Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №2-705/11
Постанова КЦС ВП від 25.09.2024 року у справі №2-705/11
Ухвала КЦС ВП від 21.06.2021 року у справі №2-705/11

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 2-705/11

провадження № 61-9635св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ),

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідачі: Ізмаїльська міська рада Одеської області, Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділ Держземагентства у м. Ізмаїлі Одеської області, Комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», Комунальне підприємство «Вишукувач», приватне підприємство «Геоінформсервіс», Відділ державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області,

третя особа - міжвідомча комісія Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Воронкова Володимира Олексійовича в інтересах ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивували тим, що вони є власниками земельних ділянок, на яких розташовані належні їм домоволодіння в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , які раніше були єдиним домоволодінням та розділені рішенням виконкому від 19 квітня 2000 року у зв`язку з приватизацією земельних ділянок.

Зазначили, що по межі з цими ділянками розташована земельна ділянка площею 416 кв. м, яка також була виділена з загальної земельної ділянки та рішенням виконкому від 18 серпня 1988 року передана ОСОБА_3 для будівництва одноповерхового житлового будинку, на відстані 1 м від земельних ділянок позивачів.

Послалися на те, що, незважаючи на рішення виконкому та норми чинного законодавства, відповідач здійснила будівництво безпосередньо на межі із земельними ділянками позивачів, за що її притягнули до адміністративної відповідальності та зобов`язали знести самовільно побудований житловий будинок строком до 10 липня 2004 року.

На час звернення позивачів до суду з позовною заявою відповідач самовільно побудований житловий будинок не знесла.

Просили суд:

1. зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками, розташованими в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ;

2. зобов`язати відповідача знести самовільні будівлі, побудовані на межі їх земельних ділянок: гараж розміром 6, 85 х 4,1 м, сарай розміром 4,0 х 2,0 м, надбудову входу до підвалу розміром 1,45 х 2,1 м, літню кухню;

3. зобов`язати відповідача відновити межові знаки;

4. стягнути з відповідача 825,00 грн у відшкодування матеріальної і 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди по 1 000,00 грн кожному позивачу.

У лютому 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користування земельною ділянкою, визнання права власності на самочинне будівництво, встановлення земельного сервітуту.

Зустрічний позов мотивувала тим, що відповідачі чинять перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою, оскільки відповідно до акта від 10 березня 2000 року відповідачі надали свою згоду на те, що частина житлового будинку позивача буде проходити по межі їх земельних ділянок, та відповідно по даній межі має бути встановлений паркан, проте граничні знаки встановленні не були, та відповідачі перешкоджають встановити цю огорожу.

Просила суд

1. визнати за нею право власності на самовільно побудовані прибудови зазначені в технічному паспорті під літерами А, А-1, А-2, А-3 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. зобов`язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою, а саме встановити огорожу на межі земельної ділянки;

3. встановити ОСОБА_3 позивачу земельний сервітут на право користування земельною ділянкою відповідачів у вигляді встановлення будівельних лісів та складування будівельних матеріалів з метою ремонту частини житлового будинку відповідача на межі земельних ділянок відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 23 березня 2005 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкод в користуванні земельними ділянками, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язав ОСОБА_3 в місячний термін знести частину домоволодіння, а саме: сарай - літ. 2, веранду (підвал) - літ. А-а1, гараж - літ. Б, вхід у підвал - на межі земельних ділянок (лінія А-Б схеми розміщення будівель на земельній ділянці).

Зобов`язав ОСОБА_3 встановити межові знаки - частину огорожі по лінії межі між ділянками, які належать ОСОБА_3 з однієї сторони, та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої.

Зобов`язав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановити межові знаки - частину огорожі по лінії межі між ділянками, які належать ОСОБА_3 з однієї сторони, та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн та судовий збір у розмірі 59,50 грн.

У решті вимог відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовив.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Рішенням від 31 січня 2006 року Апеляційний суд Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року змінив.

У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди відмовив.

Решту рішення місцевого суду залишив без змін.

Додатковим рішенням від 29 травня 2007 року Апеляційний суд Одеської області стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у сумі 598,60 грн.

У листопаді 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року в частині зобов`язання знесення будівель за нововиявленими обставинами.

Ухвалою від 22 лютого 2010 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області заяву ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року скасував за нововиявленими обставинами.

Ухвалою від 14 грудня 2010 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області залучив Ізмаїльську міську раду Одеської області, Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділ Держкомзема у м. Ізмаїлі Одеської області, Комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Ізмаїльське МБТІ») як третіх осіб.

Ухвалою від 28 квітня 2011 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області до участі у справі як третю особу залучив Відділ державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 неодноразово уточнювали позовні вимоги та остаточно звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Ізмаїльської міської ради Одеської області, Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, Відділу Держземагентства у м. Ізмаїлі Одеської області, КП «Ізмаїльське МБТІ», Комунального підприємства «Вишукувач» (далі - КП «Вишукувач»), Приватного підприємства «Геоінформсервіс» (далі - ПП «Геоінформсервіс»), Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області (далі - ВДВС Ізмаїльського МУЮ Одеської області), міжвідомчої комісії виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області та просили суд:

1. визнати незаконними, неправомірними та завзятими дії та бездіяльність спеціаліста ПП «Геоінформсервіс» ОСОБА_4 з відновлення межових знаків 01 червня 2009 року;

2. визнати недійсним державний акт серії ЯГ № 942173 від 11 січня 2007 року на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_3 ;

3. визнати недійсною технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов за адресою: АДРЕСА_3 ;

4. зобов`язати відділ Держкомзему в м. Ізмаїлі Одеської області відвести в натурі (на місцевості) земельну ділянку, площею 416 кв. м ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , згідно з пунктом 11.2 рішення виконкому від 18 серпня 1988 року № 343;

5. визнати протиправними дії КП «Вишукував» в частині незаконного оформлення та виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3 ;

6. визнати протиправними дії КП «Ізмаїльське МБТІ» в частині внесення з 20 грудня 2004 року змін до інвентарної справи та в технічний паспорт на домобудову ОСОБА_3 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

7. зобов`язати відповідача анулювати зміни внесені ним з 20 грудня 2004 року у технічний паспорт на домобудову, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

8. зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_2 незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року;

9. зобов`язати ОСОБА_3 знести самовільні будівлі, а саме навіс літ. «б» та ліквідувати спорудження вигребу ( зливну яму);

10. визнати протиправними дії КП «Ізмаїльське МБТІ» в частині використання плану земельної ділянки на АДРЕСА_3 , із виправленнями від 27 березня 1992 року, як правовстановлюючого документа;

11. визнати протиправною бездіяльність КП «Ізмаїльське МБТІ» в частині встановлення факту самовільного будівництва житлового будинку, господарських споруд та споруд на АДРЕСА_1 ;

12. визнати недійсним звіт про встановлення межових знаків - 1/2 частини огорожі по лінії межі між земельними ділянками, належними ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з іншої сторони, складений спеціалістом ПП «Геоінформсервіс» Жуковим А. В., згідно з постановою від 29 травня 2009 року державного виконавця Хотинського С. В. про притягнення до проведення виконавчих дій спеціаліста геодезичних робіт по інвентаризації та встановленню межи земельних ділянок;

13. визнати недійсним план меж земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , складений спеціалістом ПП «Геоінформсервіс» Жуковим А. В., згідно з постановою від 29 травня 2009 року державного виконавця Хотинського С. В. про притягнення до проведення виконавчих дій спеціаліста геодезичних робіт по інвентаризації та встановленню межи земельних ділянок;

14. визнати протиправними дії і бездіяльність КП «Ізмаїльське МБТІ» щодо внесення в технічний паспорт та інвентарну справу на домобудову ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 недостовірних даних, а саме: а) зазначено, що домобудова ОСОБА_3 межує з АДРЕСА_1 , хоча в дійсності вона межує з домобудовою ОСОБА_1 , б) зазначено, що гараж літера «Б» і навіс літера «б» знаходяться на суміжної межі з АДРЕСА_1 на відстані 1 метра, хоча в дійсності гараж літера «Б» знаходиться на суміжної межі з земельною ділянкою ОСОБА_1 на відстані 0, 77 метра, а навіс літера «б» на відстані 0, 62 метра, в) зазначено, що стіни веранди літера «а» збудовані із пінобетону, хоча в дійсності вони саманні, г) зазначено, що прибудови до житлового будинку це веранда літера «а» і веранда літера «а-1», хоча в дійсності по своїм конструктивним елементам вони не можуть називатися верандами, д) зазначено, наявний гараж має позначення в вигляді літери «Б», хоча в дійсності наявний гараж повинен відображатися іншою літерою, е) зазначено, що довжина межі має розмір 19,56 метра, хоча в дійсності довжина цієї межі дорівнює 18,82 метра, в зв`язки з чим і загальна площа земельної ділянки в 522 квадратних метра не відповідає дійсності, так як вона в дійсності менше та складає 518 квадратних метрів;

15. визнати протиправними дії і бездіяльність КП «Ізмаїльське МБТІ» щодо не внесення в технічний паспорт та інвентарну справу на домобудову ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 таких даних: а) що всі споруди на земельній ділянці ОСОБА_3 є самовільним будівництвом, б) що у 2004 році у домобудові ОСОБА_3 вже був водопровід, каналізація та зливна яма, в) що у веранді літера «а-1» є опалення г) відсутні відомості, що житловий будинок літера «А» збудований на самовільно захопленій земельній ділянці, передбаченої для розширення АДРЕСА_1 ;

16. зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати належні їй огорожі та відмостки з території земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

17. зобов`язати ОСОБА_3 знести самовільні споруди, а саме: веранду літера «а», веранду літ. «а-1», гараж літ. «Б»;

18. зобов`язати ОСОБА_3 усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Уточнені позовні вимоги мотивували тим, що 01 червня 2009 року спеціаліст ПП «Геоінформсервіс» ОСОБА_4 разом з державним виконавцем та ОСОБА_3 примусово встановили огорожу ОСОБА_3 на території земельної ділянки ОСОБА_2 та незаконно вилучили частину її земельної ділянки.

Зазначили, що фахівець ПП «Геоінформсервіс» ОСОБА_4 незаконно склав звіт про встановлення межових знаків та плану меж земельної ділянки ОСОБА_3 .

Послалися на те, що працівники КП «Вишукувач» під час виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 внесли до технічної документації завідомо неправдиві відомості, що спричинило передачу частини земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у власність ОСОБА_3 .

Вважали, що працівники Відділу Держземагентства у м. Ізмаїлі Одеської області також підписали документи з завідомо неправдивими даними та на їх підставі склали та видали ОСОБА_3 державний акт серії ЯГ № 942173 від 11 січня 2007 року на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 .

На думку заявників, працівники КП «Ізмаїльське МБТІ» використовуючи фальшивий план відводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 , внесли завідомо неправдиві відомості до інвентарної справи та технічного паспорту на домобудову ОСОБА_3 .

У свою чергу ОСОБА_3 уточнила зустрічний позов та зазначила, що вона у 2005 році у зв`язку з виконанням рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 червня 2006 року, встановила 1/2 частину всієї межі між земельними ділянками ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за свій рахунок, загальна протяжність межі становить 27,87 м, а тому на підставі статті 106 ЗК України вона має право вимагати від власників сусідньої земельної ділянки сприяння зі встановлення твердих меж.

Зазначила, що будівлі збудовані на підставі рішень Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надали докази заподіяння їм матеріальної, моральної шкоди та не надали доказів проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок позивачів за первісним позовом.

Просила суд:

1. зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою;

2. зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановити межовий знак у поворотній точці № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) між їхніми земельними ділянками та земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 ;

3. зобов`язати ОСОБА_2 встановити 1/2 частину межі між її земельною ділянкою і земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 у вигляді твердої межи (плетеної металевої сітки) в напрямку від поворотної точки № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) до поворотної точки № 4 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015597, 140; Y, м. - 3247955, 710) згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 і координат даних точок у державній геодезичної сеті (лінія ВГ);

4. зобов`язати ОСОБА_1 встановити частину межі між її земельною ділянкою і земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 у вигляді твердої межи (плетеної металевої сітки) від поворотної точки № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) до початку лінійної споруди - цегляної огорожі, яка визначає суміжну межу землевласників, в напрямку до поворотної точки № 1 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015573, 550; Y, м. - 3247933, 110) згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 і координат даних точок у державній геодезичної сеті (лінія ГА).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 15 липня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у користуванні земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до додатку № 3 до висновку експерта № 50 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 2- 705/11, складеного 19 березня 2013 року експертом Цурканом В. І.).

У решті вимог відмовив.

Позов ОСОБА_3 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до додатку № 3 до висновку експерта № 50 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 2-705/11, складеного 19 березня 2013 року експертом Цурканом В. І.).

Зобов`язав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановити межовий знак у поворотній точці № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) між їхніми земельними ділянками та земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 .

Зобов`язав ОСОБА_2 встановити 1/2 частину межі між її земельною ділянкою і земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 у вигляді твердої межи в напрямку від поворотної точки № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) до поворотної точки № 4 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015597, 140; Y, м. - 3247955, 710) згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 і координат цих точок у державній геодезичної сеті (лінія ВГ).

Зобов`язав ОСОБА_1 встановити частину межі між її земельною ділянкою і земельною ділянкою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 у вигляді твердої межи від поворотної точки № 7 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015570, 930; Y, м. - 3247954, 380) до початку лінійної споруди - цегляної огорожі, яка визначає суміжну межу землевласників, в напрямку до поворотної точки № 1 (місце розташування якої відносно державної геодезичної сеті визначається координатами: Х, м. - 5015573, 550; Y, м. - 3247933, 110) згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 і координат даних точок у державній геодезичної сеті (лінія ГА).

У решті зустрічних вимог відмовив.

Рішення у частині вирішення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 місцевий суд мотивував тим, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 , оскільки межі між земельними ділянками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 сторони погодили та встановили ще 29 травня 2000 року і обопільних претензій не заявляли.

Врахував, що у користуванні ОСОБА_3 перебуває частина належної ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 2,3 кв. м, а також частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1,2 кв. м.

Отже, задовольнив частково позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 та демонтувати належні їй огорожі та відмостки з території земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Врахував, що ОСОБА_3 встановила межові знаки, на виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року, ухваленого у цій справі і відмовив в задоволенні вимог про зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки та зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_2 , незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року (у цій справі).

Врахував, що гараж літ. «Б» та навіс літ. «б» не є самовільними, а інші збудовані ОСОБА_3 на своїй земельній ділянці будівлі та споруди не порушують прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , отже, вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов`язання знести самовільні будівлі, побудовані на межі їх земельних ділянок.

Вважав, що позивачі не надали доказів того, що вони витратили 825,00 грн на відновлення родючості землі на своїх земельних ділянках, та не надали докази, що зниження родючості землі відбулося в результаті дій ОСОБА_3 , а також доказів завдання їм моральної шкоди в результаті дій ОСОБА_3 тому відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Виходив з того, що позивачі не надали належних та допустимих доказів проникнення стічних вод і атмосферних опадів з дахів належних ОСОБА_3 будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а тому відмовив у задоволенні позовних вимог і у цій частині.

Дійшов висновку, що ОСОБА_4 залучений на законних підставах до проведення виконавчих дій, тому відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними, неправомірними дій та бездіяльності фахівця ПП «Геоінформсервіс» ОСОБА_4 з відновлення межових знаків 01 червня 2009 року.

Вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов за адресою: АДРЕСА_3 ; визнання недійсним звіту про встановлення межових знаків - 1/2 частини огорожі по лінії межі між земельними ділянками, належними ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з іншої сторони, складений спеціалістом ПП «Геоінформсервіс» Жуковим А. В., згідно з постановою від 29 травня 2009 року державного виконавця Хотинського С. В. про притягнення до проведення виконавчих дій спеціаліста геодезичних робіт по інвентаризації та встановленню меж земельних ділянок; визнання недійсним плану меж земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , складений спеціалістом ПП «Геоінформсервіс» Жуковим А. В., згідно з постановою від 29 травня 2009 року державного виконавця Хотинського С. В. про притягнення до проведення виконавчих дій спеціаліста геодезичних робіт по інвентаризації та встановленню меж земельних ділянок, в зв`язку з тим, що вищезазначені документи не встановлюють для позивачів за первісним позовом будь-яких обов`язків та не надають будь-яких прав, також оскарження вищезазначених документів не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав.

Зазначив, що відведення в натурі (на місцевості) земельної ділянки не входить до компетенції відділу Держземагентства в м. Ізмаїлі Одеської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання відділу Держземагентства в м. Ізмаїлі Одеської області відвести в натурі (на місцевості) земельну ділянку слід відмовити.

Відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дії КП «Вишукувач» в частині незаконного оформлення та виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, оскільки технічна документація зі виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 КП «Вишукувач» склав на підставі рішенням Ізмаїльської міської ради від 06 вересня 2005 року № 1134-IV і згідно з технічним завданням, затвердженим начальником Ізмаїльського міського відділу земельних ресурсів, тобто КП «Вишукувач» діяло на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією і законами України.

Місцевий суд врахував, що план земельної ділянки не відноситься до правовстановлюючих документів, отже відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дії КП «Ізмаїльське МБТІ» в частині використання плану земельної ділянки як правовстановчого документа.

У частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував те, що ОСОБА_3 встановила межові знаки на виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року, ухваленого у цій справі, отже дійшов висновку про задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановити межовий знак у поворотній точці № 7 між їхніми земельними ділянками та земельною ділянкою ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2010 року про скасування рішення за нововиявленими обставинами та рішення місцевого суду від 15 липня 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

Ухвалою від 05 серпня 2013 року Апеляційний суд Одеської області повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2010 року до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до частини другої статті 293 ЦПК України.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 05 квітня 2018 року залучив до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу на рішення місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) задовольнив частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2013 року скасував у частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язання ОСОБА_3 знести самовільні будівлі та усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ), зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки та зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_2 , незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року.

Ухвалив у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишив без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта серії ЯГ № 942173 від 11 січня 2007 року на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язання ОСОБА_3 знести самовільні будівлі та усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ), зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки та зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ), незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року задовольнив.

У решті позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) відмовив.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що встановити відповідність зазначеній у технічній документації, зокрема в акті обстеження в натурі земельної ділянки 21 квітня 2005 року складеному представником КП «Вишукувач» ОСОБА_6 конфігурації та лінійних розмірів зовнішніх меж, а також площу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , на підставі якої 11 січня 2007 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, ані тій, що встановлено у технічному паспорті, складеному КП «Ізмаїльським МБТІ» 07 жовтня 2004 року, ані зазначеній у рішенні Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 18 серпня 1988 року № 343 неможливо, а межі такої земельної ділянки на час складання відповідного акта не були визначені відповідними межовими знаками, відповідно до пункту 3.12 Інструкції № 376, як і не погоджені з усіма суміжними землекористувачами, докази повідомлення яких відсутні.

Зазначив, що висновок Ізмаїльської міської ради від 06 вересня 2005 року № 1134-IV про передачу ОСОБА_3 безкоштовно в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель земельної ділянки є передчасним та таким, що порушує права суміжних землекористувачів, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта слід задовольнити.

Вважав, що встановлені обставини у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2019 року, залишеному без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі № 2-463/11 спростовують висновки місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині демонтажу паркану.

Щодо наявності у будівництві ОСОБА_3 гаражу літ. «Б» та навісу літ. «б» ознак встановлених статтею 376 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що наведені будівлі є самочинними.

Послався на те, що допущене ОСОБА_3 при спорудженні будівель гаражу - літ. «Б», веранди - літ. «а» та зливної ями. - № 7 недотримання вимог державних будівельних, санітарних, протипожежних норм порушує права власників суміжних земельних ділянок.

Дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про зобов`язання знести самовільні будівлі та задоволення позовних вимог про зобов`язання усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 )

Вважав, що власник домоволодіння ОСОБА_3 не забезпечила виконання повного обсягу інженерних заходів щодо унеможливлення потрапляння стічних вод з даху будівель на суміжну земельну ділянку, як то передбачено пункті 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і селищних поселень».

У частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди по 1 000,00 грн на кожну, апеляційний суд звернув увагу, що рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року у цій частині скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2006 року та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові, відповідно до вимог частини першої статті 363 ЦПК України 2004 року.

Отже, ці позовні вимоги перегляду судом першої інстанції за нововиявленими обставинами не підлягали.

У частині зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановити конфігурації та лінійні розміри зовнішніх меж, а також площу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , не є можливим, а межі такої земельної ділянки на час складання відповідного акта не закріплено відповідними межовими знаками, як і не погоджені з усіма суміжними землекористувачами, доказів повідомлення яких відсутні.

Таким чином апеляційний суд вважав передчасним висновок місцевого суду щодо можливості задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановити межовий знак у поворотній точці № 7 між їхніми земельними ділянками та земельною ділянкою ОСОБА_3 .

Апеляційний суд звернув увагу, що суд першої інстанції скасував ухвалою від 22 лютого 2010 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року за нововиявленими обставинами, оскільки вважав доведеним факт того, що позивачу на час першого розгляду справи не було відома обставина, що сарай літ. «2» відсутній на її земельній ділянці, не зважаючи на пояснення письмові та надані ОСОБА_3 у судових засіданнях стосовно розташованого на земельній ділянці, що перебуває у її користуванні, сараю, що збудовано упритул до межі земельних ділянок суміжних землекористувачів, а також на інформацію надану заступником начальника ВДВС Ізмаїльського міськрайонного управлінні юстиції Швець О. Є. стосовно часткового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року, зокрема у частині демонтажу сараю літ. «2», що за поясненнями ОСОБА_3 ніколи і не існував.

Виходив з того, що у рішенні місцевого суду від 15 липня 2013 року, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області жодної оцінки обставинам, які визнав нововиявленими ухвалою від 22 лютого 2010 року, не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Воронков В. О. в інтересах ОСОБА_3 просив, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без задоволення позову ОСОБА_3 , задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ).

Вважав за необхідне провадження у цивільній справі № 2-705/11 в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки, а також про зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ), незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року закрити відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Просив залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2013 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Воронков В. О. в інтересах ОСОБА_3 зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо:

застосування статей 116 118 122 125 152 ЗК України, статті 393 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19);

застосування статті 376 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 813/6284/18 (провадження № К9901/14624/18), від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16 (провадження № № К/9901/13447/18, К/9901/13449/18);

вважав, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за відсутності судового рішення, що набрало законної сили, про протиправність та скасування рішення Ізмаїльської міської ради від 06 вересня 2005 року № 1134-ІV, на підставі якого видано державний акт.

Посилання суду апеляційної інстанції на передчасність та протиправність висновку Ізмаїльської міської ради щодо передачі ОСОБА_3 безкоштовно в приватну власність земельної ділянки не є підставою для позбавлення належних їй речових прав.

Всупереч вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статі 1 Протоколу першого до Конвенції, апеляційний суд неправомірно задовольнив позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 знести самовільні будівлі та похідні вимоги про усунення проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ).

Вважає, що апеляційний суд не встановив, які саме права позивачів порушені цим самочинним будівництвом та до відновлення яких прав приведе його знесення.

На думку заявника, суд не встановив обставин відмови відповідача від здійснення перебудови.

Зазначив, що на порушення частини четвертої статті 82 ЦПК України, всупереч вимог пункту 3 частини першої статті 255, частини четвертої статті 367, пункту 4 частини першої статті 374, частини першої статті 377 ЦПК України, а також положень частини третьої статті 18, статей 447 451 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не врахував постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі № 2-463/11 та допустив повторну переоцінку вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про відновлення межових знаків шляхом демонтажу огорожі з території земельної ділянки ОСОБА_2 , які вже розглянуті тим же судом, але в порядку статей 447-451 ЦПК України.

Дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково задовольнив позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки та зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки позивачів, незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 23 березня 2005 року, що є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у даній справі у зазначеній частині позовних вимог.

Зазначив, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що висновок експертизи від 30 березня 2015 року № 58/41-2014 не містить інформації про дослідження рішення Ізмаїльської міської ради від 06 вересня 2005 року № 1134-ІV, на підставі якого видано державний акт.

Отже, на думку заявника, постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на результатах висновку експертизи, які не відображають поточну ситуацію.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради Одеської області від 18 серпня 1988 року № 343 (пункт 11) ОСОБА_7 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 416 кв. м на АДРЕСА_3 (т. 4, а. с. 130).

11 жовтня 1988 року ОСОБА_7 уклала шлюб із ОСОБА_8 та змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » (т. 4, а. с. 124).

У користуванні ОСОБА_7 фактично знаходиться земельна ділянка площею 522 кв. мна АДРЕСА_3 (довідка Міжміського бюро технічної інвентаризації від 02 березня 2005 року № 1138, т. 4, а. с. 131).

ОСОБА_3 15 липня 2005 року звернулася із заявою про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки, площею 525 кв. м на АДРЕСА_3 (т. 4, а. с. 122).

Рішенням від 06 вересня 2005 року № 1134-IV (т. 4, а. с. 129) Ізмаїльська міська рада Одеської області передала ОСОБА_3 безкоштовно в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель земельну ділянку на АДРЕСА_3 , площею 0,0525 га.

На підставі цього рішення Ізмаїльської міської ради були виконані роботи зі встановлення зовнішніх меж, визначені координати кутів земельної ділянки і підготовлена технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку та ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯГ № 942173 від 11 січня 2007 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,0525 га, розташовану в АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 64).

ОСОБА_1 на підставі державного акта серії ІІІ-ОД № 002332 від 29 травня 2000 року є власником земельної ділянки, площею 0,0664 га в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ІІІ-ОД № 002333 від 29 травня 2000 року є власником земельної ділянки, площею 0,0568 га в АДРЕСА_1 .

Під час виготовлення технічної документації для отримання державного акта серії ІІІ-ОД № 002332 від 29 травня 2000 року, склали акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 10 березня 2000 року (т. 4, а. с. 39).

Цей акт підписали суміжні землекористувачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , межі земельних ділянок були погоджені, претензії не висловлювали.

Під час виготовлення технічної документації для отримання державного акта серії ІІІ-ОД № 002333 від 29 травня 2000 року, склали акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 10 березня 2000 року (т. 4, а. с. 22-23).

Цей акт підписали суміжні землекористувачі - ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 межі земельних ділянок були погоджені, претензій не висловлювали.

За актом від 15 березня 2000 року (т. 4, а. с. 14 на обороті) ОСОБА_2 прийняла на зберігання межові знаки.

Згідно із актом від 15 березня 2000 року (т. 4, а. с. 31) ОСОБА_1 прийняла на зберігання межові знаки.

Апеляційний суд встановив, що акт обстеження в натурі земельної ділянки ОСОБА_5 , склали на підставі виконаних 21 квітня 2005 року представником КП «Вишукувач» Ляшуком О. І. робіт зі встановлення зовнішніх меж, визначення координат кутів земельної ділянки, в присутності ОСОБА_3 , із зазначення її площі - 0,0525 га, та у подальшому затвердили державним актом серії ЯГ № 942173 від 11 січня 2007 року на право власності на земельну ділянку, підписаним суміжним землекористувачем ОСОБА_11 .

Інформації щодо погодження меж земельної ділянки та наявності чи відсутності претензій суміжних землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наведений акт не містить (т. 2, а. с.111-112).

Рішенням від 21 лютого 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області (у справі 2-463/11), скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії начальника ВДВС Ізмаїльського МРУЮ Одеської області, державних виконавців ВДВС Ізмаїльського МРУЮ Одеської області та скасування постанов державних виконавців відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області задовольнив частково та скасував, зокрема:

постанову начальника Державної виконавчої служби у місті Ізмаїл та Ізмаїльському районі Попунця І. А. від 06 липня 2009 року щодо визнання дій державного виконавця Хотинського С. В. з виконання виконавчого листа, виданого 05 травня 2006 року (на виконання рішенняІзмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року), правомірними; постанову начальника Державної виконавчої служби у місті Ізмаїл та Ізмаїльському районі Попунця І. А. від 06 липня 2009 року (на виконання рішенняІзмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року) щодо визнання дій державного виконавця Хотинського С. В. з виконання виконавчого листа, виданого 26 вересня 2006 року, правомірними; та зобов`язав Ізмаїльський міськрайонний ВДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській за власний рахунок прибрати з земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , огорожу, встановлену 01 червня 2009 року під керуванням державного виконавця Державної виконавчої служби у місті Ізмаїл та Ізмаїльському районі Хотинського С. В.

Суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для будівництва ОСОБА_3 гаражу літера «Б», дозвіл на оформлення якого у подальшому надав рішенням від 20 серпня 2009 року № 1085 Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, було рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 04 травня 2005 року № 602 «Про дозвіл будівництва гаражу та водонепроникного вигрібу за знесенням гаражу та частини прибудови на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні по АДРЕСА_3 , згідно з доданим планом забудови».

Постановою від 19 січня 2009 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у справі № 2а-19/09 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 , рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 04 травня 2005 року № 602 було визнав протиправним та скасував.

З висновків експертизи від 30 березня 2015 року № 58/41-2014, проведеної на виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року вбачається наступне.

22 вересня 1988 року Ізмаїльська державна нотаріальна контора посвідчила «Договор о предоставлении в бессрочное пользование земельного участка для строительства индивидуального жилого дома», за умовами якого на підставі рішення від 18 серпня 1988 року № 343 Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради надав ОСОБА_7 земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 416 кв. м, на якій вона зобов`язана збудувати житловий будинок площею 70,0 кв. м, на відстані 3,0 м від червоної лінії забудови, а також сарай площею 15,0 кв. м та вигріб площею 1,44 кв. м.

Аналогічний перелік будівель зазначено на схемі генплану (т. 1 а. с. 37).

За даними виконаної КП «Ізмаїльське МБТІ» станом на 30 серпня 2006 року технічної інвентаризації на земельній ділянці на АДРЕСА_3 фактично розташовані: житловий будинок літ. «А», площею забудови 140,9 кв. м з прибудовами літ. «а» веранда 1, 2, площею забудови 11,4 кв. м; літ. «а1 » веранда, площею забудови 35,6 кв. м; літ. «а2» веранда, площею забудови 14,6 кв. м та підвал літ. «а4»; господарські будівлі: літ. «Б» гараж, площею забудови 45,0 кв. м з навісом літ. «б», площею забудови 10,9 кв. м; господарські споруди: № 1 - паркан; № 2 - мостіння; № 3 - хвіртка; № 4 - ворота; № 5 - паркан; № 6 - паркан; № 7 - зливна яма.

За переліком, площею забудови та розташуванням в межах земельної ділянки наявні на ній будівлі та споруди не відповідають визначеним договором від 22 вересня 1988 року умовам та схемі генплану.

Згідно зі складеною МП «ПИК» схемою генплану, північна стіна проектного будинку має розташовуватися на відстані 1,0 м від межі із земельною ділянкою АДРЕСА_1 (лінія ГА за її кадастровим планом).

Попередні дослідження встановили, що на земельній ділянці на АДРЕСА_3 фактично розташовано: житловий будинок літ. «А» з прибудовами літ. «а», літ. «а1» і навісом літ. «а2»; господарські будівлі гараж літ. «Б» з навісом літ. «б»; господарські споруди: № 1 - паркан; № 2 - мостіння; № 3 - хвіртка; № 4 - ворота; № 5 - паркан; № 6 - паркан; № 7 - зливна яма.

Також попередні дослідження встановили: при споруджені прибудови літ. «а» порушено вимоги пункту 3.25 ДБН 360-92, оскільки її східна стіна перебуває на відстані меншій за 1,0 м від визначеної кадастровим планом межі із земельною ділянкою ОСОБА_2 (лінія ВГ за кадастровим планом); при споруджені гаражу літ. «Б» порушені вимоги п. 3.25 ДБН 360-92, оскільки частина його південної стіни перебуває на відстані меншій за 1,0 м від визначеної кадастровим планом межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 (лінія ГА за кадастровим планом).

Відстань від позначеної № 7 зливної ями у складі домоволодіння АДРЕСА_1 до проектного житлового будинку ОСОБА_1 є меншою від передбаченої пунктом 18.3.1.4 ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування»(т. 6, а. с. 1-15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання ОСОБА_3 знести самовільні будівлі та усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ), зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки та зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати огорожу з території земельної ділянки ОСОБА_2 , незаконно встановлену 01 червня 2009 року ОСОБА_3 під керівництвом ВДВС, під час примусового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року, апеляційний суд виходив з неможливості встановлення конфігурації та лінійних розмірів зовнішніх меж, а також площу земельної ділянки ОСОБА_3 , на підставі якої 11 січня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначив, що межі такої земельної ділянки на час складання відповідного акта не закріплені відповідними межовими знаками.

Послався на те, що висновок Ізмаїльської міської ради від 06 вересня 2005 року № 1134-IV про передачу ОСОБА_3 безкоштовно в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель земельної ділянки є передчасним та таким, що порушує права суміжних землекористувачів, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним державного акта слід задовольнити.

Виходив з того, що встановлені обставини у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2019 року, залишеному без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі № 2-463/11 спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині демонтажу паркану.

За наявності у будівництві ОСОБА_3 гаражу літ. «Б» та навісу літ. «б» ознак встановлених статтею 376 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що наведені будови є самочинними.

Зважаючи на те, що допущенні ОСОБА_3 при спорудженні будівель гаражу - літ. «Б», веранди - літ. «а» та зливної ями. - № 7 вимог державних будівельних, санітарних, протипожежних норм порушують права власників суміжних земельних ділянок, апеляційний суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) про зобов`язання знести самовільні будівлі та задоволення позовних вимог про зобов`язання усунути проникнення стоку стічних вод і атмосферних опадів з дахів всіх належних їй будівель і з території її земельної ділянки на територію земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 )

Вважав, що власник домоволодіння ОСОБА_3 не забезпечила виконання повного обсягу інженерних заходів задля унеможливлення потрапляння стічних вод з даху будівель на суміжну земельну ділянку, як то передбачено пункті 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і селищних поселень».

Виходив з того, що у частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди по 1 000,00 грн на кожну, апеляційний суд звертає увагу, що рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року у цій частині скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2006 року та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову, відповідно до вимог частини першої статті 363 ЦПК України 2004 року, ці позовні вимоги перегляду судом першої інстанції за нововиявленими обставинами не підлягали.

У частині зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що встановити конфігурації та лінійні розміри зовнішніх меж, а також площу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , не є можливим, а межі такої земельної ділянки на час складання відповідного акта не закріплені відповідними межовими знаками, як і не погоджені з усіма суміжними землекористувачами, доказів повідомлення яких відсутні.

Отже, апеляційний суд вважав передчасним висновок суду першої інстанції щодо можливості задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановити межовий знак у поворотній точці № 7 між їхніми земельними ділянками та земельною ділянкою ОСОБА_3 .

Апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції скасував ухвалою від 22 лютого 2010 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року у зв`язку із нововиявленими обставинами, оскільки вважав доведеним факт того, що позивачу на час першого розгляду справи не було відома обставина, що сарай літ. «2» відсутній на її земельній ділянці, не зважаючи на пояснення письмові та надані ОСОБА_3 у судових засіданнях стосовно розташованого на земельній ділянці, що перебуває у її користуванні, сараю, що збудовано упритул до межі земельних ділянок суміжних землекористувачів, а також на інформацію надану заступником начальника ВДВС Ізмаїльського міськрайонного управлінні юстиції Швець О. Є. стосовно часткового виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2005 року, зокрема у частині демонтажу сараю літ. «2», що за поясненнями ОСОБА_3 ніколи і не існував.

Проте, у рішенні місцевого суду від 15 липня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області жодної оцінки обставинам, які визнав нововиявленими ухвалою від 22 лютого 2010 року, не надав.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду про застосування норм права, висловлених у подібних правовідносинах

Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування висновку щодо застосування статей 116 118 122 125 152 ЗК України, статті 393 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19).

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19), на яку послався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, висловлено висновок про те, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Суди правильно узяли до уваги, що всупереч положень статті 22 ЗК України 1990 року, яка була чинною на час виділення позивачу земельної ділянки рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 13 липня 1995 року № 488, особа приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Отже, фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями.

При цьому суди виходили із відсутності доказів накладення меж належної особі земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача, у зв`язку із відсутністю даних щодо фактичного користування спірними земельними ділянками, а отже і наявності правових підстав для скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими цю земельну ділянку виділено її власнику (відповідачу), а також відповідного Державного акту про право власності на землю.

З урахуванням того, що він фактично користується земельною ділянкою іншою площею (0,1154 га), аніж виділена йому рішенням виконкому Хмельницької міської ради № 488 від 13 липня 1995 року земельна ділянка площею 0,10 га, порушення його прав як землекористувача сусіднім землевласником особи не доведено.

На відміну від цієї справи, у справі, що переглядається, місцевий суд (рішення якого у касаційному порядку заявник не оскаржив) встановив, що у користуванні ОСОБА_3 перебуває частина належної ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 2,3 кв. м, а також частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1,2 кв. м.

Отже фактичні обставини у цих справах не є подібними.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування статті 376 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14 (провадження № К9901/14624/18), від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16 (провадження № К/9901/13447/18, К/9901/13449/18) також не знайшли підтвердження у справі.

Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14 (провадження № К9901/14624/18), на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, зазначив, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI у разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Водночас згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що знесення самочинного будівництва як крайня міра можливе за умови, якщо цим будівництвом порушуються права третіх осіб, а перебудова не призведе до усунення їх порушених прав, а також у разі, якщо перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами неможлива, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови, тобто, використані усі передбачені законодавством України заходи реагування.

Крім того, за правилами статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI звернення до суду з позовом про знесення можливе лише за умови якщо перебудова такого об`єкту є неможлива і особа в установлений строк добровільно не виконала припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

На відміну від цієї справи, у справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 притягнули до адміністративної відповідальності та зобов`язали знести самочинне будівництво строком ще до 10 липня 2004 року.

На думку розумної, освіченої і законослухняної особи 18 років є достатнім строком, щоб (за наявності такого волевиявлення) перебудувати об`єкт самочинного будівництво або іншим шляхом поновити права суміжних землекористувачів.

Між тим, справа ознак такого волевиявлення ОСОБА_3 не містить.

Технічна можливість і доцільність такої перебудови перебували предметом оцінки апеляційного суду.

Встановлення нових фактів, обставин, як і переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Отже, фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які послався заявник не є подібними.

Справи № 813/6284/14 (адміністративне провадження № К/9901/14624/18) і № 820/3183/16 (адміністративне провадження № № К/9901/13449/18, К/9901/13447/18), на які послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, розглядалися за позовами суб`єкта владних повноважень до осіб, які вчинили самочинне будівництво.

Правовідносини у цих справах виникли із самочинного будівництва та регулюються статтею 376 ЦК України.

На відміну від цих справ, у справі, яка переглядається, із позовом про усунення перешкод у користуванні суміжними земельними ділянками звернулися власники суміжних земельних ділянок, а правовідносини між сторонами регулюються статтею 391 ЦК України.

Отже, у справах, на які послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, і у справі, яка переглядається, відмінними є як суб`єктний склад, вид спірних правовідносин, так і їх нормативне регулювання.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 цього Кодексу).

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Оскільки підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України визнали необґрунтованими, а підстава для скасування рішення, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, є похідною, то така підстава не може братись до уваги, як неприйнятна.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких не врахував апеляційний суд в цій справі.

Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Воронкова Володимира Олексійовича в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська