Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2019 року у справі №520/17947/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 520/17947/18

провадження № 61-15707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1

відповідачі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, державний реєстратор Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Буран Андрій Володимирович, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Л. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі -УДАБК Одеської міської ради), державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А. В. (далі - державний реєстратор Буран А. В. ), ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, в якому просив скасувати:

реєстрацію декларації ОД 141173312090 про готовність об'єкта до експлуатації від 27 листопада 2017 року, зареєстровану УДАБК Одеської міської ради щодо об'єкта 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, замовником якої

є ОСОБА_2 (далі - декларація);

рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Бурана А. В. про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна:
1424778151101.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він (з часткою 22/50), ОСОБА_1 (з часткою 22/50) та ОСОБА_3 (з часткою 3/25) є співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається з одного житлового будинку під літ. "А" житловою площею 42,4 кв. м та надвірних будівель і споруд, зазначених літерами: "К " - сарай, "Л" - вбиральня, 1,2,4-6,8,10 - огорожа, "І, II" - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1 011 кв. м.

Видані йому та відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом від

08 грудня 2011 року містили застереження, що на самочинні: прибудову літ. "А1", гараж літ. "В ", "Т ", сарай літ. "П ", веранду "аЗ ", тамбур літ. "а4", сарай літ. "Д ", літню кухню літ. "И ", навіс літ. "М" свідоцтво про право на спадщину не видавалось. В технічних паспортах ОСОБА_4 (спадкодавця та матері сторін) від 02 листопада 2006 року та сторін від 26 жовтня 2011 року зафіксовано самочинне будівництво прибудови літ. "А1 ", гараж літ. "В ", навіси літ. "О, С", сарай літ. "П ", душ літ. "Р".

Під час розгляду цивільної справи № 520/9586/16-ц за позовом ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_3 про поділ зазначеного житлового будинку та земельної ділянки, йому стало відомо, що УДАБК Одеської міської ради за заявою ОСОБА_2 зареєструвало 27 листопада 2017 року декларацію - самочинно побудованої двоповерхової прибудови до житлового будинку (фактично житлового будинку) та самочинно побудованого гаража під літ. "В".

Державний реєстратор на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 08 грудня 2011 року та вказаної декларації здійснив 01 грудня 2017 року реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Державним реєстратором внесена в опис нерухомого майна загальна площа будинку 213,5 кв. м, житлова площа будинку 111,6 кв. м.

ОСОБА_2 до УДАБК Одеської міської ради подано декларацію, що

є самочинним будівництвом, а не реконструкцією, як зазначив відповідач; заява відповідача про прийняття об'єкта в експлуатацію не підписана позивачем та третьою особою; декларація містила недостовірну інформацію щодо дозволу відповідних органів на будівництво, дати початку будівництва, генерального проектувальника, інженера з технічного нагляду та головного архітектора проекту, тощо, а тому не підлягала реєстрації. Декларація стала підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку, що протирічить його правовстановлюючому документу на цей же об'єкт нерухомості, в якому вказано житлову площу у розмірі 42,4 кв. м, та стане перешкодою для позивача у випадку розпорядження ним своєю часткою будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року

у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів у обґрунтування своїх позовних вимог. Жоден

з письмових доказів, доданих до позовної заяви ОСОБА_1, не засвідчений. Позивач не зазначив, оригінали яких з цих доказів наявні у нього та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року учасникам справи роз'яснено, що вимоги до подання письмових доказів містяться у статтях 83, 95 ЦПК України.

Зазначаючи, що у зв'язку із самочинним будівництвом відповідачем фактично створений новий об'єкт нерухомого майна, позивач будь-якої позовної вимоги матеріально-правового характеру до ОСОБА_2 не заявляє, не зважаючи на те, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог щодо кожного

з відповідачів, якщо позов подано до кількох відповідачів. Право власності має захищатися лише за доведеності самого факту його порушення із застосуванням відповідних наслідків, в тому числі звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року зазначене рішення скасовано.

Позов ОСОБА_1 до УДАБК Одеської міської ради, державного реєстратора Бурана А.

В., ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про скасування реєстрації декларації та скасування реєстрації права власності задоволено.

Скасовано реєстрацію декларації, зареєстровану УДАБК Одеської міської ради щодо об'єкта 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, замовником за якою визначено ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Бурана А. В. про реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку за зазначеною адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1424778151101.

Стягнено з УДАБК Одеської міської ради, державного реєстратора Бурана А. В., ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання до суду позову в розмірі 1
409,60 грн та за подання до суду апеляційної скарги в сумі

2 114,40 грн, тобто з кожного по 1 174,67 грн.

Апеляційний суд виходив із того, що жоден із представників сторін не заявив

в судовому засіданні про те, що наявні у справі копії документів, які не засвідчені в установленому порядку, містять недостовірну інформацію щодо предмета доказування, а тому такі докази є належними, допустимими та достовірними,

а також із установлення факту самочинного будівництва двоповерхової прибудови літ. "А1" з 4-ма житловими кімнатами та підвалом, загальною площею 126,37 кв. м, житловою 82,7 кв. м, гаража літ. "В ", "Т ", сараю літ. "П ", веранди "аЗ", тамбуру літ. "а4 ", сараю літ. "Д ", літньої кухні літ. "И ", навісу літ. "М" ще за життя матері сторін - ОСОБА_4, до листопада 2006 року.

ОСОБА_2 до ДАБК Одеської міської ради подано декларацію, яка містила недостовірну інформацію, щодо: проведення ним реконструкції 22/50 частин житлового будинку; отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією ДАБК в Одеській області від 07 травня 2009 року за № 294.

Згідно листа ДАБІ в Одеській області від 05 жовтня 2018 року в архіві ДАБІ

в Одеській області відсутні відомості щодо видачі будь-яких документів дозвільного характеру, які дають право на виконання будівельних робіт за адресою АДРЕСА_1. Дозвіл № 294 виданий щодо об'єкту будівництва оздоровчо-готельного комплексу з банею-сауною в м. Южний Одеської області.

Подача ОСОБА_2 декларації до УДАБК Одеської міської ради, яка незаконно зареєстрована, свідчить про те, що УДАБК Одеської міської ради та ОСОБА_2 узаконили у непередбачений законом спосіб самочинне будівництво, яке було збудовано до листопада 2006 року без дозвільних документів, а тому вказана реєстрація підлягає скасуванню.

Оскільки рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Бурана А. В. про реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку за зазначеною адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є похідним від незаконної реєстрації декларації, воно також підлягає скасуванню.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд вдався до власної переоцінки сумнівних копій документів; не з'ясував: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими належними та допустимими доказами це підтверджується.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що докази у справі є належними та допустимими, тому що жоден із представників сторін не заявив, що надані позивачем незавірені копії письмових доказів містять недостовірну інформацію, є неправильним. Копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення

в установленому порядку. Аналогічну позицію висловлено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08 травня

2019 року у справі № 160/7887/18 (незавірена копія не набуває юридичної сили); Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 липня

2018 року у справі № 904/8549/17 (незасвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі). Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недопустимість всіх письмових доказів, наданих позивачем.

Суд апеляційної інстанції посилається на лист ДАБІ в Одеській області від

05 жовтня 2018 року, однак він підписаний не керівником цієї установи,

а представником за довіреністю ОСОБА_5, копія довіреності (або хоча б її реквізити), що надає йому право підпису, в додатках до вказаного листа не значиться.

Неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 узаконив у непередбачений законом спосіб самочинне будівництво, яке було збудовано до 2006 року ще за життя матері сторін, оскільки навіть в позовній заяві стверджується, що саме ОСОБА_2 створив новий об'єкт нерухомого майна.

Позивач посилається на незаконність декларації, проте не зазначає та не підтверджує доказами: чим саме проведена ОСОБА_2 реконструкція власної частки домоволодіння впливає на можливість володіти, користуватись та розпоряджатись ОСОБА_1 своєю часткою в нерухомому майні. ОСОБА_1 зазначено в позові, що реєстрація ОСОБА_2 права власності на реконструйовані 22/50 частки домоволодіння буде перешкодою

у випадку розпорядження ОСОБА_1 своєю часткою, а в чому саме полягають ці перешкоди та чим це підтверджується, позивач не вказав.

Апеляційний суд не врахував висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, що є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 30 квітня 2019 року у справі "Аксіс та інші проти Туреччини", пункти 52-56). У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронг

і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання

у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У вересні 2019 року УДАБК Одеської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило скасувати зазначену постанову та залишити

в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем не надано до суду належним чином засвідчених доказів, у зв'язку з цим судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права при залишенні доказів без розгляду. Натомість судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки лише посилання суду на те що, що жоден з учасників справи не заявив про те, що доказ є недопустимим, не може слугувати підтвердженням належності доказів.

Викладене підтверджується висновком у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від

11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17.

Судом апеляційної інстанції зроблено неправильний висновок про те, що декларація незаконно зареєстрована УДАБК Одеської області, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", положенням Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461. Законодавством встановлено декларативний принцип на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів

з незначними наслідками (СС1). При цьому замовник відповідно до Закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних. Декларація зареєстрована на підставі поданого примірника, оскільки замовником дотримано вимоги щодо повноти даних внесених до неї. УДАБК Одеської області діяло в межах повноважень і в спосіб, передбачений нормами чинного законодавства.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просив оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу УДАБК Одеської міської ради, у якому просив зазначену касаційну скаргу задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши

в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 02 вересня 2019 року, 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами

ОСОБА_2 та УДАБК Одеської міської ради.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори 21 березня 2002 року, належало 22/25 частки житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1.

Власником інших 3/25 часток указаного будинку є ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори 08 грудня

2011 року, її сини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, успадкували кожний по 1/2 частки у спадщині, що складалася із зазначених 22/25 часток житлового будинку під АДРЕСА_1 під літ. "А" житловою площею 42,4 кв. м та надвірних будівель і споруд, зазначених літерами: "К " - сарай, "Л" - вбиральня, 1,2,4-6,8,10 - огорожа, "І, II" - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1 011 кв. м. У вказаних правовстановлюючих документах міститься застереження, що на самочинні: прибудову літ. "А1 ", гараж літ. "В ", "Т ", сарай літ. "П ", веранду "аЗ", тамбур літ. "а4 ", сарай літ. "Д ", літню кухню літ. "И ", навіс літ. "М" свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

За життя ОСОБА_4, а також після її смерті, КП "ОМБТІ та РОН"

22 листопада 2006 року та 26 жовтня 2011 року, відповідно, виготовлено технічні паспорти на зазначений житловий будинок, в яких, крім іншого, проставлені штампи із зазначенням наведених самочинних прибудов, в тому числі двоповерхову прибудову літ. "А1" з 4-ма житловими кімнатами та підвалом, загальною площею 126,37 кв. м, житловою -площею 82,7 кв. м.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 до УДАБК Одеської міської ради подана для реєстрації декларація, яка 27 листопада 2017 року зареєстрована за номером ОД
141173312090.

В декларації ОСОБА_2, крім іншого, зазначена наступна інформація:

в пункті 10, що проект "Реконструкція 22/50 частин житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1", затверджений замовником 17 квітня 2009 року та 18 вересня 2015 року;

в пункті 11, що дозвіл на виконання будівельних робіт виданий інспекцією ДАБК в Одеській області 07 травня 2009 року за № 294;

в пункті 14 про проведення технічної інвентаризації об'єкта ОСОБА_6, який склав технічний паспорт від 03 листопада 2017 року б/н, в якому зазначено, що загальна площа трикімнатної квартири складає 107,2 кв. м, житлова - 69,2 кв. м, допоміжна - 38 кв. м, гаража літ. "В ", сараю літ. "П" - 1.3 кв. м (а. с. 45-49).

29 листопада 2017 року після реєстрації декларації ПП "Одеське БТІ" на замовлення ОСОБА_2 виготовило технічний паспорт, в якому зазначено, що загальна площа квартири ОСОБА_2 складає 136,4 кв. м, житлова - 82,7 кв. м.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності рішення про державну реєстрацію прав 01 грудня 2017 року державним реєстратором Бураном А. В. прийнято рішення про реєстрацію прав власності (з відкриттям розділу) ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку за зазначеною адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1424778151101. Державним реєстратором додатково зазначено, що до 22/50 входить в літ. "А"-житловий будинок: II - сходи (2,8 кв. м), III - комора (12,9 кв. м), 3-1 - коридор (10 кв. м), 3-2 - кухня (13,5 кв. м), 3-3 - санвузол (6,5 кв. м), 3-4 - житлова кімната (21,2 кв. м), 3-5 - житлова кімната (13,5 кв. м), 3-6 - коридор (7,5 кв. м), 3-7 - житлова кімната (14,9 кв. м), 3-8 - житлова кімната (33,1 кв. м), загальною площею 136,4 кв. м, житловою - 82,7 кв. м, та господарські будівлі і споруди: літ. "В " - гараж, літ. "О " - навіс, літ. "П" - сарай, 22/50 частин I, II - мостіння, 22/50 частин № 1,2,4-6,8,10 - огорожа.

Зверненню ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси передувало звернення позивача в червні 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду (адміністративна справа № 815/2769/18) з тотожним позовом (за яким ОСОБА_2 був третьою особою, а не відповідачем). За результатами розгляду справи адміністративний суд дійшов висновку, що розгляд справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду. В ухвалі від 07 листопада 2018 року суд встановив, що в основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваних рішень відповідачів щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та про державну реєстрацію права власності покладено не порушення порядку та процедури їх проведення, а відсутність такого права в особи, за якою у подальшому було зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомості, і що такі аргументи безумовно свідчать про існування спору про право у межах даних правовідносин, оскільки вирішення даного спору потребує вирішення судом питання стосовно того, на яких підставах належить право власності на нерухоме майно третій особі та чи може ця особа згідно із законом набути права власності за цими підставами.

Жоден з учасників справи не оскаржив ухвалу про відкриття провадження у цій справі Київським районним судом м. Одеси.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору,

з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані

з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частинах 2 , 4 статті 83 ЦПК України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 -6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено частин 1 , 2 , 4 -6 статті 95 ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено

в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться

у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються

в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Київського районного суду

м. Одеси від 10 грудня 2018 року, зокрема, вирішено розгляд справи проводити

в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; роз'яснено учасникам справи, що вимоги до подання письмових доказів містяться у статтях 83, 95 ЦПК України (а. с. 65-68).

Суд першої інстанції встановив, що жоден із письмових доказів, доданих до позовної заяви ОСОБА_1, не засвідчений у встановленому порядку; позивач не зазначив, оригінали яких доказів наявні у нього та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача; учасникам справи роз'яснено вимоги до подання письмових доказів.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимогдокази не є допустимими, томувідмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, УДАБК Одеської міської ради за їх недоведеністю.

Натомість апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем копії документів не засвідчені у встановленому порядку; зробив помилковий висновок, що такі копії документів є допустимими, оскільки інші сторони не заявили про їх недостовірність; не врахував, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1 -4 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі

у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяженнятакого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем

у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що державний реєстратор Буран А. В. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора судам необхідно було відмовити саме із зазначеної підстави.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Бурана А. В., але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора змінити

в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити в силі.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову у цій справі, судові витрати на сплату судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції УДБК Одеської міської ради та ОСОБА_2 підлягають стягненню з ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 й Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана Андрія Володимировича змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня

2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 2 819,20 грн судових витрат на сплату судового збору, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 819,20 грн судових витрат на сплату судового збору, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконаннюне підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Краснощоков

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов