Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №756/2632/17

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 756/2632/17

провадження № 61-12032св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 листопада 2016 року близько

09:15 години на вул. Електриків у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного їй автомобіля «Suzuki Swift» державний номерний знак НОМЕР_1 під її керуванням та автомобіля «Hyundai Аccent» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням відповідача. Зазначала про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , яка керуючи автомобілем «Hyundai Аccent» та порушивши пункти 10.1, 10.4 ПДР перед поворотом ліворуч завчасно не зайняла крайнє ліве положення на проїзній частині, при зміні напрямку руху не переконалася у безпечності такого маневру, внаслідок чого допустила зіткнення із автомобілем «Suzuki Swift». Вина

ОСОБА_2 у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП підтверджено постановою Подільського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року. Зазначала про те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний їй автомобіль «Suzuki Swift» отримав механічні пошкодження. Згідно звіту від 14 лютого 2017 року № 8/2017 вартість відновлювального ремонту становить 155 584,10 грн. За полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна», яка виконуючи свої обов`язки виплатила їй страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в розмірі 35 320,17 грн. Вважає, що відповідачка як винуватець дорожньо-транспортної пригоди має відшкодувати їй, залишок матеріального збитку в розмірі 120 263,93 грн. Крім того вказувала на те, що у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою вона зазнала моральних страждань через пошкодження належного їй автомобіля, який за браком коштів не відремонтований. Вказувала на те, що через неправомірні дії відповідача змінився її нормальний спосіб життя, оскільки тепер на організацію свого способу життя вона змушена витрачати додаткові зусилля.

У зв`язку з викладеним позивач просила стягнути з відповідача на її користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 120 263,93 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн та судові витрати (а. с. 1-5 том 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 32 259,44 грн, витрати на проведення автотоварознавчого експертного дослідження в розмірі 1 500,00 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі

1 000,00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 6 400,00 грн та судові витрати в розмірі 1 581,64 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шкода заподіяна позивачу з вини відповідача внаслідок порушення останньою ПДР при керуванні джерелом підвищеної небезпеки, що знаходиться у причинному зв`язку із завданням шкоди, тому саме відповідач повинна нести відповідальність за завдану шкоду у розмірі не покритому страховою виплатою. Вартість матеріального збитку завдана позивачу підлягає стягнення у розмірі 32 259,44 грн (67 579,61 грн (вартість матеріального збитку) - 32 320,17 грн (вартість відшкодована страховою компанією) = 32 259,44 грн). Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат змінено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн та судові витрати у розмірі 2 350,49 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 32 259,44 грн залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування майнової шкоди в розмірі 32 259,44 грн є законним та обґрунтованим, оскільки суд дійшов правильного висновку, що порушені права позивача підлягають задоволенню відповідно до вимог статті 1194 ЦК України. Також вказано, що суд першої інстанції при визначенні розміру матеріальної шкоди обґрунтованого виходив з того, що на користь позивача необхідно стягувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, яку отримала позивач. Зазначено, що відповідач помилково ототожнює ліміт відповідальності страхової компанії із розміром страхової виплати, яка визначається у розмірі і порядку встановленому законом і не може її перевищувати. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із пошкодженням майна позивача, однак визначаючи розмір такого відшкодування не врахував обставин справи, зокрема: винних дій відповідача; перебування автомобіля позивача у неробочому стані, через відсутність коштів на його ремонт; та те, що з листопада 2016 року, протягом більше двох років, позивач позбавлена можливості використовувати свою власність за призначенням для задоволення власних потреб та звичок. З урахуванням положень частини третьої статті 23 ЦК України, установлених обставин справи та вимог розумності і справедливості колегія суддів визначає завдану позивачці моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Суд першої інстанції помилково стягнув на користь позивачки судові витрати у повному розмірі, оскільки позовні вимоги ним були задоволені частково, тому колегія суддів з урахуванням ціни позову та розміру задоволених вимог змінює рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2 350,49 грн пропорційно розміру задоволених вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій належним чином не було встановлено всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що поза увагою судів залишився той факт, що її відповідальність за шкоду завдану майну потерпілого була застрахована в ПрАТ «СК «Універсальна», ліміт страхової відповідальності за завдану майнову шкоду було встановлено в розмірі 100 000,00 грн, тому на її думку вона є неналежним відповідачем у цих правовідносинах, оскільки в межах ліміту страхового відшкодування відповідальність повинна нести страхова компанія, а не винна особа. Також вказувала на те, що судами обох інстанцій не було враховано й правових висновків Великої Палати Верховного Суду висловленого в постанові від

04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та Верховного Суду висловленого в постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 369/3332/16-ц стосовного того, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Наголошує на тому, що лише при недостатності страхового відшкодування у розмірі 100 000,00 грн, позивач має право вимагати від неї сплати на її користь різниці, що перевищує суму розміру в 100 000,00 грн, як це гарантовано статтею 1194 ЦК України. На її думку, в цьому випадку належним відповідачем у справі має бути страхова компанія, в якій відповідач застрахувала свою відповідальність, тому суди мали б відмовити у задоволенні позову до неналежного відповідача. Також вважає, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральної шкоди, тому вважає оскаржувані судові рішення в цій частині ухвалені на припущеннях. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс вказану справу до малозначних справ, чим позбавив її права приймати участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Також вказує, що судами обох інстанцій було неправильно вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі, зокрема вказує на те, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не вирішили її клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу здійснену нею в суді першої інстанції, з тих підстав, що вказане питання вирішується ухваленням додаткового рішення у справі.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 , поданому адвокатом Ягічевим С. О., на касаційну скаргу ОСОБА_2 , вказано, що посилання відповідача на правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня

2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) не заслуговує на увагу, оскільки позивач суму страхового відшкодування, яку вона отримала від страхової компанії врахувала при визначенні розміру матеріальної шкоди. Також вказує, що чинним законодавством не встановлено обов`язку потерпілої особи оскаржувати суми страхового відшкодування, на що в даному випадку посилається скаржник, тому її доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Також у відзиві на касаційну скаргу, вказано, що

ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваними відповідачем судовими рішення в частині визначення матеріальної шкоди, яка була завдана її автомобілю. Вважає, що судами обох інстанцій незаконно було зменшено суму відшкодування матеріальної шкоди, яку вона просила стягнути з відповідача, тому просила змінити оскаржувану постанову апеляційного суду в частині стягнення на її користь матеріальної шкоди, стягнувши з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 120 263,93 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Оболонського районного суду міста Києва.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

За ціною позову, обчисленою відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, справа є малозначною, проте Верховний Суд виходив із того, що у скарзі порушено питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на яке посилалася ОСОБА_2 у касаційній скарзі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

У жовтні 2019 року справу № 756/2632/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили,що 04 листопада 2016 року на вул. Електриків у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Suzuki Swift» державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач ОСОБА_1 під її керуванням, та автомобіля «Hyundai Accent» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2

Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , яка, керуючи автомобілем «Hyundai Аccent», перед поворотом ліворуч завчасно не зайняла крайнє ліве положення на проїзній частині, при зміні напрямку руху не переконалася у безпечності такого маневру, порушивши пункти 10.1, 10.4 ПДР та допустивши зіткнення із автомобілем «Suzuki Swift», внаслідок чого належний позивачeві автомобіль зазнав пошкоджень.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340,00 грн.

Також, судами з висновку судової автотоварознавчої експертизи від 21 серпня 2018 року № 10496/18-54, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Suzuki Swift» становить 67 579,61 грн

(а. с. 213-219 том 1).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна» за договором обов`язкового страхування з лімітом відповідальності 100 000,00 грн і страховик на виконання своїх обов`язків виплатив позивачці страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності за мінусом франшизи в розмірі 35 320,17 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судами обох інстанцій було встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 35 320,17 грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача.

Зокрема позивачка просить відшкодувати не вартість понесених нею витрат на ремонт автомобіля, яких вона ще не здійснила, а відшкодувати вартість втраченого майна, тобто пошкоджень, яких зазнав її автомобіль, тому суди обґрунтовано виходили визначаючи вартість втраченого позивачем майна з висновку судової автотоварознавчої експертизи від 21 серпня 2018 року

№ 10496/18-54, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Suzuki Swift», становить 67 579,61 грн.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку, що позивач має право на відшкодування у повному обсязі вартості втраченого майна, тобто пошкоджень, яких зазнав її автомобіль, тому стягнення різниці між сумою необхідною для відновлення її майна та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією та франшизи, з відповідача як з винної особи у розмірі 32 259,44 грн відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи касаційної скарги, що позивач у справі пред`явила позовні вимоги до неналежного відповідача у справі є необґрунтованими та спростовуються вищевказаними нормами законодавства.

Також безпідставними є посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 369/3332/16-ц, оскільки в указаних справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, різні фактичні обставини справи.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, щодо недоведеності позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вони спростовуються встановленими судами обох інстанцій обставинами справи та тим, що з вини відповідача було пошкоджено автомобіль позивача, який має істотну цінність, внаслідок чого остання зазнала моральних страждань, була позбавлена можливості використовувати своє авто за його призначенням.

Доводи касаційної скарги, що судами обох інстанцій в порушення вимог законодавства не було вирішено її клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 270 ЦПК України не вирішення судом питання про судові витрати є підставою для ухвалення додаткового рішення, а не підставою для його скасування, як помилково вважає відповідач.

Суд першої інстанції питання про судові витрати відповідача у справі не вирішив, тому таке питання належить вирішувати шляхом ухвалення додаткового рішення у справі згідно приписів статті 270 ЦПК України, а не шляхом скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідностіпереоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зміненій частині та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року у зміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня

2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик