Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.02.2020 року у справі №2-5000/07
Ухвала КЦС ВП від 13.02.2019 року у справі №2-5000/07

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-5000/07

провадження № 61-18082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - адміністрація Центрального району виконкому Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 рокуу складі судді

Прокопчук Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на самовільно реконструйоване кафе-закусочну, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйоване нежитлове приміщення кафе-закусочної по АДРЕСА_1, основною площею 202,1 кв.м, загальною площею 280,8 кв.м.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2, в інтересах якого діє

ОСОБА_4, оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року у прийнятті апеляційної скарги представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності відмовлено.

Повернуто ОСОБА_2 судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги в сумі 704,00 грн.

Ухвала мотивована тим, що матеріали справи та оскаржуване судове рішення не свідчать про те, що судом першої інстанції вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_2

03 березня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового звʼязку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 22 січня 2007 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг грошові кошти в сумі

540 000,00 грн на споживчі цілі, строком до 30 вересня 2016 року зі сплатою 10 % річних.

Пунктам 8 договору позики передбачено, що позичальник не має права без окремої письмової згоди позикодавця продавати, дарувати, іншим чином відчужувати, заставляти, реконструювати, змінювати цільове призначення належного йому нерухомого майна. Без згоди позикодавця зазначені дії можливі лише при повному достроковому поверненні суми позики. Станом на час подання апеляційної скарги, сума позики не повернута.

Пунктом 10 договору позики сторонами встановлено, що до моменту повернення займаних коштів позикодавець має право володіти квартирою АДРЕСА_1. Право володіння вважається набутим правомірно із моменту передачі ключів на зазначену квартиру.

22 січня 2007 року ОСОБА_1 власноруч написано розписку про отримання суми позики і на виконання пункту 10 укладеного договору між сторонами підписано акт прийому-передачі документів та ключів на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції завдає ОСОБА_2 шкоди, що полягає у несприятливих для нього наслідках. ОСОБА_2, як заінтересована особа, має власний інтерес щоб квартира АДРЕСА_1 перебувала у певному правовому становищі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Витребувано із Центрального районного суду міста Миколаєва цивільну справу № 2-5000/07.

Копії касаційної скарги надіслано особам, що беруть участь у справі.

Строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу, встановлено до 27 квітня 2017 року.

У квітні 2017 року цивільна справа № 2-5000/07 надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року справу за позовом

ОСОБА_1 до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власностіпризначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та матеріали цивільної справи № 2-5000/07 передано до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2007 року, представник

ОСОБА_5 - ОСОБА_4 посилався на те, що 22 січня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики відповідно до якого позичальнику надано позику у сумі 540 000,00 грн. Відповідно до умов договору позичальник не має права без окремої письмової згоди позикодавця продавати, дарувати, іншим чином відчужувати, заставляти, реконструювати, змінювати цільове призначення належного йому нерухомого майна. Без згоди позикодавця зазначені дії можливі лише при повному достроковому поверненні суми позики. Оскільки станом на час подання апеляційної скарги ОСОБА_1 не повернула йому позику, ОСОБА_2 вважав, що оскаржуване рішення суду завдає йому шкоди та порушує його права.

За змістом частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в апеляційному порядку) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Згідно із частиною 1 статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в апеляційному порядку) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 24 жовтня

2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснив, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку про те, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що матеріали справи та оскаржуване судове рішення не свідчать про те, що судом першої інстанції вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_2

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило