Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №552/3469/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 552/3469/18

провадження № 61-22484св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гризунова Олександра Віталіївна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 липня 2019 року в складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Чумак О. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Позов мотивований тим, що сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 в наступних частках: ОСОБА_1-5/24, ОСОБА_2-19/24.

Відповідачка набула права власності на вказане нерухоме майно на підставі договору дарування ВКР 230822 від 14 серпня 2008 року, за яким попередні співвласники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили на користь ОСОБА_2 7/12 та 5/24 частин указаної квартири відповідно.

Про існування вказаного договору позивачка дізналася в грудні 2017 року після смерті матері.

Зазначала, що договір дарування укладений її матір'ю ОСОБА_3 під впливом обману та тяжкої для неї обставини й на вкрай невигідних умовах, суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, порушує права позивачки як спадкоємця ОСОБА_3.

За таких обставин просила поновити строк на звернення до суду з позовною заявою та на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, частини 1 статті 230 та статті 233 ЦК України визнати недійсним договір дарування ВКР 230822 від 14 серпня 2008 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 19 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела наявність передбачених частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215, частиною 1 статті 230 та статтею 233 ЦК України підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Суд прийняв до уваги, що ОСОБА_3 за життя укладений нею правочин не оспорювала, а також урахував акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 279 від 01 липня 2019 року, за змістом якого ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування від 14 серпня 2008 року будь-яким психічним розладом не страждала й могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір дарування в повному обсязі, не зазначаючи підстави недійсності правочину в частині вчинення дарунку ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 липня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем наявності підстав для визнання договору дарування недійсним, а також зазначив, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила про одночасне застосування взаємовиключних підстав для визнання договору недійсним, передбачених статтями 230 та 233 ЦК України.

Доводи позивачки про неналежність акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 279 від 01 липня 2019 року як доказу суд апеляційної інстанції відхилив з посиланням на те, що судова експертиза призначалася саме за клопотанням ОСОБА_1.

Аргументи учасників справи

12 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухваливши нове рішення по суті спору.

Указує, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування положень статті 233 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі № 6-551цс16.

Уважає, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що оспорюваний правочин укладений ОСОБА_3 під впливом тяжких для неї обставин: смерті чоловіка, відсутності коштів, погіршення стану здоров'я та потреби в сторонньому догляді.

Зазначала, що суди помилково взяли до уваги акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 279 від 01 липня 2019 року, який не є належним доказом у справі, оскільки прийнятий без дослідження всього комплексу медичної документації ОСОБА_3.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 червня 2008 року Друга Полтавська державна нотаріальна контора видала свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, а саме: дочці ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/24 частини квартири АДРЕСА_2; дружині ОСОБА_3 - свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаної квартири (як частку в спільному майні) та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частину квартири; дочці ОСОБА_4 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/24 частини квартири.

ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та рідною бабою ОСОБА_2.

14 серпня 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 (дарувальники) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування ВКР 230822, за яким ОСОБА_3 передала в дар ОСОБА_2 7/12 частин зазначеної квартири, а ОСОБА_4 передала в дар ОСОБА_2 5/24 частин квартири.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до акту судово-психіатричної експертизи №279 від 01 липня 2019 року ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування 14 серпня 2008 року будь-яким психічним розладом не страждала і могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суди встановили, що позивачкапросить визнати договір дарування недійсним в цілому, в тому числі в частині здійснення ОСОБА_4 дарунку 5/24 частин квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову -обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18 (провадження № 61-1621св19) зроблено висновок, що "у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них".

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_4 не пред'явила, клопотання про залучення її до участі в справі як співвідповідача не заявила, а тому в задоволенні позову слід було відмовити з підставненалежного складу співвідповідачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 2 і 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, однак з помилкових мотивів, оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишенню без змін.

З урахуванням того, щоВерховний Суд змінює судові рішення, але виключно в частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук