Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №1527/5751/12

Постанова

Іменем України

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 1527/5751/12

провадження № 61-34854св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Марфін Банк";

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2013 року у складі судді Шепітко І. Г. та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Таварткіладзе О. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2011 року публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" (далі - ВАТ "Морський транспортний банк"), правонаступником якого є ПАТ "Марфін Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, зі змінами, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 765 217 доларів США строком до 17 липня 2024 року зі сплатою 13 % річних.

У той же день для забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов'язань за кредитним договором.

Позичальник, як і поручитель, зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, у зв'язку з чим станом на 21 червня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 716 014
доларів США 37 центів, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 5 708 997 грн 38 коп. та 293 247 грн 82 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 629 704 доларів США 49 центів; заборгованість по відсотках у розмірі 86 309 доларів США 88 центів; заборгованість по пені за несплату основного боргу у розмірі 26 814 грн 21 коп. ; заборгованість по пені за несплату процентів за кредитом у розмірі 221 339 грн 02 коп. ; заборгованість по несплаті штрафу у розмірі 45 094 грн 59 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ "Марфін Банк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь зазначену суму боргу за вказаним кредитним договором, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2013 року позов ПАТ "Марфін Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Марфін Банк" суму боргу за кредитним договором 6 003 963 грн 63 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник та поручитель зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено з урахування умов договору та вимог закону.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2013 року залишено без змін.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 21 березня 2013 року у частині задоволення позову щодо стягнення в солідарному порядку штрафу у розмірі 45 094 грн 59 коп. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2014 року про залишення судового рішення у цій частині без змін скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові ПАТ "Марфін Банк" в частині стягнення у солідарному порядку штрафу у розмірі 45 094 грн 59 коп. відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позичальник, як і поручитель були ознайомлені та погодилися з усіма умовами кредитного договору шляхом підписання основного договору та додаткових угод до нього, відтак, взяли на себе зобов'язання виконувати їх належним чином, тому невиконання зобов'язання дає право на стягнення боргу у судовому порядку.

Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції у частині стягнення штрафу, зазначивши, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення (строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором) свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. При цьому суд послався на відповідну правову позицію Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ПАТ "Марфін Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито, справу № 1527/5751/12 витребувано з Суворовського районного суду м. Одеси, надано строк учасникам справи на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник систематично порушував умови кредитного договору, у результаті чого банк був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд Одеської області 25 травня 2017 року мотивував його тим, що одночасне застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення неможливе, оскільки це суперечить законодавству. Банк вважав, що оскільки відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Зазначав, що законодавством не встановлено обмежень щодо одночасного стягнення пені і штрафу.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 липня 2008 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, зі змінами, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 765 217 доларів США строком до 17 липня 2024 року зі сплатою 13 % річних.

У той же день для забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов'язань за кредитним договором.

13 квітня 2010 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1, згоду на укладання якої надавала ОСОБА_2, до кредитного договору, яким було встановлено, що на період з 17 липня 2008 року по 17 липня 2024 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 13 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування у розмірі 0 % від суми наданого кредиту без урахування страхових платежів, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісії за надання кредиту 3 тис. 500 доларів США, що сплачується у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісійної винагороди за надання консультаційних послуг у розмірі 60 грн.

25 травня 2010 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2, згоду на укладання якої надавала ОСОБА_2, до кредитного договору, якою сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, зазначивши, що для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором виступає нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: іпотека земельної ділянки, загальною площею 0,050 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; іпотека земельної ділянки, загальною площею 0,1011 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; іпотека будинку, загальною площею 420,9 кв. м, житловою площею 109,9 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1; іпотека п'яти земельних ділянок, загальною площею 0,417 га, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 5, що належать на праві приватної власності наступним фізичним особам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2

Позичальник, як і поручитель, за кредитним договором та договором поруки, зобов'язання належним чином не виконували, у зв'язку з чим станом на 21 червня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 716 014 доларів США 37 центів, що згідно з курсом НБУ становило 5 708 997 грн 38 коп. та 293 247 грн 82 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 629 704 доларів США 49 центів; заборгованість по відсотках у розмірі 86 309 доларів США 88 центів; заборгованість по пені за несплату основного боргу у розмірі 26 814 грн 21 коп. ; заборгованість по пені за несплату процентів за кредитом у розмірі 221 339 грн 02 коп. ; заборгованість по несплаті штрафу у розмірі 45 094 грн 59 коп.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 1 статті 1054 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 , 2 статті 554 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що одночасне стягнення пені і штрафу за одне й те саме порушення (строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором) суперечить вимогам статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому підстави для стягнення штрафів відсутні.

Доводи, що наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, й з якою погоджується суд касаційної інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2013 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара