Історія справи

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 332/1252/17

провадження № 61-10464ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у складі головуючого-судді Андрюшиної Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони Українипро відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 20 червня 1986 року

до 04 вересня 1986 року в ході виконання службового обов'язку у складі в/ч 93632 Збройних Сил брав участь в ліквідації наслідків аварії у 30-км зоні Чорнобильської атомної електростанції (далі - ЧАЕС). При виконанні службового обов'язку отримав дозу радіактивного опромінення, у зв'язку з чим у нього розвинулись хвороби.

Внаслідок ушкоджень здоров'я отриманих під час виконання обов'язків військової служби він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав чисельні хвороби, а саме: гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, ішемічний інфаркт мозку в руслі вертебробазилярної системи, частковий бульварний синдром, лівосторонній спастичний парез, хронічний ерозивний гастродуоденіт у фазі ремісії, помірне когнітивне зниження. Ці захворювання є результатом виконання обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У зв'язку з отриманням захворювань йому встановлена ІІІ група інвалідності з 60% стійкою втратою професійної працездатності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним виконанням з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, при виконанні обов'язків військової служби. У зв'язку з цим, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Вважає, що у зв'язку з отриманими ушкодженнями здоров'я під час проходження військової служби та отриманням інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода.

Оцінюючи завдану йому моральну шкоду позивач виходив з тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просив стягнути з Міністерства оборони України 240 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

Суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено чинним законодавством у формі медичного обслуговування, гарантій, компенсацій та пільг.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд врахував всі вимоги закону, належним чином дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована доводами, наведеними у позовній заяві, а також посиланням на те, що обов'язок держави відшкодувати позивачеві завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подавався.

05 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 20 червня 1986 року до 04 вересня 1986 року виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні на ЧАЕС, що підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_1.

З посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 05 липня 1994 року та вкладки до нього НОМЕР_3 від 28 листопада 2002 року вбачається, що ОСОБА_3 має статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).

Позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4, виданим 22 грудня 2009 року.

Відповідно до експертного висновку від 09 червня 1994 року № 131 Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної ради у ОСОБА_3 встановлено ряд захворювань, які пов'язані з впливом факторів аварії на Чорнобильській АЕС (тобто є наслідком впливу факторів аварії на організм людини).

Згідно з довідкою МСЕК серії АГ № 018425 ОСОБА_3 30 липня 2002 року при повторному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при виконанні обов'язку військової служби та встановлено ступень втрати професійної працездатності 60%.

З виписок з історії хвороби вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово проходив курси стаціонарного лікування в медичних установах внаслідок наявних у нього захворювань.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Статтею 17 цього Закону визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Встановивши, що ОСОБА_3 отримав захворювання, яке стало підставою для встановлення йому ІІІ групи інвалідності, під час проходження військової служби у Радянській армії, суд правильно зауважив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди та дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем травм та захворювання, під час проходження військової служби у Радянській армії.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що порядок відшкодування моральної шкоди, визначений положеннями статті 1167 ЦК України, на норми якої посилається позивач, передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадян та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розділом IV зазначеного Закону також передбачені компенсації та пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Статтею 20 цього Закону передбачені гарантовані державою компенсації та пільги, що надаються особам, віднесеним до категорії 1, але у ньому відсутнє посилання щодо відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у період з 20 червня 1986 року до 04 вересня 1986 року - в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС, не спростовують висновків суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Разом з цим, посилання у касаційній скарзі на те, що позивачеві заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, з підстав, передбачених статтею 1187 ЦК України є необґрунтованим, оскільки з цих підстав позов не заявлявся.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. СтрільчукСудді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик