Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.06.2023 року у справі №464/2800/22
Постанова КЦС ВП від 23.06.2023 року у справі №464/2800/22
Постанова КЦС ВП від 23.06.2023 року у справі №464/2800/22

Постанова

Іменем України

23 червня 2023 року

м. Київ

справа № 464/2800/22

провадження № 61-3641св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року у складі судді Борачка М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 серпня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про розстрочення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у Національній академії внутрішніх справ. Відповідно до договору, відповідач зобов`язався протягом одного року з дня підписання договору сплатити 29 530,81 грн. Однак станом на 04 липня 2022 року сума фактичних витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі відповідачем не відшкодована. Також, на думку позивача, у зв`язку з неналежним виконанням взятого на себе зобов`язання, відповідач має відшкодувати інфляційні втрати та три відсотка річних від суми заборгованості.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 29 530,81 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 5 160,43 грн та трьох відсотків річних від простроченої суми, що складає 1 319,56 грн, а всього 36 010,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, закрито провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції Львівського окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір виник щодо проходження публічної служби, а саме з приводу невиконання відповідачем договору про розстрочення відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням його у Національній академії внутрішніх справ, тому віднесений до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, Національна академія внутрішніх справ посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального прав просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сихівського районного суду міста Львова.

03 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що вказаний спір є цивільним, оскільки проходження або звільнення зі служби не є предметом спору. Предметом спору є невиконання відповідачем умов договору про розстрочення суми відшкодування витрат. Спір стосується саме невиконання умов цивільно-правового договору, сторони спору не є суб`єктами владних повноважень, а сам договір не стосується проходження публічної служби.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України (частина третя статті 5 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Згідно із пунктами 3-8 Порядку утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася. Особа має право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особа укладає з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів. Примірна форма договору затверджується МВС. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису МВС. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.

Спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, провадження № 11-699апп18, від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17, провадження № 14-563цс18).

Суд установив, що ОСОБА_1 навчалась в Національній академії внутрішніх справ.

В період навчання, наказом Національній академії внутрішніх справ від 11 листопада 2015 року № 2029с ОСОБА_1 07 листопада 2015 року прийнято на службу до Національної поліції (а. с. 41).

Наказом ГУ НП в Донецькій області від 17 листопада 2018 року № 290о/с ОСОБА_1 з 20 липня 2018 року звільнено зі служби в Національній поліції (а. с. 41).

28 серпня 2019 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладено договір про розстрочення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у Національній академії внутрішніх справ (а. с. 9, 10).

Отже, у відповідача виник обов`язок зі сплати витрат, пов`язаних з утриманням у Національній академії внутрішніх справ, а спори, що виникають з цих правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Укладення договору про розстрочення сплати цих витрат змінює лише спосіб їх стягнення, проте не змінює їхню правову природу та підставу їх стягнення.

Договір про розстрочення сплати витрат, пов`язаних з утриманням у Національній академії внутрішніх справ, самостійно не встановлює підстав виникнення обов`язку з відшкодування таких витрат, а лише підтверджує добровільну згоду сторін відтермінувати їх сплату, змінивши спосіб стягнення.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 357/8587/22 (провадження № 61-2471св23) викладено висновок у аналогічні справі, що як у разі відмови від добровільного відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням особи у Національній академії внутрішніх справ, так і в разі порушення особою умов договору про здійснення відшкодування з розстроченням платежу, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закриваючи провадження у справі зробив правильний висновок, що спірні відносини виникли між сторонами як публічно-правові, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 06 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров