Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2018 року у справі №454/1750/17

Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 454/1750/17

провадження № 61-35412св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Шахта «Надія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (далі - ПАТ «Шахта «Надія») про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 15 серпня 1977 року до 25 квітня 1978 року він працював на посаді підземного гірничого майстра на шахті «Ім. Ленінського комсомолу». З 06 травня 1978 року до 04 лютого 2003 року він працював на шахті № 9 «Великомостівська» на різних підземних роботах.

26 березня 2003 року Державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія» складено акт розслідування хронічного професійного захворювання та зроблено висновок про шкідливі умови праці, які характеризуються фізичними навантаженнями, несприятливими факторами мікроклімату.

07 травня 2003 року Медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) складено довідку серії ЛВА-2 № 007889, відповідно до якої йому вперше встановлено 50 % ступеня втрати професійної працездатності.

Згідно із довідкою Міжрайонної спеціалізованої МСЕК від 06 квітня 2004 року серії ЛВА-2 № 002020 йому безтерміново встановлено 50 % ступеня втрати професійної працездатності.

Також довідкою МСЕК від 06 квітня 2004 року серії ЛВА-1 № 161321 йому безтерміново встановлено третю групу інвалідності, протипоказана робота в умовах пилу, подразнюючих речовин, важка фізична праця, рекомендовано санаторно-курортне лікування.

ОСОБА_1 вважає, що внаслідок отримання професійного захворювання йому спричинено моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ «Шахта «Надія» моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Адамовича М. Я. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання.

Суд першої інстанції виходив із того, що висновком МСЕК від 07 травня 2003 року ОСОБА_1 встановлено втрату працездатності, у зв`язку з чим він тривалий час перебував на лікуванні, що є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди, відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Шахта «Надія» задоволено частково, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що на момент встановлення втрати працездатності потерпілому вперше (07 травня 2003 року) та встановлення йому третьої групи інвалідності безтерміново (06 квітня 2004 року) діяла норма підпункту «є» пункту 1 статті 21 Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до якої в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) був зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин обов`язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок трудового каліцтва, покладено на відділення виконавчої дирекції Фонду, яке не залучено до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області області від 29 березня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не звернув уваги на те, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон № 77-VIII), яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та викладено в новій редакції з назвою Закон України № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Згідно із частиною другою статті 153 та статтею 237-1 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року у справі № 20-рп/2008 визначено, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України № 1105-XIV.

Таким чином, відшкодовувати моральну шкоду заподіяну йому внаслідок професійного захворювання, повинен роботодавець - ПАТ «Шахта «Надія».

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Шахта «Надія» зазначило, що посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на зміни в Законі № 1105-XIV є безпідставними, оскільки у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. У даному випадку стійку втрату працездатності потерпілому вперше встановлено висновком МСЕК від 07 травня 2003 року, тому відшкодовувати шкоду має Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що частиною восьмою статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівок на зворотну дію закону в часі, тому не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 579/677/16-ц (провадження № 61-9420зпв18).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року і витребувано із Сокальського районного суду Львівської області цивільну справу № 454/1750/17.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 у період з 15 серпня 1977 року до 25 квітня 1978 року працював на посаді підземного гірничого майстра на шахті «Ім. Ленінського комсомолу», з 06 травня 1978 року до 04 лютого 2003 року - працював на шахті № 9 «Великомостівська» на різних підземних роботах.

26 березня 2003 року Державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія» складено акт розслідування хронічного професійного захворювання та зроблено висновок про шкідливі умови праці, які характеризуються фізичними навантаженнями, несприятливими факторами мікроклімату.

07 травня 2003 року МСЕК складено довідку серії ЛВА-2 № 007889, відповідно до якої ОСОБА_1 вперше встановлено 50 % ступеня втрати професійної працездатності.

Згідно із довідкою Міжрайонної спеціалізованої МСЕК від 06 квітня 2004 року серії ЛВА-2 № 002020 ОСОБА_1 безтерміново встановлено 50 % ступеня втрати професійної працездатності.

Довідкою МСЕК від 06 квітня 2004 року серії ЛВА-1 № 161321 ОСОБА_1 безтерміново встановлено третю групу інвалідності, протипоказана робота в умовах пилу, подразнюючих речовин, важка фізична праця, рекомендовано санаторно-курортне лікування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання здійснювалося, зокрема, Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 07 травня 2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно із абзацом четвертим статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV, у вищезазначеній редакції, завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Правовий висновок про порядок реалізації права особи на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності та про дію норми права у часі, що регулюють це питання, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Вирішуючи питання про обов`язок роботодавця як винної особи відшкодувати моральну шкоду внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання залежно від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) вказала на відсутність передумов для відступлення від правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), зазначивши, що вони базуються на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV, у редакції, чинній на час встановлення МСЕК ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, згідно з яким обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відмова апеляційного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта «Надія» не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, до належного відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець