Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №759/17830/21
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №759/17830/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 759/17830/21

провадження № 61-7167св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Антонов»,

третя особа - незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства «Антонов»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Антонов» (далі - ДП «Антонов»), третя особа - незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства «Антонов» (далі - НПА ДП «Антонов»), в якому просив суд:

- визнати неправомірним та скасувати наказ директора з управління персоналом ДП «Антонов» від 29 червня 2021 року № 4324/ку «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов»;

- стягнути з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року до моменту ухвалення рішення у даній справі;

- стягнути з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 01 лютого 2006 року до 29 червня 2021 року працював в ДП «Антонов» на різних посадах. У травні 2018 року його було підвищено та переведено на посаду начальника інформаційно-аналітичного бюро фінансово-аналітичного відділу ДП «Антонов». 01 грудня 2020 року його призначено на посаду начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов».

10 червня 2021 року Первинною організацією ПАУ на ДП «Антонов» розглянуто подання щодо звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (скорочення чисельності та штату працівників) начальника відділу наземного забезпечення ОСОБА_1 . За результатами розгляду цього подання Первинна організація ПАУ на ДП «Антонов» не надала згоду на його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

29 червня 2021 року директором з управління персоналом ДП «Антонов» ОСОБА_2 видано наказ № 4324ку про його звільнення з посади начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов» за скороченням чисельності та штату працівників з виплатою середнього місячного заробітку за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, посилаючись на порушення вимог частини другої статті 49-4 КЗпП України, оскільки ДП «Антонов» не було проведено консультацій з профспілкою перед звільненням працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства. Також, його було звільнено всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення; йому не було належним чином надано можливість скористатися переважним правом на зайняття іншої посади. Крім того, підписання наказу про його звільнення було здійснено неналежною особою, тому він вважає, що звільнення було здійснено з особистих мотивів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Журибеди О. М., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ директора з управління персоналом ДП «Антонов» від 29 червня 2021 року № 4324/ку «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов».

Стягнуто з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року до 31 жовтня 2022 року в розмірі 2 984 861,40 грн.

Стягнуто з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов» та виплати йому суму середньомісячної заробітної плати, в межах суми стягнення за один місяць.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ДП «Антонов» під час звільнення ОСОБА_1 не зазначило про виконання вимоги статті 49-4 КЗпП України, а також не надало жодних доказів здійснення вказаних у зазначеній статті дій, що по своїй суті є порушенням порядку звільнення працівників при реорганізації підприємства, що в свою чергу само по собі є окремою підставою для визнання неправомірним наказу про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також, ДП «Антонов» під час звільнення ОСОБА_1 належним чином не виконало вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не було повідомлено, які з переліченого списку посад у кількості 595 одиниць на 23 аркушах відповідають його кваліфікації, що значно ускладнює здійснення вибору. Такі дії роботодавця можна оцінювати як свідоме ускладнення реалізації прав працівника, як вразливу в трудових відносинах сторону.

При цьому, ДП «Антонов» не запропонувало ОСОБА_1 вакантні посади у новоствореному відділі - 255 відділ організації та наземного забезпечення польотів, які виникли у зв`язку з реорганізацією 255 відділу планування та керування польотами та 256 відділу наземного забезпечення, в якому він працював. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку зі створенням нового відділу: 255 відділ організації та наземного забезпечення польотів, до штатного розпису підприємства було уведено 31 штатну одиницю спеціалістів і службовців, з яких чотири посади були посадами начальників бюро.

Крім того, з метою належного виконання вимог статті 42 КЗпП України ДП «Антонов» було зобов`язане провести оцінку кваліфікації і продуктивності праці працівників, які займають посади, що скорочуються, та при переведенні на новостворені посади у новостворений відділ організації та наземного забезпечення польотів врахувати наявності у працівників переваг на залишення на роботі, але цього не здійснено, чим порушено процедуру скорочення найманих працівників.

Щодо повноважень особи, яка підписала наказ про звільнення, суд першої інстанції зазначив, що наказом від 25 травня 2021 року № 4380к прийнято рішення, з метою оперативності вирішення кадрових питань з прийому та звільнення працівників, директору з управління персоналом надано право підписувати накази про звільнення. Однак, як зазначає сам відповідач, що позивач міг бути звільнений з посади лише наказом президента ДП «Антонов». У той же час, наказ від 25 травня 2021 року № 4380к про надання повноважень директору з управління персоналом на видання наказів про звільнення було підписано виконуючим обов`язки генерального директора. Отже, суд критично оцінив повноваження виконуючого обов`язки генерального директора у видачі наказу від 25 травня 2021 року № 4380к, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності таких повноважень у виконуючого обов`язки генерального директора.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Антонов» задоволено.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що ДП «Антонов» під час звільнення ОСОБА_1 не було виконано заходи передбачені вимогами статті 49-4 КЗпП України під час реорганізації на підприємстві, і як наслідок, на цій підставі помилково визнав неправомірним наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки послався на редакцію статті 49-4 КЗпП України, яка набрала чинності лише 27 травня 2022 року, у той час як правовідносини, які є предметом розгляду в цій справі, виникли до цих змін у законодавстві.

Крім того, ураховуючи те, що на підприємстві відбулось скорочення чисельності та штату працівників і таке скорочення не було пов`язане із ліквідацією, реорганізацією підприємства, зміною форми власності, суд першої інстанції безпідставно зробив висновок про порушення ДП «Антонов» положення статті 49-4 КЗпП України.

Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що окремою підставою для задоволення позовних вимог слугують дії ДП «Антонов» щодо неналежного виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не було повідомлено, які з переліченого списку посад відповідають його кваліфікації, що значно ускладнює здійснення вибору, і що такі дії роботодавця оцінюються як свідоме ускладнення реалізації прав працівника.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідачем не пропонувались позивачу вакантні посади у новоствореному відділі, оскільки згідно до наявних в матеріалах справи доказів 05 квітня 2021 року наказом ДП «Антонов» № 2880к ОСОБА_1 попереджено про виключення із штатного розпису його посади та одночасно ознайомлено з вакантними посадами в ДП «Антонов» станом на 26 квітня 2021 року в кількості 574 одиниці.

Отже, ДП «Антонов» як роботодавець, з метою дотримання трудових прав ОСОБА_1 при вивільненні та можливого працевлаштування його на підприємстві, виконало вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Окрім того, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції з приводу неналежного виконання норм статті 49-2 КЗпП України ДП «Антонов» щодо неповідомлення ОСОБА_1 , які саме з переліченого списку посад відповідають його кваліфікації, що на думку суду, призвело до свідомого ускладнення реалізації прав працівника, ґрунтуються на довільному трактуванні судом норм вказаної статті та загалом трудового законодавства.

По-перше, норми КЗпП України не містять вимоги до роботодавця щодо обов`язково повідомлення (інформування) працівника про ті вакантні посади, які саме відповідають його кваліфікації. По-друге, частина друга статті 49-2 КЗпП України чітко зазначає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику саме іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Тобто, законодавець у положенні наведеної статті не вказує на розподіл роботи, яка має бути запропонована працівнику, на будь-які категорії, зокрема, на ті, які працівник може обіймати з огляду на його кваліфікацію.

Однак, судом першої інстанції шляхом розширеного тлумачення статті 49-2 КЗпП України встановлена надмірна вимога до відповідача про повідомлення позивача, які саме з 574 вакантних посад відповідали фаху та здібностям позивача, що не передбачено статтею 49-2 КЗпП України та навпаки призвело б до звуження можливості вибору.

Також апеляційний суд вважав безпідставними твердження суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури скорочення найманих працівників в частині ненадання передбаченого статтею 42 КЗпП України переважного права на залишення на роботі позивача, оскільки право на залишення на роботі не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), так як переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду в новостворених підрозділах. Тобто, реалізація переважного права залишення на роботі могла б мати місце лише за умови, коли скорочення стосувалось декількох аналогічних посад і за умови, що в новому штатному розписі передбачалась лише одна посада і на її зайняття претендували дві особи, які підпадали під скорочення штату. Отже, передбачене статтею 42 КЗпП України переважне право позивача на залишення на роботі не могло бути реалізованим ДП «Антонов», оскільки у ОСОБА_1 не було такого права.

Щодо повноважень особи на підписання наказу про звільнення позивача, суд апеляційної інстанції вказав, що в даному випадку суд першої інстанції в порушення норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог, поставивши під сумнів повноваження виконуючого обов`язки генерального директора підприємства у видачі наказу від 25 травня 2021 року № 4380к, оскільки в цій справі предметом розгляду є порушення трудових прав позивача при звільненні, а не оскарження порядку та підстав прийняття зазначеного наказу. Окремо в судовому порядку позивач не оскаржував законність його прийняття. При цьому, у відповідності до установчих документів підприємства, найменування посади керівника підприємства була змінена з «президент» на «генеральний директор». Таким чином, діючим найменуванням посади керівника ДП «Антонов» є генеральний директор. Підписання наказу про звільнення позивача директором з управління персоналом ДП «Антонов» є правомірним, оскільки директор з управління персоналом ДП «Антонов» на підставі зазначеного наказу був уповноважений на вчинення таких дій керівником ДП «Антонов» - виконуючим обов`язки генерального директора ОСОБА_4 .

Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з порушенням норм постанови Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а саме абзацу 4 пункту 2 цієї постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані вимоги статей 40. 42 49-2 49-4 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки ДП «Антонов» під час його звільнення не було виконано вимоги чинного законодавства України щодо його працевлаштування при проведенні скорочення штату працівників, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Також, судом апеляційної інстанції було проігноровано той факт, що ОСОБА_1 мав переважне право залишення на роботі, зокрема те, що він в сім`ї єдиний з самостійним заробітком та на його утриманні знаходиться дружина, яка не працює та десятирічна дитина з інвалідністю.

Крім того, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, що серед введених 4 посад начальників бюро не було аналогічної посаді ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18 (провадження № 61-45258св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15-ц (провадження № 61-29370св18), від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15 (провадження № 61-37686св18), від 16 квітня 2020 року у справі №760/25127/18 (провадження №61-19730св19), від 12 серпня 2020 року у справі №753/3889/17 (провадження № 61-34640св18), від 22 вересня 2020 року у справі №161/7196/19 (провадження №61-4375св20), від 27 липня 2021 року у справі № 756/7222/18 (провадження № 61-5634св21), від 04 листопада 2022 року у справі № 488/2652/20 (провадження № 61-6738св22) та у постановах Верховного Суду України від 27 червня 2012 року у справі № 6-65цс12, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2023 року ДП «Антонов» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від незалежної профспілки авіапрацівників ДП «Антонов» не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 16 лютого 2004 року працював у ДП «Антонов».

Наказом ДП «Антонов» від 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов».

21 грудня 2020 року ДП «Антонов» отримано лист ДК «УКРОБОРОНПРОМ» від 21 грудня 2020 року № UOP 6.2-12641, який має для ДП «Антонов» обов`язковий характер, з вказівками про необхідність у термін приведення штатного розпису ДП «Антонов» у відповідність до вимог, викладених у Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «УКРОБОРОНПРОМ», затвердженому наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, зокрема в частині, що стосується скорочення рівнів управління, оптимальної норми керованості для керівників та скасування інституту заступників у підрозділах.

22 березня 2021 року ДП «Антонов» прийнято наказ № 2463к про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства, згідно з пунктом 3 якого наказано реорганізувати з 01 червня 2021 року відділ планування та керування польотами (В-255) шляхом приєднання до нього відділу наземного забезпечення (В-256), в якому працював ОСОБА_1 , та перетворення його у відділ організації та наземного забезпечення польотів (скорочена назва підрозділу - В-255, шифр підрозділу - 255).

30 березня 2021 року наказом ДП «Антонов» № 2681к прийнято рішення про внесення змін до штатного розпису підприємства, відповідно до пункту 2 якого зі штатного розпису підприємства з 01 червня 2021 року виведено спеціалісти і службовці відділу планування та керування польотами та відділу наземного забезпечення, всього на загальну кількість 36 штатних одиниць, та уведено до штатного розпису підприємства 31 штатну одиницю спеціалістів і службовців відділу організації та наземного забезпечення польотів.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом ДП «Антонов» від 05 квітня 2021 року № 2878к, яким його попереджено про виключення із штатного розпису з 01 червня 2021 року його посади начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов» та одночасно ознайомлено з вакантними посадами ДП «Антонов» станом на 05 квітня 2021 року в кількості 595 одиниць на 23 аркушах.

Крім того, з цього наказу вбачається про ознайомлення ОСОБА_1 з вакантними посадами ДП «Антонов» станом на 26 квітня 2021 року в кількості 574 одиниці на 24 аркушах.

Наказом ДП «Антонов» від 25 травня 2021 року № 4380к надано право директору з управління персоналом ОСОБА_2 підписувати накази «Про прийом на роботу», накази «Про звільнення з роботи», накази «Про переведення (переміщення) на іншу роботу», накази «Про внесення змін до наказу про звільнення» у тому числі, що стосуються керівників підрозділів та керівників вищого рівня.

З витягу з протоколу засідання профкому від 10 червня 2021 року № 27 встановлено, що Первинною організацією ПАУ на ДП «Антонов» розглянуто подання щодо звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності та штату працівників) начальника відділу наземного забезпечення ОСОБА_1 . За результатами розгляду цього подання Первинна організація ПАУ на ДП «Антонов», проголосувавши: «за» - 6, «проти» - 1, «утрималось» - 15, постановила наступне: «Згоди не дано на звільнення ОСОБА_1 начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності та штату працівників).

Профком не надав згоду на звільнення ОСОБА_1 через недостатність аргументів, приведених адміністрацією для звільнення» (а.с. 27 том 1).

Наказом директора з управління персоналом ДП «Антонов» ОСОБА_2 від 29 червня 2021 року № 4324/ку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов», на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після подання виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено що, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 49-2 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зі справи, яка переглядається, вбачається, що 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом ДП «Антонов» від 05 квітня 2021 року № 2878к, яким його попереджено про виключення із штатного розпису з 01 червня 2021 року його посади начальника бюро підготовки і супроводження договорів на наземне обслуговування відділу наземного забезпечення ДП «Антонов» та одночасно ознайомлено з вакантними посадами ДП «Антонов» станом на 05 квітня 2021 року в кількості 595 одиниць на 23 аркушах.

Крім того, з цього наказу вбачається про ознайомлення ОСОБА_1 з вакантними посадами ДП «Антонов» станом на 26 квітня 2021 року в кількості 574 одиниці на 24 аркушах.

Отже, ДП «Антонов» надало ОСОБА_1 список із найменуванням всіх наявних вакантних посад на ДП «Антонов», який також включав і ті вакантні посади, які ОСОБА_1 міг обіймати з огляду на його освіту, досвід роботи та кваліфікацію.

Матеріали справи не містять заяв ОСОБА_1 щодо обрання ним будь-яких запропонованих йому ДП «Антонов» вакантних посад.

Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено те, що ДП «Антонов» як роботодавець, з метою дотримання трудових прав ОСОБА_1 при вивільненні та можливого працевлаштування його на підприємстві, виконало вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки надало ОСОБА_1 можливість для реалізації працівником, посада якого була скорочена, свого права щодо залишення на роботі.

Однак, ОСОБА_1 такою можливістю не скористався з причин, які не залежать від ДП «Антонов», оскільки не надав своєї згоди на переведення його на посаду, кваліфікаційним вимогам якої він відповідав би.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частин другої та третьої статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15 (провадження № 61-37686св18) зазначено, що «право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах».

Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що наказом ДП «Антонов» від 22 березня 2021 року № 2463к, у тому числі за погодженням з ДК «Укроборонпром», здійснено зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства і реорганізовано відділ планування та керування польотами, шляхом приєднання відділу, де працював ОСОБА_1 , до відділу організації та наземного забезпечення польотів. У результаті проведених змін, новостворений відділ налічував 31 штатну одиницю (до змін в структурі підприємства кількість штатних одиниць відділу становила 36). При цьому, скорочення чисельності штатних працівників відбулось за рахунок виведення зі штатного розпису посад начальників бюро.

Відповідно до штатного розпису новоствореного відділу організації та наземного забезпечення польотів, розробленого з урахуванням змін внесених згідно із зазначеним наказом, відділ складається з 4 підрозділів (бюро). Посада начальника бюро, аналогічна тій, яку займав ОСОБА_1 раніше, в новому штатному розписі відсутня.

Отже, посада, яку раніше займав ОСОБА_1 , скорочена, а рівнозначна (аналогічна) посада не була введена.

Тобто, реалізація переважного права залишення на роботі могла б мати місце лише за умови, коли скорочення стосувалось декількох аналогічних посад і за умови, що в новому штатному розписі передбачалась лише одна посада і на її зайняття претендували дві особи, які підпадали під скорочення штату.

Таким чином, передбачене статтею 42 КЗпП України переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі не могло бути реалізованим ДП «Антонов», оскільки відсутні ті умови, за яких застосовується переважне право залишення на посаді.

Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Аналогічні положення містяться і у частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 76 89 ЦПК України є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позовної заяви щодо порушення ДП «Антонов» під час звільнення позивача вимог статті 43 КЗпП України, з цим висновком також погодився суд апеляційної інстанції, оскільки протокол засідання профкому Первинної організації ПАУ ДП «Антонов» від 10 червня 2021 року № 27 не містить правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача, а також не містить посилань на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Також, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині того, що наказ про звільнення ОСОБА_1 було підписано уповноваженою особою, з огляду на таке.

Відповідно до установчих документів підприємства, найменування посади керівника підприємства було змінено з «президент» на «генеральний директор». Таким чином, діючим найменуванням посади керівника ДП «Антонов» є генеральний директор.

Керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Державним концерном «УКРОБОРОНПРОМ».

З травня 2021 року на посаду генерального директора ДП «Антонов» призначений ОСОБА_4 .

Наказом ДП «Антонов» від 25 травня 2021 року № 4380к надано право директору з управління персоналом ОСОБА_2 підписувати накази «Про прийом на роботу», накази «Про звільнення з роботи», накази «Про переведення (переміщення) на іншу роботу», накази «Про внесення змін до наказу про звільнення» у тому числі, що стосуються керівників підрозділів та керівників вищого рівня.

Таким чином, підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 директором з управління персоналом ДП «Антонов» є правомірним, оскільки директора з управління персоналом ДП «Антонов» на підставі наказу від 25 травня 2021 року № 4380к було уповноважено на вчинення таких дій керівником ДП «Антонов» - виконуючим обов`язки генерального директора ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду, вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець