Історія справи

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 210/4091/17

провадження № 61-10834св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), ПогрібногоС. О., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2017 року у складі судді Сільченко В. Є. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що він працював у відповідача у період з 15 жовтня 1982 року по 11 серпня 1983 року в залізничному цеху №1 крипильником поїздів, а з 02 грудня 1983 року по 06 лютого 1985 року працював слюсарем 1 розряду, а з 28 лютого 1985 року по 07 травня 1996 року працював машиністом тепловозу. 05 грудня 1994 року під час виконання трудових обов'язків він та його помічник ОСОБА_4 заїхали під поїзд завантажений металевою стружкою, де двоє невідомих людей нанесли позивачу тілесні ушкодження, у зв'язку з чим складено акт про нещасний випадок №84/3. Після проходження курсу лікування у червні 1995 року висновком МСЕК позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 40% та визнано його інвалідом третьої групи, з наступним переоглядом. Повторним висновком МСЕК у квітні 1996 року було встановлено ускладнену катаракту обох очей та визнано інвалідом третьої групи, з наступним переглядом. 03 травня 1999 року позивачу встановлено 80% втрати професійної працездатності та визнано його інвалідом другої групи безстроково. Посилаючись на те, що ушкодженням здоров'я йому завдана моральна шкода, позивач просив стягнути з відповідача 640 000 грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання податку на доходи фізичних осіб.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 85 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки виробничу травму отримано позивачем під час виконання трудових обов'язків, а тому наявні підстави на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що на внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків позивачу спричинено моральні і фізичні страждання. Лікарями виявлено відсутність стабілізаційного процесу його здоров'я, що підтверджується виписками з епікризів, де зафіксовано нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого ОСОБА_3 спричинено моральні страждання.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, оскільки суд виходив із дії норм матеріального права на час виникнення спірних правовідносин, із засад виваженості, розумності та справедливості з урахуванням глибини моральних та фізичних страждань.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду про те, що закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, за яких власник зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду.

Суд апеляційний інстанції зазначив в постанові, що посилання представника відповідача щодо застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності є безпідставними, так як вона не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

У лютому 2018 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулося до суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року.

06 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

24 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час настання нещасного випадку та встановлення позивачу втрати працездатності вперше у 1994 році, цивільні правовідносини щодо компенсації та відшкодування моральної шкоди регулювалися ЦК Української РСР у редакції від 18 липня 1963 року (далі - ЦК Української РСР), який має застосовуватися до спірних правовідносин. ЦК Української РСР 1963 року не містив норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалася на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, тому позивач пропустив строк звернення до суду за захистом свого порушеного права про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Строк позовної давності не поширюється на вимоги, що стосуються особистих немайнових прав. Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо у районний, районний у місті, міський або міськрайонний суд у тримісячний строк від дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції у розмірі 85 000,00 грн, з яким погодився апеляційний суд, не відповідає вимогам розумності, виваженості, принципам справедливості та вимогам статті 23 ЦК України. Нормами чинного законодавства України не встановлено критерії визначення моральної шкоди в грошовому еквіваленті, не встановлено мінімального та максимального розміру моральної шкоди. Відповідно до листа Фонду соцстрахування та судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2011 року визначено різні розміри моральної шкоди потерпілим.

За змістом статті 440-1 ЦК Української РСР визначено, що до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому встановленню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Лише той факт, що подія відбулася на території Криворізького державного металургійного комбінату «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», не може свідчити про причинно-наслідковий зв'язок між шкодою завданою ОСОБА_3 та протиправною поведінкою підприємства, а отже, відсутні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, оскільки останній не вчиняв будь-яких протиправних дій, які б знаходилися у причинному зв'язку з втратою працездатності позивача та виникнення у нього моральних страждань.

Судами залишено поза увагою ті обставини, що випискою із протоколу засідання комісії від 06 липня 1995 року №12 за заявою ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди постановлено відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я на підприємстві у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Згідно з розпорядженням від 18 липня 1995 року № 586 ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди виплачено 600 000,00 крб.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 28 лютого 1985 року по 07 травня 1996 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із відповідачем, отримав професійне захворювання.

05 грудня 1994 року при виконанні трудових обов'язків позивач отримав тілесні ушкодження, які у подальшому було кваліфіковано як виробничу травму. Згідно із актом про нещасний випадок від 08 грудня 1994 року № 84/3, ОСОБА_3 отримав наступні ушкодження: забій обох очей, деструкція стекловидного тіла, макудістрофія (загроза розриву макули), атрофія зорового нерву правового ока, черепно-мозкова травма, струс головного мозку (а.с.11-12).

Відповідно до пункту 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Висновком МСЕК від 27 червня 1995 року позивачу вперше було встановлено III групу інвалідності та втрату 40% професійної працездатності, що підтверджено під час подальших оглядів.

10 квітня 1996 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: ускладнена катаракта обох очей та встановлено третю групу інвалідності з 10 квітня 1996 року до 01 травня 1998 року з наступним переоглядом 10 квітня 1998 року (а.с. 14).

Висновком МСЕК від 03 травня 1999 рокуОСОБА_3 встановлено II групу інвалідності та втрату 80% професійної працездатності безстроково.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло у ОСОБА_3 у 1995 році.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, відповідно до висновків Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 та для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР(у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось пунктом 11 Правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до частини першої статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд, вирішуючи це питання на засадах розумності, виваженості та справедливості, повинен виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, треба враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості, що узгоджується з висловленим Верховним Судом України правовим висновком у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №6-188цс14.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції Україниабо випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Отже, позивачу первинно висновком МСЕК встановлено 40% втрати професійної працездатності у 1995 році, тобто встановлено ушкодження здоров'я внаслідок трудового каліцтва (нещасного випадку) на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів дійшла висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила.

Судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам у справі у їх сукупності, а саме, виписки з протоколу від 06 липня 1995 року №12 засідання комісії для визначення розміру відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди, одноразової допомоги Криворізького державного комбінату &q?ід;Криворіжсталь&q?но;, згідно якої встановлено 100% розміру ступеню провини підприємства, відшкодування збитків та одноразову допомогу відповідно до статті ІІ Закону України «Про охорону праці&qu99;, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (а.с. 68 ).

Апеляційний суд встановив, що згідно з розпорядженням від 18 липня 1995 року № 586 ОСОБА_5 пропоновано виплатити в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 крб із розрахунку 10х60000 крб (а.с. 69) та розпорядження від 18 липня 1995 року № 589 позивачу запропоновано виплатити у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві одноразову допомогу в розмірі 378 719 500 крб із розрахунку 40х9467993 крб (а.с. 34) та розпорядженням від 31 липня 1996 року № 532 - доплатити у рахунок відшкодування шкоди за період з 01 липня 1995 року по 01 червня 1996 року суму 25476000 крб, виплатити у рахунок відшкодування шкоди за період з 07 транвя 1996 року по 13613000 крб у місяць із розрахунку: 65%х 20943852 крб (а.с. 35).

Таким чином, доводи касаційного скарги про те, що вказані виплати на відшкодування моральної шкоди позивачу за розпорядженнями не взято до уваги судами є необгрунтованими, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення виплат на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 3 Закону України &qusp;Про оплату праці&qu=U; мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 13 листопада 2017 року (час розгляду справи) становить 3 200,00 грн, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 16 000,00 грн, а максимальний - 640 000,00 грн.

Факт завдання моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що у зв'язку з нещасним випадком на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 40%, який при наступних переоглядах збільшено до 80%, а в 1999 році позивача ще й визнано інвалідом другої групи безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування (а.с. 10, 13 - 15, 33).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись установленими законом принципами розумності, виваженості та справедливості, врахували характер і тривалість страждань, стан здоров'я позивача, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, внаслідок нещасного випадку на виробництві, дійшли обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування моральної шкоди у розмірі 85 000,00 грн.

Такий підхід узгоджується з положенням статті 83 ЦК Української РСР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки відповідно до статті 83 ЦК Української РСР на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, позовна давність не поширюється і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачу вже було відшкодовано моральну шкоду у розмірі 600 000 крб у 1995 році не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки матеріали справи містять лише відомості щодо вирішення питання про можливе відшкодування позивачу ОСОБА_3 моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Зокрема, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не було надано доказів щодо здійснення виплат позивачу коштів на відшкодування моральної шкоди.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та завданою шкодою ОСОБА_3 так як нещасний випадок стався на території Криворізького державного металургійного комбінату «Криворіжсталь», а тому позивач не має право на відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки відповідач є правонаступником товариства та не звільняється від обов'язку відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна на виробництві.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик