Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №185/1265/17

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 185/1265/17

провадження № 61-39194св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у складі судді Бабій С. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня

2018 рокуу складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С.,

Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2015 року вона уклала

з ОСОБА_2 договір позики грошей, згідно з умовами якого передала останньому грошові кошти у розмірі 32 000,00 грн, строк повернення -

до 25 серпня 2018 року. Договір укладений у простій письмовій формі.

25 серпня 2015 року для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 між нею та ОСОБА_3 укладений договір поруки, за яким ОСОБА_3 разом

з ОСОБА_2 відповідають за зобов'язаннями ОСОБА_2

за вказаним договором позики як солідарні боржники в обсязі 1 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4.4 цього договору позики, у разі порушення строків повернення позики позичальник сплачує відсотки, які складають 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочки.

Зазначала, що ОСОБА_2 не виконує належним чином умови договору.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2

та ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 217 787,50 грн.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору позику недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що при укладанні договору позики грошей від 25 серпня 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 навмисно ввели його

в оману щодо істотних умов договору.

Зазначав, що він належно виконував умови спірного договору та повернув ОСОБА_1 всю суму позики на її картковий рахунок у ПАТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1, що підтверджується платіжними чеками.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір позики грошей, укладений між ним та ОСОБА_1 25 серпня 2015 року.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 03 травня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним до спільного розгляду

з первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у розмірі 1 000,00 грн у тому числі: 0 грн - сума позики, 1 000,00 грн - сума процентів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у сумі 152 632,00 грн, з яких:

29 320,00 грн - сума позики, 123 312,00 грн - проценти.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі

1 526,32 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти

у встановлений договором строк не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1.

Оскільки ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів

на підтвердження його позовних вимог, тому зустрічні позовні вимоги

не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення міськрайонного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правильно встановлено характер спірних правовідносин. ОСОБА_2 має заборгованість за договором позики та доказів його повного погашення

не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, належним чином не встановив фактичні обставини справи та безпідставно стягнув з нього заборгованість за договором позики, оскільки до моменту звернення позивача до суду він позику повернув,

що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 32 000 грн, а останній зобов'язався повернути зазначену суму частками по 890 грн у місяць з першого по тридцять п'ятий платіж,

а тридцять шостий платіж, 850 грн, - до 25 серпня 2018 року. Повернення грошових коштів вносяться позичальником на картковий рахунок позикодавця № 5168 7555 НОМЕР_2 (а. с. 5).

На підтвердження укладання зазначеного договору ОСОБА_2 написав розписку про отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 32 000 грн (а. с. 6).

25 серпня 2015 року для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором позики між ОСОБА_1 між та ОСОБА_3 укладений договір поруки, відповідно до умов якого остання разом з ОСОБА_2 відповідають за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором позики перед ОСОБА_1

як солідарні боржники у розмірі 1 000 грн (а. с. 7).

Згідно із квитанціям на виконання вказаного договору позики ОСОБА_2 сплатив 2
680 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 за квитанціями:

від 21 вересня 2015 року № 21002015150640 на суму 798 грн, від 21 вересня

2015 року № 21092015150056 на суму 98 грн, від 25 жовтня 2015 року № 25102015102730 на суму 891 грн, від 24 листопада 2015 року № 24112015162759 на суму 893 грн (а. с. 34,36,37,38).

Інші квитанції, надані ОСОБА_2, є неналежними доказами сплати боргових зобов'язань за договором позики від 25 серпня року 2015 року, оскільки кошти сплачені на неналежні карткові рахунки (а. с. 32,33,35,39,40,41,42).

Відповідачем надано квитанції про сплату боргу на загальну суму 2 680,00 грн, заборгованість за тілом кредиту становить 29 320 грн, за процентами -

124 312,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані

і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються

в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру

є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду

та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник,

а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Отже, встановивши, що укладений сторонами письмовий договір позики

є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.

При цьому наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно

з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 25 серпня 2015 року,

та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договори позики недійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, виходив із того, що спірний договір позики був укладений між сторонами у письмовій формі, у зв'язку з чим зазначені докази підтверджують

не лише факт укладення цього договору між сторонами, але й факт передання зазначених у договорі позики грошей позичальнику.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що йому повідомили неправильний номер платіжної картки, на яку потрібно було вносити суму боргу, та навмисно ввели в оману щодо дійсної мети правочину, не заслуговують

на увагу, оскільки ОСОБА_2 власноручним підписом на договорі позики засвідчив свою згоду з його умовами та змістом, де також у чіткій та зрозумілій формі зазначено номер картки позикодавця, на яку вносяться грошові кошти.

Належних та допустимих доказів того, що грошові кошти, які вносив

ОСОБА_2 на інші карткові рахунки, були внесені ним на виконання умов саме договору позики грошей від 25 серпня 2015 року, позивачем за зустрічним позовом не надано, матеріали справи також не містять.

Отже, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів щодо повернення суми боргу, а також доказів щодо укладення зазначеного договору позики грошей внаслідок обману з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно

не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, яка нараховується

від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно

до частини 1 статті 1050 ЦК України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на стягнення неустойки, проте стягнув проценти.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Суд визначає в межах, встановлених частини 1 статті 1050 ЦК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини 3 статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки містяться у постанові Верховний Суд України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Ураховуючи зазначене, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов'язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Колегія суддів вважає можливим зменшити розмір неустойки за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року з 123 312,00 грн до 30 000,00 грн,

що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення,

не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року

у розмірі 30 000,00 грн.

В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк