриманні, у зв'язку із чим обґрунтовано визначив розмір аліментів на неповнолітню ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Частиною 2 статті 191 СК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача аліментів, починаючи з 01 січня 2015 року, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати або невиконання домовленості сторін щодо участі в утриманні дитини.

Посилання заявника про наявність підстав для застосування положення частини 2 статті 191 СК України не ґрунтуються на матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем та її представником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі представником позивача доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черняка Артура Львовича - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк