Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №361/5100/17

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 361/5100/17

провадження № 61-47960св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області,

представник органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації- Поліщук Олексій Володимирович,

представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області- Сундук Людмила Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2018 року в складі судді Селезньової Т. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц.,

Яворського М. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 липня 1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2017 року було розірвано. Мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2016 року ОСОБА_5 проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Колишня дружина з дитиною не спілкується, життям, здоров`ям та вихованням сина не цікавиться. Крім того, відповідач не надавала дозволу на виготовлення проїзних документів для сина та його виїзду за кордон для відпочинку, що змусило його звертатися з відповідним позовом до суду, який був задоволений. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 28 лютого 2017 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , проте станом на день звернення з даним позовом аліменти нею не сплачувалися.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив судпозбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня

2018 року позов задоволено частково.

У задоволенні позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 і про необхідність виконання батьківських обов`язків по відношенню до сина.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та у зв`язку із встановленням свідомого невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина наявні підстави для застосування до неї проміжного заходу впливу у вигляді попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Вирішено позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, виходив з того, що протягом тривалого часу відповідач не піклується про моральне виховання, фізичний розвиток дитини, байдуже ставиться до його психологічного стану, не бере участі у матеріальному забезпеченні сина, а тому позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме інтересам неповнолітнього сина.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2018 рокуОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 24 липня 1999 року укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 22 лютого 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Встановлено, що заочним рішенням Броварського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року присуджено до стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Згідно із довідкою-розрахунком Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби від 30 червня 2017 року існує заборгованість зі сплати аліментів за період із грудня 2016 року по червень 2017 року в розмірі

6 967,00 грн.

Встановлено, що з січня 2016 року позивач разом із сином ОСОБА_5 проживає у квартирі

АДРЕСА_1 , яка є приватною власністю позивача, на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2005 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2017 року надано дозвіл без згоди матері ОСОБА_4 на виїзд ОСОБА_5 за межі України до країн Польща, Данія, Швейцарія за програмою організованою адміністрацією гімназії № 136 м. Києва, у супроводі батька ОСОБА_1 та надано дозвіл на виготовлення паспорту Кірілу для виїзду за кордон.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що поїздка не відбулась через апеляційне оскарження ОСОБА_4 указаного рішення суду та набранням рішення законної сили з запізненням для даної події.

Згідно із заповітом від 05 жовтня 2017 року та витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі ОСОБА_4 зробила відповідальне розпорядження на випадок своєї смерті, за яким заповіла все належне їй майно, на яке вона матиме право на момент смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось ОСОБА_5 , 06 листопада 2002 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948\06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява

№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши дійсне ухилення відповідача від виховання дитини і про свідоме невиконання нею протягом певного часу (з січня 2016 року) батьківських обов`язків по відношенню до сина, але з урахуванням того, що до 14 річного віку дитини відповідач виконувала батьківські обов`язки та дитина не є малолітньою і усунення відповідача від таких обов`язків не створило і не створює загрози для життя, розвитку і здоров`я дитини, обґрунтовано вважав, що дана крайня міра не є необхідною і вимушеною, враховуючи наявність сімейного конфлікту, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та обґрунтовано застосував до відповідача проміжний захід впливу у вигляді попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року скасувати, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня

2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило