Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №2-4516/11

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4516/11

провадження № 61-11595св18

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги) - ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3,

відповідач (відповідач за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги) - Одеська міська рада,

третя особа, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_4,

треті особи: Третя сумська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомого майна», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року у складі суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Сидоренко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_4, треті особи: Третя Сумська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомого майна», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та просив встановити факт належності на праві власності ОСОБА_10 20/100 частин будинку з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, та визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом на зазначене майно після померлого ОСОБА_10

Позивач посилався на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, але оформити право власності в порядку спадкування він не має можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок.

У грудні 2012 року третя особа із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним право власності на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,0441 га за адресою: АДРЕСА_1 на місці розташування будівель та споруд літ. «А» 2-1 - кухні площею 9,8 кв.м; 2-2 - житлової кімнати площею 10,4 кв.м; літ. «Б» 1-1 - жилої кімнати площею 9,8 кв.м; «б3» - веранди; «б2» - веранди; «б6» - веранди; літ. «К» - літньої кухні, зазначених у технічній документації на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на 1999 рік.

Справа розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2013 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт належності на праві власності ОСОБА_10 20/100 частин будинку з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А»: кухня 2-1 площею 9,8 кв. м, житлова кімната 2-2 площею 10,4 кв. м; в літ. «Б»: житлова кімната 1-1 площею 9,8 кв. м, житлова кімната 1-2 площею 9,9 кв. м, літня кухня літ. «К». Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом право власності після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 на 20/100 частин будинку з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А»: кухня 2-1 площею 9,8 кв. м, житлова кімната 2-2 площею 10,4 кв. м; в літ. «Б»: житлова кімната 1-1 площею 9,8 кв. м, житлова кімната 1-2 площею 9,9 кв. м, літня кухня літ. «К».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У травні 2015 року представник позивача ОСОБА_2 подав суду уточнений позов, в якому просив встановити факт належності на праві власності ОСОБА_10 20/100 частин домоволодіння з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, що складається з літ. «А» загальною площею 107,1 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, у літ. «Б» загальною площею 90,2 кв.м, житловою площею 40,8 кв.м, літня кухня літ. «К», а також визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 на 20/100 частин домоволодіння з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1, що складається з літ. «А» загальною площею 107,1 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, у літ. «Б» загальною площею 90,2 кв.м, житловою площею 40,8 кв.м, літня кухня літ. «К».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2015 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_4, треті особи: Третя Сумська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомого майна», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 205,8 кв. м, житловою площею 106,4 кв. м, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, згідно заповіту від 28 травня 2008 року, ОСОБА_10 заповів усе своє майно ОСОБА_2 Висновки експерта спростовують твердження щодо фактичного руйнування частки домоволодіння ОСОБА_11, отримані ОСОБА_11 згідно з договором міни від 19 грудня 1995 року, укладеним між ним та ОСОБА_12, та зареєстрованим в БТІ 20 грудня 1995 року, та перетворення його споруд на будівельне сміття та нове будівництво ОСОБА_4 на місці цих приміщень. Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Оскільки відсутні докази звернення ОСОБА_4 до компетентного державного органу із заявою про прийняття спірного об'єкта до експлуатації, то його позов про визнання права власності не підлягає задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року, рішення Київського районний суду м. Одеси від 26 травня 2015 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11 спірні об'єкти нерухомості реально існували, як нерухоме майно. Тому об'єкт спадкування був відсутній. Станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент смерті ОСОБА_10, право власності на 20/100 частин домоволодіння не було зареєстровано ні за ОСОБА_11, ані в подальшому за ОСОБА_10 Єдиним законним власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні об'єкти самочинного будівництва, є ОСОБА_4, але ним, згідно до вимог чинного законодавства, не було надано доказів на підставі яких дозвільних документів це самочинне будівництво було збудовано.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 надіслав касаційну скаргу, в якій просив оскаржене рішення апеляційного суду скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі договору міни від 19 грудня 1995 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, останній отримав у власність 6/25 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві із моменту відкриття спадщини. Третьою Сумською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 надано письмову відповідь про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10, оскільки немає правовстановлюючого документу на житловий будинок, та рекомендовано звернутись до суду. Висновки експерта спростовують твердження ОСОБА_4 щодо фактичного руйнування частки домоволодіння ОСОБА_11, перетворення його споруд на будівельне сміття та нове будівництво ОСОБА_4 на місці цих приміщень.

Як свідчить аналіз касаційної скарги рішення апеляційного суду оскаржується в частині відмови у визнанні за ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 205,8 кв. м, житловою площею 106,4 кв. м, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника сторони у справі у зв'язку зі смертю ОСОБА_2, який був позивачем у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справу № 363/214/17-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року поновлено провадження у справі, залучено правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до участі у справі, справа призначена до судового розгляду.

Колегія суддів приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі договору міни від 19 грудня 1995 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, останній отримав у власність 6/25 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Відповідно до заповіту від 03 вересня 1998 року ОСОБА_11 заповів усе своє майно ОСОБА_10

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1, виданим 22 вересня 1998 року.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з розпорядженням Київської районної адміністрації №1839 від 04 листопада 1999 року про затвердження перерахунку ідеальних часток в домоволодінні АДРЕСА_1, ОСОБА_11 належить 20/100 частин зазначеного домоволодіння. Правовстановлюючий документ на 20/100 домоволодіння ОСОБА_11 не мав можливості одержати, оскільки помер, а розпорядження Київської районної адміністрації № 1839 було прийнято вже після його смерті.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_10 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_11, та вона йому належала з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця ОСОБА_11

Відповідно до заповіту від 28 травня 2008 року, ОСОБА_10 заповів усе своє майно ОСОБА_2 На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини від 28 липня 2009 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 301/09-02-14.

Згідно з інформаційними відомостями станом на 28 грудня 2011 року, наданими КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомого майна» на запит суду, право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за: ОСОБА_5 - на 29/50 частин; ОСОБА_4 - на 7/100 частин та на 10/100 частин; ОСОБА_6 - на 21/50 частин; ОСОБА_9 - на 7/100 частин; ОСОБА_7 - на 10/100 частин; ОСОБА_8 - на 20/100 частин.

Згідно інформаційної довідки Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо співвласників домоволодіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та розміру їх часток.

Суд першої інстанції встановив, що Третьою Сумською державною нотаріальною конторою на усний запит позивача ОСОБА_2 надано письмову відповідь № 413/02-14 від 10 квітня 2012 року, про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10, оскільки немає правовстановлюючого документу на житловий будинок, та рекомендовано звернутись до суду.

Суд першої інстанції встановив, що згідно висновку експертизи № 388 від 21 березня 2013 року на момент обстеження будівлі, які входять у склад 6/25 або 20/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, отримані ОСОБА_11 згідно з договором міни від 19 грудня 1995 року, укладеним між ним та ОСОБА_12, та зареєстрованим в БТІ 20 грудня 1995 року, існують в наступному складі: - в літ. «а» - «2-1» - кухня площею 9,8 кв.м., «2-2» - житлова площею 10,4 кв.м.; в літ. «Б» - 1-1 - житлова площею 9,8 кв.м., 1-2 - житлова площею 9,9 кв.м., розташована на місці веранди "б3", приміщення, праворуч від житлової 1-1, на місці веранди «б3» та «б6»; - літня кухня літ. «К».

Суд першої інстанції встановив, що висновки експерта спростовують твердження ОСОБА_4 щодо фактичного руйнування частки домоволодіння ОСОБА_11, перетворення його споруд на будівельне сміття та нове будівництво ОСОБА_4 на місці цих приміщень. За даними Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 має загальну площу 205,8 кв.м, житлову - 106,4 кв.м.

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову ОСОБА_2 та визнання за ним право власності на 20/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 205,8 кв.м., житловою площею 106,4 кв.м., в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2,правонаступником якого єОСОБА_3, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року в частині відмови у визнанні за ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 205,8 кв. м, житловою площею 106,4 кв. м, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2015 року в частині задоволення позову про визнання за ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 205,8 кв. м, житловою площею 106,4 кв. м, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило