Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №703/2524/21
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №703/2524/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 703/2524/21

провадження № 61-4906св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2022 року у складі судді Биченка І. Я. та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та про стягнення аліментів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2011 року місце проживання дитини було визначено разом з батьком ОСОБА_3 , а матері надано право зустрічей із сином за місцем проживання дитини або в присутності родичів.

З листопада 2013 року з ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання дитини на користь ОСОБА_3 .

У подальшому, після медичних обстежень у малолітнього ОСОБА_3 було виявлено ряд захворювань та встановлено діагноз - синдром Ленокса-Гасто , у зв`язку з чим він потребував дороговартісного лікування.

Відтак, батько дитини їздив на заробітки, а малолітній ОСОБА_6 постійно проживав з бабусею ОСОБА_2 у м. Смілі, яка взяла на себе турботу про дитину.

Протягом останніх трьох років батько ОСОБА_3 сином не цікавиться та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Мати ОСОБА_1 аліменти сплачувала нерегулярно, допомоги у вихованні та лікуванні дитини не надавала, провокувала ОСОБА_2 на конфлікти, що негативно впливало на стан дитини.

У 2016-2018 роках питання участі батьків у вихованні малолітнього ОСОБА_3 неодноразово розглядалось на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини.

У грудні 2018 року виконавчий комітет Смілянської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про позбавлення їх батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 та стягнення аліментів.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , а у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 - відмовлено. Суди дійшли висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосується до батьків, а ОСОБА_1 під час судового процесу виявила активне бажання виконувати покладені на неї обов`язки відносно сина.

17 листопада 2020 року до служби у справах дітей звернулась ОСОБА_2 з повідомленням про те, що вона продовжує виховувати і утримувати онука ОСОБА_4 , ніяких коштів на дитину від батьків не отримує. Мати ОСОБА_1 інколи телефонує до сина, проте хлопець не бажає з нею спілкуватись.

Одразу після вказаного звернення ОСОБА_2 служба у справах дітей почала отримувати заяви від матері ОСОБА_1 , у яких вона зазначала про бажання виховувати дитину, розповідала про труднощі з житлом, про свою хворобу, неможливість виховувати сина в повному обсязі через інвалідність 2 групи, просила влаштувати її сина на 1 рік до Комунального закладу «Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» та передати їй медичні документи дитини, оскільки бажає особисто зайнятись станом його здоров`я та інше.

Відповідачка певний час приховувала місце свого проживання, на виклики служби у справах дітей не з`являлась, мотивуючи це станом свого здоров`я.

У подальшому службою було встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у сторонньої літньої жінки, яка їй допомагає, однак умов для проживання дитини там не створено.

Поведінка ОСОБА_1 по відношенню до дитини не свідчить про її прагнення налагодити взаємостосунки із сином. Матеріальну допомогу на утримання сина вона не надає, всі витрати по утриманню онука взяла на себе бабуся.

З відповідачкою проводилась робота, спрямована на вирішення питання налагодження її стосунків із сином, покращення житлових умов та подальшого повернення дитини їй на виховання. Проте, остання з одного боку позиціонує себе як мати, яка бажає повернути собі сина на виховання та якій перешкоджає баба у зустрічах із сином, а з іншого боку - як хвора жінка, яка не може себе обслуговувати, якій важко рухатись, наприклад, піднятись на другий поверх.

У лютому 2021 року відповідачці пропонувалось поселитись тимчасово до Комунального закладу «Центр соціально-психологічної допомоги» в м. Сміла, що дозволило б покращити її житлові умови, вона б отримала допомогу у виконанні нею батьківських обов`язків. ОСОБА_1 одразу не погодилась та тільки 11 травня 2021 року взяла направлення на поселення до закладу, але з умовою поселитись виключно із сином. Їй було запропоновано поселитись спочатку самій, потім за допомогою фахівців соціальної роботи налагодити стосунки із сином з метою повернення їй дитини на виховання, однак ОСОБА_1 до закладу так і не заселилась.

Така поведінка відповідачки призводить до тривалого порушення прав дитини, оскільки фактично з листопада 2020 року дитина не отримує передбачену законодавством соціальну допомогу як інвалід дитинства.

ОСОБА_1 не бажає виконувати рекомендації соціальних служб, не створює належних умов для виховання та розвитку сина, діє всупереч інтересам дитини.

Посилаючись на викладені обставини, з метою реалізації прав та законних інтересів дитини позивач просив суд відібрати малолітнього ОСОБА_3 від матері - ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав та стягувати з відповідачки аліменти на утримання сина у розмірі всіх видів її заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2022 року позов задоволено.

Відібрано дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав.

Неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано виконавчому комітетові Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, для його подальшого влаштування.

Вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, а з моменту влаштування дитини - на користь особи (осіб), на утриманні якої буде перебувати дитина, аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, тобто з 03 серпня 2021 року, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Судові витрати у справі віднесено за рахунок держави.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності в діях відповідачки свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, часткової байдужості до подальшої долі та життя свого сина, що слід кваліфікувати як свідомо обрану нею винну поведінки у формі бездіяльності. Доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання нею свого батьківського обов`язку по відношенню до сина матеріали справи не містять. У зв`язку із цим суд вважав, що відібрання дитини від матері на даному етапі її розвитку відповідатиме інтересам дитини.

При цьому, суд зазначив, що батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.

Суд зауважив, що відібрання дітей у батьків це санкція за невиконання батьківських обов`язків. Ця санкція є більш м`якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом.

Також суд вказав, що відповідачка не позбавлена можливості змінити своє відношення та ставлення до виконання батьківських обов`язків та звернутись в суд із позовом про повернення їй дитини.

При розгляді справи суд у присутності психолога заслухав малолітнього ОСОБА_3 .

На виконання вимог статей 167 170 Сімейного кодексу України суд вважав за необхідне передати неповнолітню дитину - ОСОБА_3 виконавчому комітетові Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, для його подальшого влаштування відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягуючи з відповідачки аліменти на утримання сина у розмірі всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд виходив з того, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому врахував вікову категорію дитини, її потреби, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та обов`язок і відповідальність батьків за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для її розвитку.

Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2022 року- без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

31 березня 2023 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

08 червня 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

12 червня 2023 року від виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 09 червня 2007 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2010 року у справі № 2-1662/10, яке набрало законної сили 27 вересня 2010 року, шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2011 року у справі № 2-475/2011, яке набрало законної сили 17 квітня 2011 року, визначено місце проживання дитини з батьком ОСОБА_3 .

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року у справі № 2-1662/10703/4681/18, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 ; в частині пред`явлених вимог до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав щодо сина - відмовлено.

17 листопада 2020 року баба дитини ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей із заявою, в якій повідомила, що малолітній онук ОСОБА_3 продовжує проживати з нею та перебуває на її повному утриманні.

З метою перевірки вказаних обставин, а також для забезпечення захисту інтересів дитини Службою у справах дітей було проведено ряд дій по встановленню фактичних обставин.

Так, було досліджено умови проживання малолітнього ОСОБА_3 за місцем проживання його баби ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт від 30 листопада 2020 року, з якого вбачається, що дитина проживає в окремій кімнаті з окремим спальним місцем та письмовим столом для відпочинку та навчання. У нього є в наявності одяг по сезону, він забезпечений шкільним приладдям.

Фахівцями Смілянського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді було проведено оцінку потреб дитини та сім`ї за адресою проживання дитини, про що 02 грудня 2020 року ними було направлено лист на адресу до Служби у справах дітей, з якого вбачається, що малолітній ОСОБА_3 під час роботи з психологом про батька відзивався нейтрально, а про матір - негативно. Значущими образами для дитини є баба та дід. Баба дитини забезпечує регулярність лікування дитини, дотримується рекомендацій лікарів, в результаті чого спостерігається позитивна динаміка в психологічному та розумовому розвитку хлопчика. Спілкування баби та матері дитини напружене та конфліктне, ситуація в родині складна та задавнена, що негативно відображається на емоційному та психологічному стані ОСОБА_6 .

Службою також встановлено, що ОСОБА_1 за місцем реєстрації ніколи не проживала, що підтверджується повідомленням Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 02 грудня 2020 року.

Із повідомлення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Смілянської міської ради від 05 січня 2021 року вбачається, що дитина ОСОБА_3 знаходиться під спостереженням педіатричної служби амбулаторії № 6 з народження. Декларацію з лікарем заключила баба дитини ОСОБА_2 , яка здійснює догляд та лікування дитини. З серпня 2013 року ОСОБА_3 визнаний інвалідом з дитинства. Перебуває на диспансерному обліку у психіатра, невролога та окуліста.

Згідно з повідомленням Смілянського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 10 березня 2021 року, адресованого Службі у справах дітей, ОСОБА_3 в консультаційній роботі повертався до образу біологічної матері, однак себе з нею не ідентифікував, так як з 1,5 річного віку фактично виховується бабусею ОСОБА_2 , яку і називає мамою. ОСОБА_6 зазначив, що після карантину з 25 січня 2021 року мати ОСОБА_1 почала періодично приходити до школи, де навчається хлопчик, та налагоджувати з ним спілкування, а інколи проводила його додому. Дитина зазначила, що зустрічі були швидкоплинні, вони практично не спілкувались, а під час цих зустрічей він почував себе «не дуже», а саме схвильовано та пригнічено, природу цих почуттів пояснити не зміг. 22 лютого 2021 року запланована зустріч хлопчика з матір`ю не відбулась, і зі слів ОСОБА_6 , мати почала телефонувати йому та наполягати на зустрічі. Далі мати прибула за місцем проживання дитини, на що ОСОБА_6 відповів, що не хоче з нею зараз зустрічатись, і, зі слів хлопчика, мати вела себе агресивно та «грюкала» в двері. Після цієї ситуації хлопчик взагалі не бажає зустрічатись із мамою. За результатами проективних методик та консультаційних зустрічей було встановлено, що ОСОБА_3 має мінімальну потребу в зустрічах з матір`ю.

Відповідно до характеристики Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 Смілянської міської ради Черкаської області від 23 квітня 2021 року, ОСОБА_3 навчається у цьому закладі з 01 вересня 2016 року. Мати дитини ОСОБА_1 в школу приходила 01 лютого 2021 року, спілкувалася з класним керівником та соціальним педагогом по питанню оформлення довідки на харчування як малозабезпеченої дитини, про проблеми спілкування із сином. ОСОБА_6 відмовився спілкуватись із мамою, але після бесіди із класним керівником погодився піти з мамою до закладу харчування. Мати провела з ним час, подарувала конструктор. 15 квітня 2021 року ОСОБА_1 телефонувала класному керівнику, цікавилась з питань дистанційного навчання сина. Всі витрати (оплата харчування у шкільній їдальні, проїзд) взяла на себе баба ОСОБА_2 , яка повністю опікується навчанням та вихованням свого онука, консультується з класним керівником по питаннях навчання, підтримує телефонний зв`язок.

З повідомлення Смілянського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 19 травня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 та сином ОСОБА_6 є отримувачем послуг Центру з березня 2010 року. У родині виникла криза у взаємостосунках, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було влаштовано до Уманського центру обслуговування бездомних та звільнених осіб, де вона перебувала понад 1 рік. За цей час було визначено, що дитина буде проживати з батьком. У листопаді 2012 року ОСОБА_1 поновила контакт з Центром та виявила бажання спілкуватись із сином. Їй було надано право зустрічей з дитиною. За час перебування під соціальним супроводом було досягнуто ряд позитивних змін у житті ОСОБА_1 , вона почала сплачувати кошти на утримання дитини та пройшла навчання за програмою тренінгового курсу з формування батьківської компетентності. Проте, менеджером з ведення випадку родини було зроблено висновок про необхідність подальшої роботи з жінкою з метою підвищення батьківського потенціалу, оскільки виховуючись у інтернатному закладі вона не мала позитивної моделі сім`ї та навичок спілкування і виховання дитини. Рекомендації фахівців відповідач виконувала частково, зокрема, вона дійсно налагодила взаємовідносини з працівниками дитячого садку, інші поради не виконувала. Насторожила схильність ОСОБА_1 до лікування методами нетрадиційної медицини і її налаштування підтримувати здоров`я дитини тими ж методами. Під час супроводу вдалося започаткувати зустрічі з дитиною, втім вони виявились нерегулярними та емоційно напруженими. В той час відповідачка винаймала кімнату в гуртожитку і мала можливість самостійно виховувати та утримувати сина, проте вона не звернулась до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з нею, мотивуючи відсутністю ресурсу. З 2014 року ОСОБА_1 уникає контакту з Центром, змінила номер телефону та адресу проживання. Значимою людиною в житті дитини є його баба ОСОБА_2 , яка повністю утримує, навчає, лікує та виховує його. З травня 2018 року ОСОБА_1 знову звертається за допомогою до Центру з метою налагоджування зустрічей з сином. Проте, в цей час всі позитивні здобутки у розвитку батьківської компетентності були втрачені, прив`язаність між хлопчиком та мамою порушена. Зустрічі мами з сином стали напружені, хаотичні і нерегулярні. Після проведеної консультації дитини з психологом з`ясовано, що він не включає образ матері до картини своєї сім`ї, для нього вона є символом конфлікту. ОСОБА_1 не має постійного місця проживання, за станом здоров`я не працює. На словах виявляє наполегливе бажання виховувати сина самостійно, проте жодних конкретних кроків до створення придатних умов для утримання дитини робити не готова. Окрім того, вона не має усвідомлення потреб дитини та навичок їх задоволення. 11 травня 2021 року вона отримала направлення до Обласного центру соціально-психологічної допомоги для тимчасового проживання з сином, проте станом на 19 травня 2021 року не поселилась.

З повідомлення КЗ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» від 09 червня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 була направлено до цього закладу та висловила наміри заселитись до нього після проходження медичного обстеження та за умови заселення виключно із сином. Під час наступної зустрічі 25 травня 2021 року вона відмовилась від розміщення для допомоги в Центрі під приводом відсутності засобів до існування та відмовою повернення її сина. При цьому вона фізично не може здійснювати догляд та виховання дитини. Вона відмовилась від роботи з психологом, посилавшись на слабке здоров`я. Наступні дві доби ОСОБА_1 двічі змінювала своє рішення на протилежне та остаточно відмовилась від отримання допомоги в останній телефонній розмові. Переконавшись в непослідовній поведінці ОСОБА_1 та її небажанні стабілізувати свою життєву ситуацію, адміністрація Центру прийняла рішення про припинення роботи з даного випадку. Направленню в цей Центр передувала заява ОСОБА_1 від 07 травня 2021 року, у якій вона просила поселити її в цей Центр разом із сином на час вирішення питання із житлом.

Згідно з висновком психолога КЗ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» від 09 червня 2021 року у ОСОБА_1 при первинному опитуванні виявлено негативне мислення з параноїдальними включеннями: узагальнення про ворожість оточуючих, ідеї про читання думок, чорно-біле мислення. У неї відсутні навичка вести діалог, не перебиваючи співрозмовника, відсутні стриманість та критичне мислення. У ОСОБА_1 присутнє твердження, що причина проблем пов`язана виключно із станом її здоров`я, неврологічним захворюванням, відсутністю житла та обмеженістю бюджету. Первинне повідомлення мети виховання сина - щоб не сплачувати аліменти (пізніше сама спростувала). Усвідомлює відсутність навиків позитивного спілкування з дитиною з досвіду рідних (матері, бабусі).

Як вбачається із заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 30 січня 2021 року, 12 березня 2021 року, 11 квітня 2021 року, 13 травня 2021 року, 10 червня 2021 року, 27 вересня 2021 року, 28 вересня 2021 року, 21 березня 2021 року, 24 червня 2022 року, 28 липня 2022 року, адресованих Службі у справах дітей, між бабою та матір`ю дитини існує конфлікт з приводу місця проживання дитини, його виховання та лікування.

Однак, 15 липня 2021 року відповідачка подала заяву, у якій зазначила, що в зв`язку із станом здоров`я не може виняйти житло з гарними умовами, має часткове самообслуговування, а тому просила передати сина бабі ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав на термін її одужання.

Проте, з повідомлення КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» від 21 квітня 2021 року вбачається, що медичні діагнози ОСОБА_1 та ступінь її функціонального порушення не дають підстав для визнання ОСОБА_1 нездатною до самообслуговування та повністю залежною від інших осіб.

17 травня 2021 року малолітній ОСОБА_3 самостійно подав до Служби заяву, у якій зазначив, що 11 травня 2021 року він повертався зі школи на автобусі. На одній із зупинок в автобус зайшла мати, і як він не старався, сіла біля нього поруч. На його зупинці вона забрала у нього кепку і куртку та побігла. Хлопчик хотів її наздогнати, але не зміг. Коли вона сама підійшла до нього, він запитав чому вона не кульгає, нащо вона повідомила, що вилікувалась.

Згідно з висновком, затвердженим рішенням Смілянської міської ради № 358 від 22 липня 2021 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне відібрати малолітнього ОСОБА_3 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав з метою реалізації прав та законних інтересів дитини.

На спростування викладених позивачем обставин ОСОБА_1 надана характеристика ОСОБА_3 за місцем навчання, а також постанови суду про закриття справ про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Встановлено, що характеристики ОСОБА_3 , видані навчальним закладом у 2018 році, містять аналогічну інформацію щодо участі баби ОСОБА_2 у житті та навчанні онука. Окрім того, у характеристиці від 07 травня 2018 року зазначено, що батько рідко цікавиться навчанням і вихованням сина, мати ОСОБА_1 періодично відвідує дитину в школі, проте відношення хлопчика до обох батьків дещо відсторонене. Дитина радіє епізодичному спілкуванню з матір`ю, але бажання спілкуватись більше інтенсивно не виявляє. З характеристики від 26 вересня 2018 року вбачається, що мати приходила в школу 3 вересня, але з дитиною не спілкувалась. Відвідала батьківські збори 19 вересня (прийшла під самий кінець) і вперше в цьому навчальному році спілкувалась із сином 24 вересня на одній із перерв 10 хв. Двічі вносила оплату за шкільні обіди - 200 і 300 грн. ОСОБА_8 радо зустрічав маму, але засмучується, що вона рідко з ним бачиться.

Постановами Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року у справі № 703/73/18 та від 07 серпня 2018 року у справі № 703/2074/18 було закрито справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, встановленого частиною першою статті 184 КУпАП, яка передбачає відповідальність батьків за ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Окрім того, відповідачка надала докази на підтвердження її звернень в різні інстанції з приводу врегулювання відносин, що склались між нею, дитиною і бабою, з приводу чого отримала відповіді від Уповноваженого Президента Україна, відділу поліції № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Черкаської обласної державної адміністрації, міського голови м. Сміла, з яких вбачається, що питання захисту прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_3 перебуває на контролі Служби у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради.

ОСОБА_1 надала також медичні довідки щодо наявності у неї хвороб, а також довідку № 5749949642770716 про те, що вона з травня по жовтень 2022 року вона отримувала пенсію у розмірі 1 840 грн щомісячно.

Судом першої інстанції в судовому засіданні у присутності психолога було заслухано малолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що проживає у родині баби та діда. Разом з бабою він учить уроки, їздить з нею на лікування. Не пам`ятає коли останній раз спілкувався з матір`ю, за останні два роки вони купила йому лише олівці. Стверджує, що баба нічого поганого про матір йому не говорить, він сам не хоче з нею спілкуватись та до неї йти, бо вона на нього кричить, навіть перед судовим засідання на нього накричала. Зазначив, що хоче проживати з бабою, а не з матір`ю, бо баба для нього найдорожча людина.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідачки без позбавлення останньої батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт ухиляння ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина.

При цьому суди урахували характеристики на хлопчика, висновки психолога, повідомлення КЗ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», висновок органу опіки та піклування про доцільність відібрання дитини ОСОБА_3 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав.

Також суд в присутності психолога в судовому засіданні заслухав думку малолітнього ОСОБА_3 з питань, що стосуються його взаємовідносин з матір`ю.

Установивши, що малолітній ОСОБА_3 практично з дня свого народження проживає у сім`ї баби, його мати ОСОБА_1 нехтує своїми батьківськими обов`язками, не дотримується рекомендацій працівників, які здійснювали соціальний супровід сім`ї, щодо налагодження спілкування із сином, усі її дії протягом останніх 10 років по відношенню до дитини є непослідовними, нерегулярними та мінливими, а також урахувавши статтю 171 СК України і статтю 12 Конвенції про права дитини, вислухавши думку дитини щодо його небажання проживати з матір`ю, яка в силу свого віку (13 років) має не тільки право бути вислуханою і почутою, а й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, та надавши відповідну правову оцінку фактичним обставинам щодо психологічного стану дитини, відсутності позитивних змін у ставленні матері до виконання своїх обов`язків, а також виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини з метою охорони її фізичного і психічного здоров`я, забезпечення нормального розвитку та права на освіту, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав, оскільки така міра на даний час відповідає найкращим інтересам дитини.

При цьому суди обґрунтовано прийняли до уваги те, що на даний час ОСОБА_1 не має власного житла та не винаймає житло, її тимчасово прихистила літня людина, у якої вона проживає, а малолітній ОСОБА_3 є дитиною з особливими потребами, а саме інвалідом дитинства, перебуває на диспансерному обліку у психіатра, невролога та окуліста, у зв`язку із чим він потребує особливого ставлення, піклування, лікування та захисту, а також розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Відповідно до статті 170 СК України у разі відібрання дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Зазначене повністю узгоджується із положеннями частини четвертої та п`ятої статті 167 СК України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

У заяві від 22 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_7 просила передати дитину органу опіки та піклування для подального її влаштування.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про передачу неповнолітнього ОСОБА_3 виконавчому комітетові Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, для його подальшого влаштування відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з частиною першою статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При таких обставинах, ураховуючи, що малолітній ОСОБА_3 на період окремого проживання від матері потребує не лише догляду, а й матеріальної підтримки, а батьки зобов`язані утримувати свою неповнолітню дитину, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, а з моменту влаштування дитини - на користь особи (осіб), на утриманні якої буде перебувати дитина, аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, тобто з 03 серпня 2021 року, і до досягнення дитиною повноліття .

Необхідно зауважити, що ОСОБА_1 , від якої відібрана дитина, не втрачає щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Мати не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про повернення дитини, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини.

Також слід приймати до уваги, що відібрання дитини від батьків або одного з них, без позбавлення їх батьківських прав, передбачає не лише фактичне відібрання такої дитини (її передачу другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування), а й певні зміни у правових питаннях, пов`язаних з місцем проживання, опікою/піклуванням та вихованням такої дитини.

Посилання заявниці у касаційній скарзі про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов