Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 756/8875/21

провадження № 61-11256св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тоцький Броніслав Артурович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 травня 2019 року позивач працював на посаді заступника керівника Оболонського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта».

Зазначав, що у березні 2021 року він перестав отримувати заробітну плату, хоча продовжував сумлінно виконувати свої посадові обов`язки. Після того, як йому не вдалося отримати від керівництва чітку відповідь про причини невиплати заробітної платні, в його інтересах адвокатом Тоцьким Б. А. було направлено адвокатський запит, у відповідь на який було надано засвідчену копію наказу про його звільнення від 11 березня 2021 року. Так, згідно з наказом від 11 березня 2021 року № 8-К позивача звільнено з посади заступника керівника Оболонського районного підрозділу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ОСОБА_1 вважав, що його було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки він не вчиняв прогулу та відповідач не відбирав у нього пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним його звільнення, оформлене наказом від 11 березня 2021 року № 8-К; поновити його на посаді заступника керівника Оболонського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта»; зобов`язати Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахований станом на день прийняття рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив встановлений частиною першої статті 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду. ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявності поважних причин пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного суду 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не пропустив строк на звернення із заявою про вирішення трудового спору, оскільки такий строк, визначений статтею 233 КЗпП України, був продовжений під час дії карантину. Звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) є законним і обґрунтованим, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зібраними у справі доказами підтверджено вчинення позивачем 23 лютого 2021 року дисциплінарного проступку у вигляді прогулу. При цьому дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 11 березня 2021 року, тобто не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (в межах строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тоцький Б. А., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що у позивача перед притягненням до дисциплінарної відповідальності не відбиралися пояснення, чим порушено статтю 149 КЗпП України, яка зобов`язує роботодавця до прийняття рішення про звільнення витребувати у працівника письмові пояснення. Зазначені обставини апеляційний суд залишив поза увагою.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що при визначенні факту наявності (відсутності) прогулу, потрібно брати до уваги «територіальний простір» роботи працівника та закріплення таких функцій у відповідній посадовій інструкції. Звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тоцький Б. А., 27 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Оболонського районного суду міста Києва.

У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» від 26 квітня 2019 року № 2-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 02 травня 2019 року на посаду заступника керівника Оболонського районного підрозділу за сумісництвом на 0,5 посадового окладу згідно штатного розпису.

За змістом посадової інструкції заступника керівника районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» до посадових обов`язків входить, у тому числі, забезпечення контролю за здійсненням патрулювання, участь у патрулюванні.

У матеріалах справи містяться доповідні записки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 01 лютого 2021 року про відсутність на вечірньому патрулюванні (з 17.00 год до 22.00 год) ОСОБА_1 , а також складений акт від 01 лютого 2021 року про встановлення факту відсутності заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 на робочому місці, а саме на вечірньому патрулюванні Оболонського району міста Києва. В акті зазначено, що ОСОБА_1 про своє місцезнаходження не повідомив.

Доповідні записки ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 від 23 лютого 2021 року підтверджують факт відсутності ОСОБА_1 на роботі.

Актом від 23 лютого 2021 року також встановлено факт відсутності заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 на робочому місці (на АДРЕСА_1 ) з 10.00 год до кінця робочого дня. В акті зазначено, що ОСОБА_1 усно повідомив, що під час своєї відсутності на роботі вирішував особисті питання.

Згідно з повідомленням Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 20 травня 2021 року під час проведення профілактичних відпрацювань території району та інструктажів спільних нарядів комунікація та взаємодія з Київським міським громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» здійснювалася через ОСОБА_2 . Щодо діяльності та ставлення до виконання обов`язків заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 інформація відсутня, оскільки співпраця з останнім не здійснювалася.

Відповідно до протоколу засідання штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» від 11 березня 2021 року зі штабу Формування заступників керівників районних підрозділів виключено ОСОБА_1 .

Наказом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» від 11 березня 2021 року № 8-К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Оболонського районного підрозділу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (підстава - протокол від 11 березня 2021 року № 03-2021).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

У чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення». Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених статтею 76 ЦПК України.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Позивач заперечував свою відсутність на роботі 23 лютого 2021 року, оскільки на АДРЕСА_1 у нього відсутнє робоче місце та жодний підрозділ Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта» за вказаною адресою не знаходиться.

Разом з тим, доводи позивача про недоведеність прогулу 23 лютого 2021 року спростовано зібраними у справі доказами, яким апеляційний суд дав належну правову оцінку.

Так, 23 лютого 2021 року складено доповідні записки ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про відсутність ОСОБА_1 на роботі.

Актом від 23 лютого 2021 року також встановлено факт відсутності заступника керівника Оболонського районного підрозділу Тітченка Ю. О. на робочому місці (на АДРЕСА_1 ) з 10.00 год до кінця робочого дня. В акті зазначено, що ОСОБА_1 усно повідомив, що під час своєї відсутності на роботі вирішував особисті питання.

Водночас позивач не надав доказів перебування на роботі 23 лютого 2021 року та виконання своїх посадових обов`язків або відсутності на роботі з поважних причин.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки позивачем не доведено і судом не встановлено поважності причини відсутності на роботі 23 лютого 2021 року, звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 вчинив прогул без поважних причин 23 лютого 2021 року, оскільки не заперечував, що під час своєї відсутності на роботі вирішував особисті питання.

ОСОБА_1 не спростував обставини, що підлягали доведенню під час вирішення спору про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме доведення, що під час виконання своїх посадових обов`язків 23 лютого 2021 року він перебував на робочому місці.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарний проступок (прогул без поважних причин) позивачем вчинено 23 лютого 2021 року, при цьому дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 11 березня 2021 року (не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, тобто в межах строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України).

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач не навів і суд не встановив поважних причин відсутності на роботі 23 лютого 2021 року, то звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним і обґрунтованим, тому відсутні підстави для задоволення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому факт відсутності позивача на роботі 23 лютого 2021 року доведено належними та допустимими доказами, яким судами надана належна правова оцінка.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 461/4863/16-ц позивач вважав незаконним звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог. Касаційний суд вказував, що у наказах відповідач не зазначив, за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов`язків позивач підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер такого проступку, у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом.

Позивач у справі № 607/25677/18 не погодився зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, тому просив поновити його права. Постановою від 22 січня 2020 року Верховний Суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що доказів на підтвердження вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків матеріали справи не містять, відповідач таких доказів не подав, що є його процесуальним обов`язком.

Предметом судового розгляду у справі № 489/3510/19 були вимоги позивача щодо незаконного звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року залишено без змін судові рішення про задоволення позову частково. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що відсутність у наказі про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України вказівки на конкретне порушення трудових обов`язків свідчить про те, що недотримання порядку застосування до працівника дисциплінарного стягнення. З урахуванням того, що позивача звільнено з роботи у період його тимчасової непрацездатності, та з урахуванням встановленого судами факту внутрішньої реорганізації підприємства шляхом впровадження змін в організаційній структурі, а не ліквідації, суди зробили обґрунтовані висновки та визнали неправомірним наказ відповідача про звільнення та поновили останнього на посаді, з якої його звільнено.

У справах № 461/4863/16-ц, № 607/25677/18, № 489/3510/19 не вирішувалося питання щодо правомірності (неправомірності) звільнення працівника (працівників) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

За результатом касаційного перегляду справи № 947/6744/21 Верховний Суд постановою від 26 жовтня 2022 року залишив у силі рішення суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, що відповідачем не доведено виділення позивачу конкретно визначеного робочого місця. Посадові обов`язки інспектора з військового обліку не передбачають його присутність саме на робочому місці протягом усього робочого дня, оскільки існує ряд обов`язків, які він має здійснювати як поза робочим місцем, так і поза самою роботою. Факт відсутності позивача на роботі 06 січня 2021 року протягом більше трьох годин (з 08.30 год до 12.00 год) також спростовується даними із Журналу прийому та здачі під охорону приміщення військово-мобілізаційного підрозділу, згідно з якими позивачем 06 січня 2021 року проставлено, зокрема, дату, підпис та зазначено час прийому приміщення, в якому він виконував свої посадові обов`язки. Судом першої інстанції, з врахуванням доказів у справі, встановлено, що 06 січня 2021 року позивач знаходився безпосередньо на підприємстві, виконував трудові обов`язки. Таким чином, установивши, що вчинення позивачем прогулу не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення відбулось без законної підстави, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладенням на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21 залишено без змін постанову апеляційного суду, якою визнано незаконним та скасовано наказ університету про звільнення позивача, поновленого його на посаді завідувача кафедри, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Касаційний суд зазначив, що позивача не було протабельовано як такого, що не з`явився на робоче місце з невідомих причин 05 серпня 2021 року. Суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки про те, що роботодавець не довів факт відсутності позивача 05 серпня 2021 року на робочому місці без поважних причин. Роботодавець не довів відсутність позивача на роботі 05 серпня 2021 року, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 4 частини першої 40 КЗпП України.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо невідібрання у позивача пояснень перед застосуванням дисциплінарного стягнення, враховуючи наступне.

Так, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23.

У цій справі встановлено факт порушення трудової дисципліни позивачем, який підтверджений наданими суду доказами, тому відсутність пояснень позивача не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору та їх відображення в оскаржуваній постанові (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Оскаржувана постанова містять вичерпні висновки суду апеляційної інстанції, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваної постанови наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тоцький Броніслав Артурович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк