Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №369/244/19

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 369/244/19-ц

провадження № 61-13312св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 березня 2016 року він працював на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ. Відповідно до наказу НБУ від 13 жовтня 2016 року № 4169-к його звільнено з роботи згідно з пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, наказ НБУ від 13 жовтня 2016 року № 4169-к "Про звільнення ОСОБА_1" визнано незаконним, поновлено його на роботі на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ з 13 жовтня 2016 року, стягнуто з НБУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

04 січня 2018 року поштою він отримав від відповідача копії документів, а саме: копію наказу НБУ від 19 жовтня 2016 року № 4242-к "Про скорочення штату працівників Департаменту реєстраційних питань та ліцензування", згідно з яким було скорочено всіх працівників Департаменту; копію наказу НБУ від 14 грудня 2017 року № 4322-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1", відповідно до якого його було поновлено на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування з 14 жовтня 2016 року; попередження від 14 грудня 2017 року про звільнення його з посади директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування у зв'язку зі скороченням посади (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України) з 05 березня 2018 року, тобто через два місяці з дня ознайомлення з попередженням.

17 жовтня 2016 року Правління НБУ прийняло рішення № 341-рш "Про внесення змін до структури Національного банку України", відповідно до якого Департамент реєстраційних питань та ліцензування був виключений зі структури НБУ, а його функції були передані Управлінню реєстрації та ліцензування, яке також було створене зазначеним рішенням про зміну структури.

На виконання рішення про зміну структури в НБУ видано наказ про скорочення Департаменту реєстраційних питань та ліцензування. Згодом Управління реєстрації та ліцензування було перетворено у Департамент ліцензування НБУ.

Таким чином, у період з 08 грудня 2017 року до 05 березня 2018 року Департаменту реєстраційних питань та ліцензування, в якому він працював директором до його незаконного звільнення, у НБУ вже не існувало.

При цьому з 13 жовтня 2016 року до 05 березня 2018 року всі функції, які виконувались Департаментом реєстраційних питань та ліцензування НБУ станом на 13 жовтня 2016 року продовжували виконуватись підрозділами НБУ. Про це свідчить, зокрема, той факт, що у зазначений час не вносилось жодних змін до Закону України "Про Національний банк України", які б якимось чином змінювали функції НБУ, що виконувались Департаментом реєстраційних питань та ліцензування станом на 13 жовтня 2016 року.

Отже, його поновлення на роботі в НБУ мало відбуватися з відновленням всіх істотних умов праці, які існували станом на 13 жовтня 2016 року, включаючи відновлення всіх його функцій як керівника діяльності НБУ з реєстраційних питань та ліцензування.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України при поновленні його на посаді, трудові договори з іншими особами, які виконували роботу, що виконувалась ним на час незаконного звільнення, підлягали розірванню у частині виконання такої роботи.

Крім того, на його утриманні на той час знаходились і знаходяться зараз, троє дітей, що було підставою для застосування положень пункту 1 частини 2 статті 42 КЗпП України при його поновлені на роботі, про що він письмово повідомляв відповідача.

Відповідач ніколи не повідомляв його про зміну істотних умов праці, як це передбачено статтею 32 КЗпП України, не виплачував йому заробітну плату.

Він інформував НБУ, що не погоджується на виконання роботи, необумовленої трудовим договором і для виходу на роботу чекає від відповідача повідомлення, що рішення суду про його поновлення на роботі виконане повністю та реально, проте таке повідомлення йому не було надіслане, тому він не мав можливості вийти на роботу до дати скорочення посади - 05 березня 2018 року. За період з 08 грудня 2017 року до 05 березня 2018 року відповідач не виплатив йому грошових сум.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з НБУ на його користь: 282 066
грн заробітної плати, яка не була вилачена у день звільнення з відрахуванням відповідних податків й інших обов'язкових платежів; 855 900,18 грн середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період затримки видачі трудової книжки з відрахуванням відповідних податків й інших обов'язкових платежів; 94
022 грн вихідної допомоги з відрахуванням відповідних податків й інших обов'язкових платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року у складі судді Дубас Т. В., ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ НБУ від 13 жовтня 2016 року № 4169-к "Про звільнення ОСОБА_1" визнано незаконним, іншого наказу НБУ про звільнення позивача не було. У зв'язку з поновленням позивача на роботі, його трудова книжка зберігається в НБУ.

За період з грудня 2017 року до січня 2019 року ОСОБА_1 до виконання роботи не приступив, на робоче місце не з'являвся, тому підстави для виплати заробітної плати відсутні.

Також позивачем не доведено вини НБУ у невидачі йому трудової книжки, не надано доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача за її видачею, намагався її отримати, тому позовні вимоги про стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невидачею трудової книжки є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано вимоги пункту 5 частини 4 статті 274 ЦПК України, відповідно до якого в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, та видачі йому трудової книжки немає, оскільки як на час пред'явлення позову, так і на час розгляду справи в суді, ОСОБА_1 із займаної посади не звільнений.

Після поновлення на роботі відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року та наказу НБУ від 14 грудня 2017 року № 4322-к ОСОБА_1 до роботи фактично не приступив, тому заробітна плата йому за цей період не нараховувалась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі, витребувано цивільну справу № 369/244/19-ц з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до НБУ про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що трудові відносини між ОСОБА_1 та НБУ продовжувались після 05 березня 2018 року.

У порушення частини 4 статті 265 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій не мотивували незастосування норм права, на які він посилався у позові.

При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, не надали оцінки багатьом доказам, доданим до позову у додатках, не мотивували їх відхилення або інше тлумачення.

Апеляційний суд дійшов висновку, що він не був звільнений з роботи, не дивлячись на те, що: НБУ два рази надсилав на його адресу попередження про звільнення та наказ про реорганізацію і скорочення посади; він був безперервно відсутній у НБУ з 13 жовтня 2016 року; він письмово повідомляв відповідача про свою незгоду працювати у НБУ.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, надавши їм неправильного тлумачення, і вирішив, що отримання ним попередження про звільнення не означає звільнення його з дати, яка була зазначена НБУ у попередженні про звільнення.

Він письмово і своїми діями повідомляв відповідача про відсутність згоди на роботу у НБУ після 05 березня 2018 року. Отже, трудовий договір не можна вважати існуючим після 05 березня 2018 року, за відсутності угоди між ним та НБУ.

Трудовим законодавством України не передбачено, що роботодавець має право не виплачувати обумовлену трудовим договором заробітну плату у випадках, коли роботодавець порушує умови трудового договору, що робить неможливим виконання трудової функції працівником.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року НБУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Також зазначив, що звільнення працівника з ініціативи роботодавця є правом останнього, а не обов'язком, ОСОБА_1 не звільнений, тому після поновлення на роботі, ОСОБА_1 ні за власним бажанням, ні за ініціативою НБУ з роботи не звільнявся.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року працював у НБУ на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування.

13 жовтня 2016 року відповідно до наказу Голови НБУ №4169-к "Про звільнення ОСОБА_1" його звільнено з роботи з посади директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування з 13 жовтня 2016 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України за вчинення винних дій, що дають підстави для втрати довір'я до нього (а. с. 22).

Наказом директора Департаменту персоналу НБУ від 19 жовтня 2016 року № 4242-к скорочено штат та чисельність працівників Департаменту реєстраційних питань та ліцензування (а. с. 23).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 до НБУ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано наказ Голови НБУ від 13 жовтня 2016 № 4169-к "Про звільнення ОСОБА_1." незаконним; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ з 13 жовтня 2016 року; стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року залишено без змін (а. с. 13-21).

На виконання рішення суду наказом в. о. Голови НБУ від 14 грудня 2017 року № 4322-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" позивача поновлено на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування.

У зв'язку із поновленням ОСОБА_1 на роботі та виключенням зі структури НБУ Департаменту реєстраційних питань та ліцензування в. о. Голови НБУ видано наказ від 14 грудня 2017 року № 4323-к "Про тимчасове підпорядкування ОСОБА_1", згідно з яким позивач підпорядковується заступнику Голови НБУ.

04 січня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився із попередженням про звільнення від 14 грудня 2017 року, в якому його одночасно повідомлено про можливість переведення на посаду згідно з переліком вакантних посад, що додавався до повідомлення (а. с. 25).

Листом НБУ 28 листопада 2018 року № 17-0008/63628 ОСОБА_1 повідомлено, що ним не отримано трудову книжку при звільненні, про що НБУ на його адресу було надіслане відповідне повідомлення.

У зв'язку із фактом відсутності реагування позивача на необхідність її отримання, а також у зв'язку із поновленням позивача на роботі, трудова книжка зберігається в НБУ.

Ураховуючи, що після поновлення на роботі ОСОБА_1 до роботи фактично не приступив заробітна плата йому за цей період не нараховувалась.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У КЗпП України встановлено певний порядок звільнення працівників згідно з КЗпП України.

Так, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу роботу, перевести його на іншу роботу за його згодою або звернутися до профспілкового комітету за отриманням згоди на звільнення працівника, після отримання згоди профспілкового комітету (на засідання якого має бути запрошений працівник), вжити інших заходів, передбачених законодавством України про працю. Лише після вжиття усіх, передбачених КЗпП України заходів, роботодавець має право звільнити працівника з роботи. Звільнення працівника здійснюється з ініціативи роботодавця та є його правом, а не обов'язком.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у статті 44 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У частині 1 статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці" зазначено, щозаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідноз статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статтею 47 КЗпП України.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказ НБУ від 13 жовтня 2016 року № 4169-к "Про звільнення ОСОБА_1" визнано незаконним, на виконання рішення суду наказом в. о. Голови НБУ від 14 грудня 2017 року № 4322-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" позивача поновлено на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування, іншого наказу про звільнення позивача НБУ не видавав.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу НБУ за грудень 2017 року - січень 2019 року ОСОБА_1 до виконання роботи не приступив, надані доручення та робочі обов'язки не виконував, на робоче місце не з'являвся.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону та встановлених фактичних обставин, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки трудові відносини між сторонами не припинені.

Доводи касаційної скарги про те, що трудовий договір між сторонами не можна вважати існуючим після 05березня 2018 року, оскількипозивач письмово і своїми діями повідомляв відповідача про відсутність згоди на роботу у НБУ не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутній наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи, що згідно зі статтею 36 КЗпП України та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на працівників є відповідним доказом припинення трудових відносин.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець