Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №761/33628/16

Постанова

Іменем України

22 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/33628/16

провадження № 61-37447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

третя особа - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ), третя особа - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Професійна спілка Концерну РРТ), про визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з несвоєчасною видачею трудової книжки.

Позов мотивований тим, що він із 03 квітня 2013 року по 31 липня 2015 року працював у відповідача на посаді начальника сектору зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації Концерну РРТ. Наказом Концерну РРТ від 31 липня

2015 року № 44/ок позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулами без поважних причин. Вважає, що його звільнено незаконно, оскільки його неявки на роботу викликані поважними причинами, зокрема позивачу чинилися перешкоди у доступі до його робочого місця. Наказом генерального директора Концерну РРТ від 30 вересня

2014 року № 443 «Про відсторонення», позивача відсторонено від виконання ним трудових обов`язків, чим порушено його конституційне право на працю. Позивача не допускали на територію підприємства у зв`язку з чим він неодноразово звертався до правоохоронних органів: 30 вересня та у період із 01 жовтня по 06 жовтня 2014 року, а також 21 листопада та 16 грудня 2014 року. На порушення вимог частини першої статті 43 КЗпП України звільнення ОСОБА_1 відбулося без отримання згоди виборного органу Первинної профспілкової організації. Працедавцем також не відібрано письмові пояснення у позивача перед його звільненням, чим порушено норми статті 149 КЗпП України. Позивач вважає, що з вини відповідача він не отримав належним чином оформлену трудову книжку у день звільнення, тому на його користь необхідно стягнути кошти за час затримки видачі трудової книжки за період із 31 липня 2015 року до 17 серпня 2016 року. Крім того, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 31 липня 2015 року до дня подання позову - 30 листопада 2016 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Концерну РРТ від 31 липня 2015 року № 44/ок про його звільнення з посади начальника сектору зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації Концерну РРТ; поновити його на посаді начальника сектору зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації Концерну РРТ; стягнути з Концерну РРТ на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення (31 липня 2015 року) по день подання позовної заяви (30 листопада 2016 року) у розмірі

81 744,00 грн; стягнути з Концерну РРТ на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з несвоєчасною видачею трудової книжки з дня звільнення (31 липня 2015 року) по 18 березня 2016 року (день отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення) у розмірі 63 862,5 грн; допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення його на роботі; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Концерну РРТ на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з для звільнення (31 липня

2015 року) по день подання позовної заяви (30 листопада 2016 року) у розмірі

81 744,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Концерну РРТ

від 31 липня 2015 року № 44/ок про припинення трудового договору (контракту) у частині зазначення часу прогулу ОСОБА_1 без поважних причин із 03 червня 2014 року по 31 січня 2015 року включно. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що зазначення часу прогулу позивача без поважних причин із 03 червня 2014 року по 31 січня 2015 року включно у наказі «Про припинення трудового договору (контракту)» є незаконним, оскільки дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Разом з тим, оскільки стороною позивача, не доведено поважність причин його відсутності на робочому місці у період із 01 лютого 2015 року до 31 липня 2015 року, відмова профспілкового комітету Профспілки Концерну РРТ у наданні згоди на звільнення позивача від 09 березня 2017 року є необґрунтованою, а затримка видачі трудової книжки позивача сталася не з вини роботодавця, вимоги позивача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку видачі трудової книжки задоволенню не підлягають.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що диспозиція пункту 4 статті 40 КЗпП України дає можливість застосування стягнення у вигляді звільнення за прогул лише за умови відсутності поважної причини у працівника, яким вчинений прогул, проте позивач мав поважну причину, а саме відповідач порушував його трудові права та не допускав позивача на робоче місце. Крім того, факти не допуску позивача на робоче місце та на територію підприємства підтверджується довідкою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 06 квітня 2015 року, витягом з кримінального провадження № 12014100100014091. Крім того, звільнення відбулося без отримання письмових пояснень від позивача, що є порушенням приписів статті 149 КЗпП України, а саме порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення. Також звільнення позивача відбулося без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, як того вимагають норми частини першої статті 43 КЗпП України. До того ж, на порушення приписів частини першої статті 47 КЗпП України, відповідач у день звільнення позивача не видав належно оформлену йому трудову книжку, а отже, саме з вини відповідача відбулась затримка у видачі трудової книжки, що є підставою для стягнення коштів за час затримки видачі трудової книжки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду ОСОБА_2 від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2018 року від Концерну РРТ надійшов відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1081/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу № 761/33628/16 (провадження № 61-37447св18) 15 квітня 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 працював у Концерні РРТ із

04 квітня 2013 року до 31 липня 2015 року.

Наказом генерального директора Концерну РРТ Півнюка О. В. від 30 вересня

2014 року № 443 ОСОБА_1 відсторонено від виконання трудових обов`язків до закінчення розслідування у кримінальному провадженні та обмежено доступ останньому на територію Концерну РРТ.

12 листопада 2014 року наказом генерального директора Концерну РРТ Півнюка О. В. № 502 «Про скасування наказу» від 12 листопада 2014 року скасовано наказ № 443 від 30 вересня 2014 року, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду

м. Києва від 18 червня 2015 року у справі № 755/31144/14-ц, яке набрало законної сили.

Із листа слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 06 квітня 2015 року вбачається, що

ОСОБА_1 30 вересня 2014 року, у період із 01 по 06 жовтня 2014 року,

21 листопада 2014 року та 16 грудня 2014 року звертався до правоохоронних органів із заявами про те, що йому чиняться перешкоди у доступі на територію Концерну РРТ, у зв`язку з чим він не може потрапити на своє робоче місце.

Згідно із службовою запискою начальника відділу кадрів Концерну РРТ Лютого М. М. від 29 липня 2015 року, ОСОБА_1 був відсутній на роботі з нез`ясованих причин із 13 листопада 2014 року до 29 липня 2015 року.

Відсутність позивача на роботі з нез`ясованих причин у період із 13 листопада

2014 року до 31 липня 2015 року зафіксовано також у службовій записці Лютого М. М. від 31 липня 2015 року.

Відповідно до службових записок начальника служби адміністративно-правового забезпечення Концерну РРТ Кібець С . В. , адресованих в. о. генерального директора Концерну РРТ Іщуку В. О. , ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з невідомих причин у період із 19 червня до 31 липня 2015 року, про що складено акти про відсутність працівника на робочому місці за період із 19 червня до 31 липня

2015 року.

У табелях обліку робочого часу Концерну РРТ за червень та липень 2015 року також зафіксовано неявку позивача на роботу з нез`ясованих причин у зазначений період.

Відповідно до Інструкції з діловодства Концерну РРТ із змінами, внесеними розпорядженням генерального директора Концерну РРТ Півнюка О. В. від 05 червня 2014 року № 70/15 та додатку 9 до зазначеної Інструкції, внутрішні документи, створені в установі, не підлягають реєстрації відділом документозабезпечення та контролю Концерну РРТ.

Згідно з інформацією, наданою начальником відділу адміністративного-господарського забезпечення та екологічної роботи Концерну РРТ Мехедою А. М. , за даними системи проходу на територію об`єкту Концерну РРТ за адресою:

АДРЕСА_1 , за період із 19 червня до 31 липня 2015 року ОСОБА_1 не намагався потрапити на територію Концерну РРТ, скориставшись своєю електронною карткою.

29 липня 2015 року на адреси позивача, зазначені ним в особовому листку обліку кадрів, Концерном РРТ направлено телеграми № 3136/2-08 та № 3137/02-08 за підписом в. о. генерального директора Концерну РРТ Іщука В. О. з вимогою негайно з`явитися до Концерну РРТ для надання пояснень щодо його відсутності на робочому місці. У повідомленнях про не вручення зазначених вище телеграм вказано, що адресат за телеграмою за повідомленням не з`являється, кімната/квартира зачинена.

31 липня 2015 року, відповідно до наказу № 44/ок «Про припинення трудового договору (контракту)», ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника сектору зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації із 31 липня

2015 року у зв`язку з прогулами без поважних причин із 03 червня 2014 року по

31 липня 2015 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 є членом виборного органу первинної профспілкової організації Концерну РРТ із 12 березня 2015 року.

Із протоколу № 4 засідання профспілкового комітету Профспілки Концерну РРТ

від 09 березня 2017 року вбачається, що профспілковим комітетом Профспілки Концерну РРТ не надано згоду на звільнення позивача із займаної посади начальника сектора зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації Концерну РРТ у зв`язку з прогулами без поважних причин із 03 червня 2016 року до 31 липня

2017 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Надане за зверненням суду рішення профспілкового комітету Профспілки

Концерну РРТ від 09 березня 2017 року про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не містить, будь-якої аргументації чи посилань на фактичні обставини, які б свідчили про правомірність відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у період із 01 лютого до 31 липня 2015 року, як і не містить посилань на правове обґрунтування незаконності звільнення позивача за прогули у період із 01 лютого до 31 липня

2015 року. Крім того, на засіданні профспілкового комітету Профспілки Концерну РРТ 09 березня 2017 року були присутніми лише три члени профспілки Концерну РРТ, двоє із яких - це сам позивач та його представник, які і прийняли рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Водночас, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Таким чином, для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Згідно із статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно із частиною третьою статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з положеннями статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо працівник відсутній на роботі у день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку, що зазначення часу прогулу позивача без поважних причин із 03 червня 2014 року по 31 січня 2015 року включно у наказі «Про припинення трудового договору (контракту)» є незаконним, оскільки дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Разом з тим, встановивши відсутність позивача на роботі без поважних причин із 19 червня до 31 липня 2015 року, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у цей період.

Доводи касаційної скарги про те, що диспозиція пункту 4 статті 40 КЗпП України дає можливість застосування стягнення у вигляді звільнення за прогул лише за умови відсутності поважної причини у працівника, яким вчинений прогул, проте позивач мав поважну причину, а саме відповідач порушував його трудові права та не допускав позивача на робоче місце, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту перешкоджання відповідачем у допуску на робоче місце позивача у період із 19 червня до 31 липня 2015 року, а згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Протилежне, а саме відсутність позивача на роботі підтверджена доказами, наданими відповідачем, а саме: акти про відсутність працівника на робочому місці та доповідні записки начальника служби адміністративно-правового забезпечення Концерну РРТ, табелями обліку робочого часу працівників сектору зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації, а також даними системи електронного проходу на територію об`єкта Концерну РРТ.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що факти не допуску позивача на робоче місце та на територію підприємства підтверджуються довідкою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 06 квітня 2015 року, витягом з кримінального провадження № 12014100100014091, не заслуговують на увагу, оскільки із зазначених документів убачається, що ОСОБА_1 30 вересня

2014 року, у період із 01 по 06 жовтня 2014 року, 21 листопада 2014 року та 16 грудня 2014 року звертався до правоохоронних органів із заявами про те, що йому чиняться перешкоди у доступі на територію Концерну РРТ, у зв`язку з чим він не може потрапити на своє робоче місце, проте це не підтверджує факт перешкоджання позивачу у доступі до робочого місця у період із 19 червня до 31 липня 2015 року.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулося без отримання письмових пояснень від позивача, що є порушенням приписів статті 149 КЗпП України, а саме порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення, є необґрунтованими, оскільки Концерн РРТ направляв на адреси позивача телеграми щодо з`ясування причин відсутності працівника на роботі із 03 червня 2015 року та вимагав надати пояснення з цього приводу (т. 1, а. с. 146-151), отже, відповідач дотримувався трудового законодавства при застосуванні дисциплінарного стягнення до позивача.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що звільнення позивача відбулося без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, як того вимагають норми частини першої статті 43 КЗпП України, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та не спростовують правильність висновків судів по суті вирішення спору, оскільки частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у надані згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що на порушення приписів частини першої статті 47 КЗпП України, відповідач у день звільнення позивача не видав належно оформлену йому трудову книжку, а отже, саме з вини відповідача відбулась затримка у видачі трудової книжки, що є підставою для стягнення коштів за час затримки видачі трудової книжки, не заслуговують на увагу, оскільки у день звільнення позивач був відсутній на роботі, а тому роботодавець, дотримуючись вимог трудового законодавства, направив йому повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, адже пересилання трудової книжки поштою допускається лише за письмовою згодою працівника.

За таких обставин, у діях відповідача відсутня вина щодо затримки видачі трудової книжки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України,

№ 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник