Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 673/1407/18

провадження № 61-12802св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Деражнянська житлово-експлуатаційна контора № 1",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - служба в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року у складі судді Дворіна О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчура Т.

О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року комунальне підприємство "Деражнянська житлово-експлуатаційна контора № 1" (далі - КП "Деражнянська ЖЕК № 1") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві господарського відання КП "Деражнянська ЖЕК № 1".

На підставі ордеру № НОМЕР_1 від 16 грудня 1986 року у квартиру заселився ОСОБА_6. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а в квартирі залишилася проживати його дружина ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до "Поквартирної картотеки "Ф-17" КП "Деражнянська ЖЕК №1" у вказаній квартирі зареєстровані відповідачі, хоча вони фактично за місцем реєстрації не проживають та участі в утриманні квартири не приймають. Вказувало, що протягом більше двох років відповідачами не сплачувалась плата за утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2
560 грн 36 коп.

У зв'язку з цим позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, а також примусово зняти їх з реєстраційного обліку у цій квартирі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року, позов КП "Деражнянська ЖЕК №1" задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, та примусово знято їх з реєстраційного обліку у даній квартирі.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що факт не проживання відповідачів за місцем їх реєстрації у спірній квартирі є доведеним.

Відповідачі не проживаються у квартирі без поважних причин понад встановлені законодавством строки, у зв'язку з чим втратили право користування житлом.

Реєстрація відповідачів у вказаній квартирі обмежує права позивача та позбавляє його можливості у повній мірі реалізувати права щодо розпорядження квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17, провадження № 61-41948св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що вона та члени її сім'ї не мають іншого житла, спірна квартира є єдиним для них житлом для проживання. Посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не надано оцінку поданим позивачем актам обстеженням, у яких вказано, що вони не проживають у вказаній квартирі більше шести місяців та не сплачують комунальні послуги.

Також суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували того, що вона протягом 2017-2019 років у зв'язку з відсутністю роботи за місцем проживання виїжджала на заробітки до Російської Федерації та Республіки Польщі, що було пов'язано із характером роботи та є поважною причиною її тимчасової відсутності за місцем реєстрації.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві господарського відання КП "Деражнянська ЖЕК №1" згідно рішення тридцять четвертої сесії Деражнянської міської ради від 18 грудня 2009 року № 14 (а. с. 6).

На підставі ордеру на житлове приміщення серії ХМО №050480 від 16 грудня 1986 року у квартиру заселився та став там проживати ОСОБА_6 (а. с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а в квартирі залишилася проживати його дружина ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 60).

Згідно з поквартирною карткою форми № 17, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_2 (онук), ОСОБА_3 (онук) та ОСОБА_4 (онучка) (а. с. 12).

Протягом 2015-2018 років представниками КП "Деражнянська ЖЕК №1" та Деражнянської міської ради неодноразово проводилися обстеження фактичного проживання в квартирі АДРЕСА_1, під час яких було встановлено, що відповідачі у зазначеній квартирі фактично не проживають, особистих речей не зберігають та участі в утриманні квартири не беруть, що підтверджується актами обстеження фактичного проживання, складеними 14 січня 2015 року, 04 травня 2017 року та 22 грудня 2017 року комісією в складі працівників КП "Деражнянська ЖЕК №1" та заступника Деражнянського міського голови (а. с. 8-10).

З фотознімків, долучених до матеріалів справи, встановлено, що всередині житлове приміщення в незадовільному стані (а. с. 67-70,93-98).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Враховуючи те, що ОСОБА_5 рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду не оскаржував, тому судові рішення в частині позовних вимог КП "Деражнянська ЖЕК № 1" до нього не переглядаються.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судами встановлено, що на підставі ордеру на житлове приміщення серії ХМО № НОМЕР_1 від 16 грудня 1986 року у квартиру заселився та став там проживати ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а в квартирі залишилася проживати його дружина ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 61, статей 64, 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Згідно із статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Отже, право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.

Згідно з поквартирною карткою форми № 17 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані були: ОСОБА_6 з 26 грудня 1986 року, ОСОБА_7 з 06 серпня 1987 року, ОСОБА_5 з 03 квітня 2007 року, ОСОБА_1 з 11 липня 2006 року, ОСОБА_2 з 02 вересня 2015 року, ОСОБА_3 з 02 вересня 2015 року, ОСОБА_4 з 02 вересня 2015 року.

З наведеного вбачається, що відповідачі вселились у спірну квартиру у встановленому законом порядку.

Звертаючись до суду, КП "Деражнянська ЖЕК № 1" вказувало, що відповідач та її неповнолітні діти, як члени її сім'ї, втратили право користування спірним жилим приміщення у зв'язку із тим, що тривалий час у ньому не проживають.

Задовольняючи позовні вимоги КП "Деражнянська ЖЕК №1", суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачі не проживають у квартирі без поважних причин понад встановлені законодавством строки, у зв'язку з чим втратили право користування житлом.

Нормою, яка встановлює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є стаття 72 ЖК УРСР, у статті 71 ЖК УРСР передбачені підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Верховний Суд виходить з того, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Указане відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 16 січня 2019 року, виданої Деражнянською сільською радою Деражнянського району Хмельницької, вбачається, що у спірній квартирі окрім ОСОБА_1 також зареєстровані: ОСОБА_4,2007 року народження, ОСОБА_3,2010 року народження, ОСОБА_4,2013 року народження.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Савіни проти України"

від 18 грудня 2008 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Необхідно зазначити, що статтею 71 ЖК УРСР визначено умови, відповідно до яких особу, може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин для такого не проживання.

Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що ані вона, ані її діти іншого житла не мають, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16 січня 2019 року, номер інформаційної довідки 152839438.

Крім того, визнаючи малолітніх дітей, втратившими право користування жилим приміщенням, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наступне.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, на якій місце проживання малолітніх ОСОБА_2,2007 року народження, ОСОБА_3,2010 року народження, ОСОБА_4,2013 року народження, реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

За змістом частини 2 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Задовольняючи позов КП "Деражнянська ЖЕК №1" до малолітніх дітей про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суди не надали належної оцінки тому, що малолітні діти не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Також судами не було з'ясовано, чи має батько малолітніх дітей - ОСОБА_10 будь-яке житло на праві приватної власності, у якому могли б проживати його діти.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із відсутністю роботи за місцем проживання вона була вимушена виїхати на заробітки до Російської Федерації та Республіки Польща протягом 2017-2019 років, виходив із того, що у закордонному паспорті ОСОБА_1 наявна відмітка про виїзд останньої за межі України до Республіки Польщі лише у січні 2019 року, проте судом не було враховано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2019 року № 1056 поїздки до Російської Федерації громадянами України здійснюються лише на підставі закордонного паспорту з 01 березня 2020 року. Разом із тим, суд апеляційної інстанції, відхиляючи вказані доводи не врахував наведеного та належним чином не перевірив доводи ОСОБА_1 щодо перебування на заробітках, тобто не встановив можливих причин довготривалої відсутності за місцем реєстрації відповідача.

Відповідно до частини 6 статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Статтею 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

19 квітня 2019 року протокольною ухвалою у судовому засіданні до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - службу у справах в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницьої області.

Однак суди при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог не врахували, що відсутній висновок органу опіки та піклування.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України й дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували поважність причин відсутності відповідачів у квартирі, не дослідили докази щодо причин відсутності та не надали оцінки поважності причин не проживання в квартирі, не з'ясували, чи пов'язана відсутність відповідачів за місцем їх реєстрації із конкретними життєвими обставинами або з відмовою відповідачів від свого права на проживання у спірній квартирі та не дослідили того, чи призведе задоволення позовних вимог до порушення прав малолітніх дітей на житло.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині позовних вимог комунального підприємства "Деражнянська житлово-експлуатаційна контора № 1" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - служба в справах дітей Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації за місцем проживання скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович