Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №751/1776/17

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 751/1776/17

провадження № 61-31111св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л., та касаційну скаргу Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на додаткове рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням 17 сесії 4 скликання Чернігівської міської ради від 08 вересня 2005 року передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 та підставі вказаного рішення видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на те, що вказана земельна ділянка входить до території археологічної пам`ятки, тобто земель історико-культурного призначення, тому передача її у власність відповідачеві здійснена з грубим порушенням норм матеріального права, а саме без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини; крім того, проект землеустрою не розроблявся та не затверджувався, позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 339.178 рішення сімнадцятої сесії четвертого скликання Чернігівської міської ради від 08 вересня 2005 року про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а також визнати недійним державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2005 року серії НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер НОМЕР_2 ), зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 6043.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 339.178 рішення сімнадцятої сесії четвертого скликання Чернігівської міської ради від 08 вересня 2005 року про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт від 28 листопада 2005 року серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка входить до складу земель, які є об`єктом археологічної спадщини, а тому відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», може перебувати виключно у державній власності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2017 року скасовано, у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації відмовлено.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягнуто з Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 3 520,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутні належні докази на підтвердження розташування спірної земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1 саме в межах археологічної пам`ятки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10 жовтня 2017 року заступник прокурора Чернігівської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишено те, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення ІІІ-V, ХІ-ХІІІ ст. поселення «Гора», затвердженої рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17 листопада 1980 року № 551, передана у власність відповідача ОСОБА_1 із порушенням вимог статті 32 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні», статей 17, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 53, 54, 150, 186-1 ЗК України та статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки такі землі можуть перебувати лише у державній власності. Спірна земельна ділянка передана у власність без проведення державної експертизи землевпорядної документації, без погодження із спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини - Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, а також без будь-яких обмежень, як того вимагає Закон України «Про охорону культурної спадщини» та укладення охоронного договору, що звільняє відповідача від обов`язку збереження об`єкта археологічної спадщини та утримання від вчинення дій, що загрожують збереженню такого об`єкта і тягнуть втрату ним свого значення. Рішення апеляційного суду ухвалено на припущеннях без врахування належних доказів, унаслідок чого земельна ділянка, на якій розміщена пам`ятка археології протиправно перейшла у власність фізичної особи.

13 жовтня 2017 року Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування додаткового рішення апеляційного суду, яким вирішено питання про судові витрати.

Касаційна скарга мотивована відсутністю статті бюджетного фінансування на витрати на судовий збір в Департаменті культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим представником його інтересів виступила прокуратура.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року та від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

15 листопада 2017 року ОСОБА_1 подано заперечення на касаційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області.

В обґрунтування заперечень ОСОБА_1 зазначала, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Право власності на земельну ділянку набуте нею згідно вимог законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення міською радою, а наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини був виданий після прийняття рішення та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку. Надана їй земельна ділянка відноситься до земель з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і саме за таким призначенням використовується з 1990 року.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали справи та касаційного провадження 29 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 20 травня 2005 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 незакінчений будівництвом будинок № 13 готовністю 51 % АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2 вказаного договору встановлено, що незакінчений будівництвом жилий будинок належить продавцю на праві приватної власності та був отриманий ним згідно договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори, Оникієнко Г.А., 16 лютого 1990 року за № 2-487.

Набувши право власності на жилий будинок, ОСОБА_1 звернулася із заявою до Чернігівської міської ради про безоплатне передання їй у власність земельної ділянки площею 0,06 га, на якій розташовано будинок.

Рішенням 17 сесії 4 скликання Чернігівської міської ради від 08 вересня2005 року ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення та технічної документації із землеустрою, відповідач 28 листопада 2005 року отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на спірну земельну ділянку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК Україниу редакції, чинній на час прийняття рішення міською радою, визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 174 ЗК України, у редакції, яка діяла на час прийняття рішення міською радою, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

У матеріалах справи міститься технічна документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на спірну земельну ділянку, відповідно до якої ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Відповідно до статті 53 ЗК Українидо земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Пунктом «г» частини першою статті 150 Земельного Кодексу України в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ), зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - це встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Частиною першою статті 17 Закону № 1805-ІІІ встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Статтею 18 Закону № 1805-ІІІ, передбачено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

За приписами статті 34 Закону № 1805-ІІІ території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Пунктом 1.4 Державно-будівельних норм України ( ДБН) Б .2.2.2.-2008 «Планування та забудова міст і функціональних територій. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування» (далі - ДБН Б. 2.2.2-2008) передбачено, що до зон охорони пам`яток архітектури та містобудування належать: охоронна зона; зона регулювання забудови; зона охоронюваного ландшафту.

Відповідно до п. 1.7 ДБН Б.2.2.2.-2008, зона охоронюваного ландшафту - природна чи переважно природна з розосередженою іншою традиційною забудовою територія за межами охоронної зони, з якою пам`ятка має активний візуальний зв`язок. Вона визначається для збереження і реабілітації природних територій та утворень, які є характерним історичним середовищем пам`ятки і відіграють важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам`ятку.

Закон України від 23 вересня 2008 року № 574-VI «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» та Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» є спеціальними Законами України у сфері регулювання відносин щодо приватизації пам`яток культурної спадщини.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, всупереч статей 303, 315 ЦПК України, належним чином не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що з наданих прокурором доказів неможливо дійти висновку, що спірна земельна ділянка знаходиться саме на території пам`ятки археології поселення «Гора», оскільки у власність відповідача передана земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 , а відомості про те, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі поселення «Гора» у матеріалах справи відсутні.

Такий висновок апеляційного суду ґрунтується виключно на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка, розташована на території пам`ятки археології місцевого значення ІІІ-V, ХІ-ХІІІ ст. поселення «Гора», в охоронній археологічній зоні № 2, взята під державну охорону і облік, паспортизована. Вказана територія є об`єктом культурної спадщини в розумінні статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і належить до земель державної власності в розумінні частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України.

Суд першої інстанції, перевіривши належним чином встановлені фактичні обставини справи з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Судом першої інстанції було обґрунтовано враховано доведеність знаходження спірної земельної ділянки у межах пам`ятки археології значення ІІІ-V, XI-XIII ст. поселення «Гора» (охоронний номер № 1848 ), та яка може перебувати виключно у державній власності.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1805-ІІІ надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів культурної спадщини. Проте, як убачається з матеріалів справи, документація із землеустрою з органом охорони культурної спадщини не погоджувалась, відповідний висновок ОСОБА_1 не видавався. Державна землевпорядна експертиза щодо відведення земельної ділянки усупереч вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» у редакції, чинній на час прийняття радою оскаржуваного рішення, не проводилась, на спростування цих обставин відповідачами не надано жодних належних і допустимих доказів.

Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог й наявність правових підстав для відмови у позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 21 вересня 2017 року скасувати, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик