Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2018 року у справі №723/405/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 723/405/17

провадження № 61-46674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа із самостійними вимогами на стороні відповідача (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І.

М., Яремка В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Первісний позов мотивований тим, що 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 січня 2017 року. Зазначені кошти відповідачу були необхідні для здійснення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1. У визначений строк відповідач отримані у позику кошти не повернув.

ОСОБА_1 просив стягнути борг в сумі 10 880 000 грн, що еквівалентно 400 000
доларів США, згідно офіційного курсу НБУ та судові витрати по сплаті судового збору.

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що з 14 квітня 2004 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 В грудні 2016 року вона звернулася з позовом про розірвання шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 є родичем відповідача ОСОБА_2. Позивач не мав джерел доходу, які б забезпечили йому можливість надати позику в сумі 400 000 доларів США.

ОСОБА_5 стверджувала, що боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, наявна розписка є фіктивною, а їх дії є узгодженими, спрямованими на позбавлення її можливості отримати належну їй частку в спільному майні подружжя.

ОСОБА_5 просила визнати недійсним договір позики, укладений 25 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 10 739 050 грн та 3 % річних в сумі 230 717,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність між сторонами правовідносин договору позики, оскільки в позивача наявний оригінал розписки. Позивач не довела факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фіктивного правочину та інших обставин, за яких оспорюваний договір позики може бути визнаний недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000

доларів США у формі розписки від 25 грудня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. ОСОБА_1 не було спростовано відсутність у нього коштів у розмірі, який вказаний у спірному правочині. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики (розписку) з метою уникнення розподілу спільного майна подружжя, а ОСОБА_5 як зацікавлена особа має право на оспорення цього договору.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в цій справі вимога про стягнення боргу до ОСОБА_5 не заявлялась. Можливі негативні наслідки у вигляді звернення стягнення на належне їй майно не можуть бути підставою для визнання позики недійсною. ОСОБА_5 не є належним позивачем у справі і жодне її право порушено не було.

Позикодавець не зобов'язаний доводити наявність у нього коштів і джерел їх походження, а відсутність таких доказів не є підставою для визнання договору фіктивним. ОСОБА_5 не довела фіктивність, не спростувала наявність правовідносин позики між сторонами.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суд першої інстанції встановив, що згідно розписки від 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, для закінчення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1, які зобов'язався повернути до 01 січня 2017 року. ОСОБА_2 позичені кошти в строк не повергнув.

При відмові в задоволенні первісного позову та задоволені зустрічного позову суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики.

Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду з таких підстав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, порушення ОСОБА_2 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення первісного позову.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про недоведеність ОСОБА_5 фіктивності договору позики. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 280,00
грн. Тому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року скасувати.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року втрачає законну силу.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 17 280 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат