Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №273/1405/22
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №273/1405/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 273/1405/22

провадження № 61-9760св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ВАТ КБ) «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 205/МК/2006-840 зі строком дії до 05 грудня 2013 року, згідно з яким банком надано ОСОБА_2 на умовах тимчасового користування грошові кошти у сумі 100 000 доларів США зі сплатою 15,5 % річних.

01 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники за вищенаведеним кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 24 лютого 2010 року Баранівським районним судом Житомирської області ухвалено рішення у цивільній справі № 2-120/2010, яким позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено, стягнуто у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 01 грудня 2006 року у розмірі 1 647 867,7 грн.

30 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого товариство набуло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

01 лютого 2021 року між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», від імені якого діяв представник за довіреністю ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ОСОБА_1 .

Згідно з актом прийому-передачі документів за договором відступлення товариство передало ОСОБА_1 оригінали кредитного договору від 01 грудня 2006 року, договору поруки від 01 грудня 2006 року та інші документи, що складають «Кредитну справу» за вказаним кредитним договором.

Позивач вважав, що укладений договір відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки не відповідає вимогам законодавства. Під час укладення оспореного договору відступлення права вимоги представник ОСОБА_4 , відчужуючи право вимоги за 1 000 грн, очевидно діяв не в інтересах товариства та з порушенням чинного законодавства, про що свідчить занижена вартість продажу права вимоги, у зв`язку із чим ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» було завдано збитків, а також було відсутнє попередньо прийняте рішення загальних зборів учасників товариства. При цьому, у момент укладання оскаржуваного правочину ОСОБА_1 мала перевірити наявність у підписанта повноважень для підписання правочину, у тому числі рішення зборів товариства, щоб убезпечити себе від укладення договорів з особами, від імені яких діють недобросовісні представники (представники без належних повноважень).

Враховуючи природу оспореного правочину, ОСОБА_1 , як фізична особа, не наділена правом надавати фінансові послуги у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вона не мала права укладати спірний договір відступлення права, який за своєю природою є договором факторингу.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» просило суд: визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року № 01/02/21-ВП, укладений між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочину та привести сторони договору у попередній стан шляхом зобов`язання ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили повернути товариству у натурі все, що відповідач одержала на виконання договору про відступлення права вимоги, а саме: оригінал кредитного договору від 01 грудня 2006 року № 205/МК/2006-840, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 ; договір поруки від 01 грудня 2006 року, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 ; інші документи, що складають «Кредитну справу» за вказаним кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2023 року у складі судді Васильчук О. В. позов ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 01/02/21-ВП від 01 лютого 2021 року, укладений між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_1 .

Застосовано наслідки недійсності правочину та приведено сторони договору у попередній стан шляхом зобов`язання ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили повернути ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у натурі все, що ОСОБА_1 одержала на виконання договору про відступлення права вимоги № 01/02/21-ВП від 01 лютого 2021 року, укладеного між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_1 , а саме: оригінал кредитного договору № 205/МК/2006-840 від 01 грудня 2006 року , укладений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 та договір поруки від 01 грудня 2006 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є фізичною особою та не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому не може надавати фінансові послуги й, відповідно, бути стороною договорів відступлення права вимоги за кредитним договором.

При цьому, попередній кредитор за спірною угодою на час укладення договору відступлення права вимоги не перебував у процесі ліквідації та не був позбавлений банківської ліцензії.

Суд послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не внесено до Державного реєстру фінансових установ, не є фінансовою установою і суб`єктом надання фінансових послуг, зокрема на умовах факторингу, тому постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 та від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Спірний договір відступлення права вимоги вчинено представником ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», який діяв на підставі довіреності від 04 вересня 2020 року, яка була чинною на день укладення договору і на час розгляду справи недійсною не визнана. Згідно з довіреністю представник мав повноваження щодо визначення умов договорів на власний розсуд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2023 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що спірний договір укладено представником ОСОБА_4 очевидно не в інтересах товариства та за зловмисною домовленістю з відповідачем, якій право вимоги на більш ніж 4 000 000 грн було продано за 1 000 грн.

Вказує на те, що договір хоч і мав назву відступлення права вимоги, але за своєю суттю є договором факторингу, оскільки сума відступлення була меншою за суму отриманих прав вимоги. При цьому, послуги з факторингу може надавати тільки спеціалізована фінансова установа, а не фізична особа.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильність ухваленого апеляційним судом судового рішення, яке відповідає практиці Верховного Суду, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що постанови Великої Палати Верховного Суду, наведені в ній, прийняті у правовідносинах, які не є подібними з цією справою, тому просить закрити касаційне провадження у справі, а за відсутності таких підстав - залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

27 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 грудня 2006 року між ВАТ КБ Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 205/МК/2006-840 зі строком дії до 05 грудня 2013 року, згідно з яким банком надано останньому на умовах тимчасового користування грошові кошти у сумі 100 000 доларів США зі сплатою 15,5 %.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року у цивільній справі № 2-120/2010 розірвано договір від 01 грудня 2006 року № 205/МК/2006-840 та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» борг за договором у сумі 1 647 867,7 грн.

30 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GLЗN217215 ПВ, за яким ПАТ КБ «Надра» відступило ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» право вимоги за кредитним договором № 205/МК/2006.

01 лютого 2021 року між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», від імені якого діяв представник ОСОБА_4, та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 01/02/21-ВП, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором.

Довіреністю ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» від 04 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_4 , зокрема, останньому надано повноваження розписуватися від імені довірителя в межах цієї довіреності, в тому числі підписувати договори відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами застави та іпотеки, договори факторингу, укладати та підписувати договори купівлі-продажу майна, тощо.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс12) та постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 462/5985/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» вказує неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ЦК України передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту, як оспорення правочину, суду необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання під час процедури ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ним не доведено підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року № 01/02/21-ВП, укладеного між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_1 , недійсним, оскільки договір підписано представником товаритсва, який діяв на підставі довіреності, чинної на день укладення договору та представник мав повноваження щодо визначення умов договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним через те, що до фізичної особи не може переходити право вимоги за кредитним договором, а сторонами фактично було укладено договір факторингу, а не відступлення права вимоги, є безпідставними.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Тож договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

У даному випадку ОСОБА_1 не набула право здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_2 , оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від 01 грудня 2006 року.

Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України, і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_1 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі

№ 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

У подальшому Велика Палата Верховного Суду уточнила правові висновки щодо правової природи договору відступлення і в пунктах 81, 83 постанови від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначила таке: «Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу».

Отже, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» міг продати право вимоги і за меншою ціною, оскільки це домовленість сторін. А тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, ОСОБА_1 , як фізична особа, мала право отримати право вимоги за кредитним договором від 01 грудня 2006 року, укладеним між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 , оскільки первісний кредитор, відчужуючи права вимоги за цим кредитним договором на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» перебував на стадії ліквідації, тому мав право

відступлення права вимоги за кредитним договором не лише на користь фінансової установи, а і будь-якій особі, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що банк, розпродаючи активи у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, мав право продати право вимоги за кредитним договором не лише фінансовій установі, то таке право перейшло до нового кредитора - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» з огляду на зміст положення статті 514 ЦК України, яке, як встановлено судом апеляційної інстанції, також не є фінансовою установою і суб`єктом надання фінансових послуг.

Отже, як первісне, так і наступне відступлення права вимоги за кредитним договором є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) розпродує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії.

Таким чином, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», відступаючи права кредитора на користь не фінансової установи, а фізичної особи, діяв правомірно.

Посилання заявника на неправомірність договору відступлення прав вимоги через те, що він укладений без попереднього прийняття рішення одноосібного учасника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», всупереч інтересам товариства, чим було завдано збитків товариству, не є підставою для скасування судового рішення апеляційного суду.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2 80 91 92 ЦК України).

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (статті 97 ЦК України ).

Дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Виходячи із наведеного, рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Тобто, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що представник юридичної особи діяв з перевищенням повноважень, якими він наділений відповідно до установчих документів.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

При цьому, позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами тієї обставини, що інша сторона договору - ОСОБА_1 , була обізнана про наявність таких обмежень або проявивши розумну обачність могла про це знати, тобто не доведена наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 241 ЦК України, що було процесуальним обов`язком позивача від до статей 12 81 ЦПК України.

До подібних правових висновків дійшов і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі Справа № 910/13731/18.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на непослідовність правової позиції ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», так як районний суд також аналогічно відхилив вказані доводи позовної заяви товариства, задовольнивши позов з інших правових підстав. При цьому, рішення суду у частині зазначених мотивів ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» в апеляційному порядку не оскаржувало.

Посилання заявника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вона не суперечить їм.

При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі, а тому у клопотанні ОСОБА_2 слід відмовити.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець