Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.06.2019 року у справі №418/2434/18

Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 418/2434/18

провадження № 61-10590св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Міловського районного нотаріального округу Луганської області Подольський Роман Валентинович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 19 лютого 2019 року в складі судді Шовкуна В. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів Стахової Н. В.,Карташова О. Ю., Луганської В. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВД ФСС України у Луганській області) в особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позивач просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 лютого 2018 року № 219, видане приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Подольським Р. В., недійсним у частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих за життя ОСОБА_2 (його матір`ю) сум щомісячних страхових виплат за період з 01 грудня 2014 року по 18 березня 2017 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 січня 2017 року, з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року в розмірі 8 204,07 грн.

Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь УВД ФСС у Луганській області сплачений згідно платіжного доручення від 24 вересня 2018 року № 1760 судовий збір у сумі 1 762,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Подольським Р. В. 20 лютого 2018 року на ім`я відповідача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті його матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово непідконтрольній території України в м. Сорокине (колишньому Краснодоні) Луганської області. Позивач вважає, що сума страхових виплат не може входити до складу спадщини померлої ОСОБА_2 , оскільки остання не набула права на щомісячні страхові виплати за вищевказаний період та не зверталася до робочих органів Фонду соціального страхування України на території підконтрольній владі України, тому приватним нотаріусом неправомірно до складу спадщини включено суму страхових виплат померлої у розмірі 8 204,07 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Міловського районного суду Луганської області від 19 лютого 2019 року у задоволення позовних вимог УВД ФСС України у Луганській області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не була зобов`язана переміщуватися з тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою для припинення страхових виплат, а тому приватний нотаріус Міловського районного нотаріального округу Луганської області правомірно видав свідоцтво про право на спадщину за законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 19 лютого 2019 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу УВД ФСС України у Луганській областів особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області, суд апеляційної інстанції зазначив, щопідстав для визнання свідоцтва про право на спадщину в частині включення до складу спадщини страхових сум на загальну суму 8 204,07 грн немає, оскільки страхові виплати призначалися потерпілій ОСОБА_2 пожиттєво, постанова про припинення цих виплат відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в м. Краснодоні не виносилася, а тому ці виплати увійшли до складу спадщини, право на яку має відповідач.

Доводи апеляційної скарги про те, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в м. Краснодоні не переміщено на територію України, до уваги не приймалися, оскільки законодавчим актами не передбачено припинення страхових виплат потерпілим, які не перемістилися з тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

Тому суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, УВД ФСС України у Луганській областів особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 418/2434/18, витребувано її з Міловського районного суду Луганської області тазупинено дію заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 19 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалив рішення неправильно застосувавши норми матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

На момент смерті спадкодавця - ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати в разі часткової чи повної втрати працездатності за період з 01 грудня 2014 року до 18 серпня 2017 року спадкодавцю нараховані не були, а відтак в розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та не можуть входити до складу спадщини.

Суд першої інстанції вийшов за межі предмету розгляду цивільної справи № 418/2434/18, оскільки суд в рамках справи не мав повноважень щодо надання правової оцінки діям органів Фонду соціального страхування України щодо припинення нарахування та здійснення щомісячної страхової виплати потерпілій ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 не надіслав заперечення на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Сорокине (колишньому Краснодоні) Луганської області. Згідно запиту приватного нотаріуса Подольського Р. В. від 02 жовтня 2017 року витребувано інформацію про заборгованість, яка виникла за Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України перед ОСОБА_2 .

Згідно наданої довідки УВД ФСС України у Луганській області від 18 жовтня 2017 року № 03/1626 потерпілій ОСОБА_2 не виплачено щомісячні страхові виплати за липень - грудень 2014 року на загальну суму 1 281,65 грн, також не донараховано потерпілій страхові виплати з 01 грудня 2014 року по 18 березня 2017 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 січня 2017 року, з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 8 204,07 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 9 485,72 грн.

ОСОБА_1 , який є сином потерпілої, 20 лютого 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадщина складається з суми страхової виплати в розмірі 8 204,07 грн за період з 01 грудня 2014 року по 18 березня 2017 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 січня 2017 року, з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року.

ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області в м. Краснодоні.

Постанова відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в м. Краснодоні про припинення страхових виплат потерпілій ОСОБА_2 відсутня.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані заочне рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) було передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Спадкодавець ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати у відділенні Фонду у м. Краснодоні Луганської області, яке наразі знаходиться на окупованій території. Зазначене відділення не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01 грудня 2014 року.

Позивачем зазначено, що потерпіла за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду не зверталася, не скористалась своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на думку позивача, страхові виплати на загальну суму 8 204,07 грн не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території. Також позивач зазначав, що суди повинні керуватися Законом України «Про боротьбу з тероризмом», положеннями якого встановлено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

У статті 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VІІІ).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року, прийнятій у справі № 243/5697/16-ц та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, прийнятій у справі № 227/2802/16-ц.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Вищенаведені положення законодавства свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату страхових виплат не залежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та її проживання на окупованій території, а тому спадкоємець ОСОБА_1. відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог УВД ФСС України у Луганській області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої його матір`ю ОСОБА_2 суми страхової виплати.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані заочне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.

Заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 19 лютого 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 23 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк