Ухвала КЦС ВП від 18.10.2018 року у справі №355/385/17

Друк

Пошук

727

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 355/385/17

провадження № 61-30435сво18

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Сліпченка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПАТ «СК «Арсенал Страхування») про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 січня 2016 року між нею та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636. При укладенні зазначеного договору страхування між нею та страховиком узгоджено усі його істотні умови, а саме: умови про страхову суму у розмірі 20 000 грн, страховий платіж у розмірі 400 грн.

21 січня 2016 року позивачем сплачено на користь відповідача страховий платіж у розмірі 400 грн, який прийнято страховиком без зауважень, умов чи застережень.

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала попередження про наступне вивільнення, а 27 лютого 2017 року наказом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк», банк) звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку із скороченням штату працівників.

09 березня 2017 року вона надала до ПАТ «СК «Арсенал страхування» документи, які підтверджують настання події, що має ознаки страхової за укладеним договором страхування.

14 березня 2017 року відповідачем на її адресу надіслано відповідь про відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що страхувальником порушені вимоги програми страхування, що виключає можливість кваліфікації зазначеного випадку як страхового. Мотивуючи своє рішення, ПАТ «СК «Арсенал страхування» зазначало, що програма «Захист від безробіття» створена виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс-Банк», такий договір страхування не діє щодо осіб, які є працівниками банківської сфери. ОСОБА_2 вважала, що такими діями відповідача порушено її права, завдано їй моральної шкоди.

ОСОБА_2 просила:

визнати подію її звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, страховим випадком відповідно до пункту 3.1 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21 січня 2016 року, та визнати право на відшкодування за цим договором;

стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 20 000 грн;

стягнути компенсацію моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2017 року в складі судді: Коваленка К. В. позовні вимоги задоволено частково. Судом визнано подію звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, страховим випадком відповідно до пункту 3.1 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21 січня 2016 року № 0212101201610/5636, укладеним між нею, ОСОБА_2, та ПАТ «СК «Арсенал Страхування». Визнано за ОСОБА_2 право на страхове відшкодування за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21 січня 2016 року № 0212101201610/5636. Стягнуто з ПАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 20 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач здійснила страховий платіж на користь відповідача, який достовірно знав про місце її роботи під час укладення договору, а звільнення її з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, оскільки ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи, тому її права підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача суми невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 20 000 грн. Компенсація моральної шкоди не передбачена ЦК України, Законом України «Про страхування», а також умовами договору страхування, укладеного між сторонами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що програма «Захист від безробіття» створена страховиком виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс-Банк», тому договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) не діє щодо осіб, які є працівниками банківської сфери, яким є позивач. 30 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» укладено договір доручення № 301213-124/К, на підставі якого ПАТ «КБ «Правекс-Банк» діяло від імені та в інтересах ПАТ «СК «Арсенал Страхування» і повинно було укладати страхові договори, умови яких були затверджені зазначеним договором доручення й викладені у вигляді шаблонів як додатки до нього. 09 лютого 2015 року зазначений договір доручення був доповнений шаблоном договору страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» шляхом укладення між ПАТ «СК «Арсенал Страхування» та ПАТ «КБ «Правекс-Банк» додаткової угоди № 7 до договору доручення від 30 грудня 2013 року № 301213-124/К. Пункт 4.3 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) викладено у новій редакції, згідно з якою, зокрема, працівники банківської сфери, у тому числі працівники ПАТ «КБ «Правекс-Банк», не могли бути застраховані за таким договором страхування, а у разі укладення цього договору через помилку, недбалість або інші обставини, цей договір визнається таким, що не діє щодо зазначених осіб, а тому є недійсним, виплати за цим договором не здійснюються. Отже, ПАТ «КБ «Правекс-Банк», як повірений, укладаючи з позивачем договір, діяв всупереч умовам додаткової угоди від № 7 до договору доручення від 30 грудня 2013 року № 3012213-124/К й з перевищенням своїх повноважень. Тому відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування.

Аргументи учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення апеляційного суду і залишити у силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення між нею та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) пункт 4.3 частини другої не містив обмеження щодо неможливості його укладення з працівниками банківської сфери. Тому ПАТ КБ «Правекс-Банк», як повірений, підписуючи з позивачем договір, діяв у межах наданих йому відповідачем повноважень. 21 січня 2016 року ОСОБА_2 сплачено на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» страховий платіж, який був прийнятий без будь-яких зауважень, що свідчить про визнання страховиком договору та його умов.

У частині відмови в позові про стягнення компенсації моральної шкоди рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому згідно статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядається.

У вересні 2017 року ПАТ «СК «Арсенал Страхування» через представника Хандогу І. В. подало заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, ПАТ КБ «Правекс-Банк» не мало право укладати від імені страховика договір страхування з працівниками банківської сфери, у тому числі зі своїми працівниками, оскільки у пункті 4.3 договору існує застереження щодо зазначених осіб, тому договір страхування, укладений з позивачем, не породжує відповідних юридичних наслідків, оскільки банк діяв з перевищенням своїх повноважень.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що прийняття до виконання договору страхувальником свідчить про те, що страховик схвалив договір страхування, укладений з позивачем. У зв'язку із цим колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що позивач виконала взяті на себе зобов'язання за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), здійснивши страховий внесок на користь відповідача, а звільнення її з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, оскільки ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи.

Разом із тим, колегія суддів вказала, що процесуальною перешкодою для ухвалення відповідного судового рішення на підставі викладеного правового висновку є інший правовий висновок, викладений Верховним Судом у іншому складі в раніше ухваленому судовому рішенні. Так, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 382/1313/16-ц (провадження № 61-21692св18) зробила висновок про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування, адже звільнення працівника банківської сфери у зв'язку зі скороченням чисельності працівників не є страховим випадком, оскільки звільнення відбулось з об'єктивних причин (скорочення чисельності та штату роботодавця).

Зважаючи на наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду констатувала існування неоднакового підходу до застосування та розуміння норм матеріального права, а саме: статей 241, 991, 1000 ЦК України та частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, відповідно до умов договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) страховим випадком є саме втрата страхувальником постійного місця роботи, яке він мав на момент укладання цього договору страхування (пункт 3.1 договору). Сформульований колегією суддів Другої судової палати висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 241 ЦК України), є процесуальною перешкодою для вирішення спору цим складом суду. Принциповим для вирішення цього спору є питання про те, чи відбулося схвалення правочину, укладеного представником в інтересах особи, яку він представляє.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про прийняття аргументів, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 30 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Правекс Банк» та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» було укладено договір доручення № 301213-124/К, на підставі якого ПАТ «КБ «Правекс Банк» діяв від імені та в інтересах ПАТ «СК «Арсенал Страхування» і повинен був укладати Договори страхування, умови яких були затверджені вищезазначеним Договором доручення та викладені у вигляді шаблонів, як додатки до нього

21 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Арсенал Страхування», від імені якого діяв банк, був підписаний договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636.

У договорі добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636 від 21 січня 2016 року передбачено, що: вигодонабувачем за Договором страхування є страхувальник; страхова сума - 20000 грн; страховий платіж - 400 грн; строки та порядок сплати страхового платежу: одноразово та в повному розмірі в момент укладання договору страхування на рахунок страховика; договір страхування набуває чинності з 00:00 годин дня, наступного за днем сплати страхувальником страхового платежу на рахунок страховика; страховим випадком за цим договором страхування є понесення збитків страхувальником під час дії договору страхування, підтверджених відповідними документами, у зв'язку з будь-яким порушенням іншими особами прав та/або законних інтересів страхувальника в частині фінансових (грошових) зобов'язань (обов'язків) перед ним, а саме: втрати страхувальником постійного місця роботи, яке він мав на момент укладання цього договору страхування; під «втратою постійного місця роботи» сторони домовились розуміти розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: ліквідації, банкрутства, скорочення чисельності або штату працівників роботодавця;

21 січня 2016 року ОСОБА_2 сплатила на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» страховий платіж у розмірі 400 грн, який прийнятий ним без будь-яких зауважень, умов чи застережень.

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала від голови правління ПАТ КБ «Правекс-Банк» попередження про наступне вивільнення, а 27 лютого 2017 року наказом ПАТ КБ «Правекс-Банк» звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку із скороченням штату працівників.

27 лютого 2017 року позивачем надіслано ПАТ «СК «Арсенал страхування» письмове повідомлення про настання страхової події за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21 січня 2016 року.

09 березня 2017 року ОСОБА_2 надано страховику документи, які підтверджують настання події, що має ознаки страхової за договором страхування.

14 березня 2017 року ПАТ «СК «Арсенал страхування» на адресу ОСОБА_2 надіслано відповідь про відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що страхувальником порушені вимоги програми страхування, що виключає можливість кваліфікації зазначеного випадку як страхового. Обґрунтовуючи своє рішення, страховик посилався на те, що програма «Захист від безробіття» створена виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс-Банк» та такий договір страхування не застосовується до осіб, які є працівниками банківської сфери.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що позивач виконала взяті на себе зобов'язання за договором страхування, здійснила страховий внесок на користь відповідача, який достовірно знав про місце її роботи під час укладення договору, а звільнення її з роботи з Баришівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, оскільки ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи, тому її права підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача суми невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 20 000 грн.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції зробив висновок, що програма «Захист від безробіття» створена страховиком виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс-Банк», тому договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) не діє щодо осіб, які є працівниками банківської сфери, яким є позивач. 30 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» укладено договір доручення № 301213-124/К, на підставі якого ПАТ «КБ «Правекс-Банк» діяло від імені та в інтересах ПАТ «СК «Арсенал Страхування» і повинно було укладати страхові договори, умови яких були затверджені зазначеним договором доручення й викладені у вигляді шаблонів як додатки до нього. 09 лютого 2015 року зазначений договір доручення був доповнений шаблоном договору страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» шляхом укладення між ПАТ «СК «Арсенал Страхування» та ПАТ «КБ «Правекс-Банк» додаткової угоди № 7 до договору доручення від 30 грудня 2013 року № 301213-124/К. Пункт 4.3 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) викладено у новій редакції, згідно з якою, зокрема, працівники банківської сфери, у тому числі працівники ПАТ «КБ «Правекс-Банк», не могли бути застраховані за таким договором страхування, а у разі укладення цього договору через помилку, недбалість або інші обставини, цей договір визнається таким, що не діє щодо зазначених осіб, а тому є недійсним, виплати за цим договором не здійснюються. Отже, ПАТ «КБ «Правекс-Банк», як повірений, укладаючи з позивачем договір, діяв всупереч умовам додаткової угоди від № 7 до договору доручення від 30 грудня 2013 року № 3012213-124/К й з перевищенням своїх повноважень. Тому відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування.

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У частині першій статті 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до частини другої статті 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У статті 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз частини другої статті 640 та статті 983 ЦК України дозволяє зробити висновок, що реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. по своїй юридичній сутності договір страхування, за загальним правилом, є реальним договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

При зверненні до суду із позовом позивач посилалася на те, що частина 2 Договору страхування (чинна на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), з якою позивач ознайомилася на веб-сторінці страховика в мережі Інтернет-www.arsenal-strahovanie.com у розділі «Страхування фінансових ризиків» програма «Захист від безробіття» містила пункт 4.3. такого змісту: «цей договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: не працевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10% акцій; трудовий стаж яких за діючим місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладання договору щодо зазначених осіб, цей договір є недійсним та виплати за цим ним не здійснюються».

Разом із тим відповідач наполягав на тому, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4.3. договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) у такій редакції: «договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: непрацевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, державними працівниками, працівниками банківської сфери, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10 % акцій; трудовий стаж яких за чинним місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладення договору страхування щодо зазначених вище осіб, цей договір страхування є недійсним; виплати за цим договором не здійснюються».

Також при відмові у здійсненні страхової виплати відповідач посилався на те, що при укладенні договору були порушені вимоги програми страхування, що виключає можливість кваліфікації зазначеного випадку як страхового, оскільки програма «Захист від безробіття» створена виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс Банк» та такий договір страхування не діє щодо осіб, які є працівниками банківської сфери.

З метою правильного вирішення спору суд зобов'язаний з'ясувати та визначити, чи довела позивач ту обставини, що під час укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) пункт 4.3 частини другої цього договору не містив обмеження щодо неможливості його укладення з працівниками банківської сфери, на підставі чого зробити висновок, чи є звільнення позивача із роботи у зв'язку зі скороченням штату страховим випадком за умовами договору страхування.

Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.

Суди не встановили, що на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636 від 21 січня 2016 року до відповідачем до відома позивача було доведено пункт 4.3. частини 2 договору страхування у редакції, на якій наполягає відповідач. Разом із тим, відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що на момент укладення договору діяла саме та редакція пункту 4.3. частини 2 договору страхування, на яку посилається позивач.

За таких обставин, з урахуванням відсутності спростування презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, не можливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, так як ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи, є правильним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального права У зв'язку з наведеним, об'єднана палата вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, ВеликоїПалати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. по своїй юридичній сутності договір страхування, за загальним правилом, є реальним договором.

В статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).