Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2019 року у справі №718/2468/18

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 718/2468/18

провадження № 61-5939 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі:Чернівецька міська рада, акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк "), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір, за яким вона отримала кредит у розмірі 29 тис. доларів США на строк до 16 вересня 2037 року. У той самий день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань між ОСОБА_3 та банком було укладено договір поруки.

Також у цей самий день між ним та банком було укладено договір іпотеки, за яким він на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором передав банку в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1. Позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 14 708 доларів 24 центи США.

Зазначав, що 10 листопада 2016 року державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32303243, відносно об'єкту нерухомого майна - житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, за яким право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за АТ КБ "ПриватБанк".

Вважав вказані дії державного реєстратора неправомірними, оскільки вони прийняті усупереч підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32303243, від 10 листопада 2016 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф., відносно об'єкта нерухомого майна - житлового будинка, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 листопада 2018 року у складі судді Мізюка В. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32303243, від 10 листопада 2016 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф., відносно об'єкта нерухомого майна - житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок є єдиним місцем постійного проживання позивача, як майнового поручителя, його площа не перевищує 250 кв. м, а тому з урахуванням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" такий житловий будинок не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника). Таким чином, державний реєстратор не мав правових підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, унаслідок чого право власності на спірний житловий будинок перейшло у власність АТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звернення стягнення на житловий будинок позивача, як предмет іпотеки, шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки за умовами договору іпотеки у разі порушення умов договору ОСОБА_1 надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Умови договору були порушені.

Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, у тому числі тих, що регулюють порядок проведення державної реєстрації, і не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 718/2468/18 з Кіцманського районного суду Чернівецької області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, АТ КБ "ПриватБанк" про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874 св 18) за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега", ОСОБА_5, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_4 та товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" задоволено частково. Постанову апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у частині розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції скасовано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" 9 310 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 листопада 2016 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у нескасованій частині змінено, викладено їх мотивувальні частини у новій редакції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового, забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Таким чином, державний реєстратор зобов'язаний був врахувати вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та відмовити банку в реєстрації права власності, оскільки житловий будинок є єдиним місцем його постійного проживання і його площа не перевищує 250 кв. м.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір, за яким вона отримала кредит у розмірі 29 тис. доларів США на строк до 16 вересня 2037 року.

17 вересня 2007 року на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та банком було укладено договір поруки.

17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки, за яким на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2, як позичальник, належним чином не виконувала умови кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором у розмірі 14
708 доларів 24 центи США.

10 листопада 2016 року державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32303243 відносно об'єкту нерухомого майна - житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, за яким право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за АТ КБ "ПриватБанк".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У пункті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969 цс 16 зроблено висновок, що мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"): передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У пункті 27 договору іпотеки його сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Тлумачення положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Банк, як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість про те, що ОСОБА_1 був одноособовим власником житлового будинку, і тому уклав договір іпотеки. У такій ситуації скасування спірного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.

Отже, положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного судувід 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц провадження № 61-10874 сво 18.

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав ОСОБА_1, шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк", як іпотекодержателем, вчинено не у примусовому порядку, оскільки за умовами договору іпотеки позивач надав банку згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням останнього.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, та вищевказаних положень закону дійшов правильного висновку про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, у тому числі тих, які регулюють порядок проведення державної реєстрації, і не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк