Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 947/39669/21

провадження № 61-8033св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Вініцький Борис Валерійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Федяєва Сергія Володимировича на рішення Київського районного суду м. Одеси в складі судді Васильків О. В. від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В. від 24 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 947/31/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів. 23 листопада 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області постановив ухвалу про накладення заборони на право розпорядження (відчуження) майном - 161/1000 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

23 листопада 2021 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 нерухоме майно: 561/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Позивачка вважає, договір дарування від 23 листопада 2021 року недійсним, оскільки вчинений з метою зменшення майна боржника та приховування його від звернення стягнення кредитора.

Позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування серії та номер 1767 щодо нерухомого майна: 561/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Вініцьким Б. В. Скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Вініцького Б. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61785356 від 23 листопада 2023 року. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності до ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 21 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсним договір дарування серії та номер 1767 щодо нерухомого майна: 561/100 частин квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Вініцьким Б. В. Скасував рішення приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Вініцького Б. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61785356 від 23 листопада 2021 року. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що здійснений відповідачем ОСОБА_3 правочин щодо відчуження належної їй на праві власності частки квартири під час розгляду Овідіопольським районним судом Одеської області справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 має ознаки фраудаторності, тобто спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредитора. Суд першої інстанції взяв до уваги те, що відчуження 561/1000 частин спірної квартири вчинено відповідачем в день постановлення Овідіопольським районним судом Одеської області ухвали про забезпечення позову, якою накладено заборону на право розпорядження (відчуження) вищезазначеним нерухомим майном.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Федяєв С. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року в справі № 753/2647/20-ц, від 26 серпня 2021 року в справі № 753/2647/20-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний правочин не є фраудаторним, оскільки не завдає збитків ані позивачеві ані відповідачеві. Відповідачка не має наміру зменшення свого майна, шляхом відчуження його на користь третім особам, з метою приховування його від звернення стягнення позивачки.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належної їй частки квартири шляхом вчинення безоплатного договору дарування відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем та відкриття провадження у справі № 947/31/20, а тому обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що здійснений ОСОБА_3 правочин має ознаки фраудаторності, тобто направлений на зменшення свого майна з метою приховання його від звернення стягнення кредитора.

Узагальнені доводи додаткових пояснень по справі

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду додаткові пояснення по справі, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що відповідачка намагається уникнути відповідальності за свої дії, спрямовані на умисне погіршення стану позивачки.

Узагальнені доводи відповіді на відзив

У липні 2023 року представник ОСОБА_3 - Федяєв С. В. подав до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якому вказує на те, що ОСОБА_3 має у власності інше майно, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_7 , а отже правочин з укладення договору дарування не може бути фраудаторним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 947/39669/21 з Київського районного суду м. Одеси.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 листопада 2006 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, є власником 439/1000 частин квартири спільного заселення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 561/1000 частин квартири АДРЕСА_1 станом на 23 листопада 2021 року на праві власності належали ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Чорноморською міською державною нотаріальною конторою Одеської області 23 вересня 2021 року.

Судом встановлено, що 23 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 561/1000 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що складається в цілому з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 53,1 кв.м. Загальна площа квартири АДРЕСА_4 - 71,7 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Вініцьким Б. В.

У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 947/31/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 листопада 2021 року у справі № 947/31/20 заяву ОСОБА_9 про забезпечення позову задоволено та накладено заборону на розпорядження (відчуження) майном 561/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3

30 листопада 2021 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Панфіловою О. І. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме відмовлено у державній реєстрації обтяження, заборона на нерухоме майно на 561/1000 частин квартири з реєстраційним номером 282093951101, що розташована АДРЕСА_3 з тих підстав, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав, отриманими під час розгляду заяви, право власності на 561/1000 частин квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою особою, відмінною від ОСОБА_3 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 29 листопада 2021 року 561/1000 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Підстава для державної реєстрації: договір дарування від 23 листопада 2021 року.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).

З огляду на обставини цієї справи та вищезазначені норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що при укладенні оспорюваного правочину від 23 листопада 2021 року воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.

Сукупність наведених обставин дає підстави для висновку, що відповідачка ОСОБА_3 при безоплатному відчуження частини квартири діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивачки.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиція Верховного Суду та Верховного Суду України, на які заявник посилався у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Федяєва Сергія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун