Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №278/2609/21
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №278/2609/21

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 278/2609/21

провадження № 61-12537св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко Марини Сергіївни на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня

2022 року у складі судді Татуйка Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст первісної та зустрічної позовних заяв

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням додаткових пояснень від 21 вересня

2021 року, просила визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею та стягнути судові витрати.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з 18 грудня 2010 року по 28 квітня 2021 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого народився син ОСОБА_4 . Однак, після розірвання шлюбу питання щодо визначення місця проживання сина між ними не вирішено. Зокрема, вказала, що протягом останнього року та станом на день подання позову дитина проживає разом із нею та повністю знаходиться на її утриманні. На даний час вона із сином проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір майнового найму-оренди приміщення від 14 вересня 2020 року.

Вказувала, що ОСОБА_4 відвідує приватний дитячий садочок «ІНФОРМАЦІЯ_22», який знаходиться поруч з місцем їх проживання, до якого вона приводить сина та забирає. Син вже звик до їх місця проживання, має багато друзів і знайомих. Батьківські збори, на яких вирішуються важливі організаційні питання, також відвідує виключно вона, тобто приймає активну участь у житті сина. Також зазначила, що має гнучкий графік роботи, який дозволяє їй проводити з ОСОБА_4 багато часу, займатись його вихованням, піклуватись про його здоров`я та розвиток. Син дуже активний та енергійний хлопчик, який саме з її ініціативи відвідує розвивальні гуртки, зокрема, заняття з футболу, кінним спортом та басейн.

Окрім того, вона намагається систематично організовувати поїздки та подорожі за кордон до моря для оздоровлення дитини, його розвитку та розширення кругозору. На даний час вона є фізичною особою-підприємцем, має постійний самостійний дохід від своєї діяльності, а тому має можливість забезпечити сину належні умови проживання. В той же час, відповідач офіційно не працевлаштований та ніколи не був. Зазначила, що вона є психічно здоровою людиною, наркотичних засобів і спиртних напоїв не вживає, на обліку не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувалась та судимостей не має.

Вважає, що визначення місця проживання ОСОБА_4 з нею найбільше відповідає його інтересам, враховуючи вже сформовані сталі соціальні зв`язки з їх місцем проживання та місцем навчання у дитячому садочку. Впевнена, що зміна теперішнього місця проживання дитини вкрай негативно вплине на її психологічний, емоційний стан.

28 вересня 2021 року ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просила визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_2 та стягнути судові витрати.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу та припинення між сторонами сімейних стосунків, матір дитини виїхала з будинку у с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області, де проживала сім`я, та почала проживати окремо у орендованій квартирі у м. Києві. Саме після виїзду ОСОБА_3 син ОСОБА_4 більшість часу проживає з батьком, за домовленістю сторін дитина періодично приїздить до матері. Батько, як і раніше, бере активну участь у житті сина, займається його розвитком, забезпечує харчуванням, лікуванням, проводить з ним багато часу, організовує його дозвілля та процес навчання.

Вважає, що дитина отримує основну увагу саме від батька, їх стосунки є теплими та приязними, батько для дитини є найближчою людиною та авторитетом. Батько регулярно привозить сина до дитячого садочку та забирає його після занять, що підтверджується адміністрацією даного закладу. Окрім того, ОСОБА_2 самостійно дбає про здоров`я дитини та у випадку необхідності невідкладно звертається до лікарів. Також батько приділяє увагу розвитку розумових здібностей та фізичного здоров`я ОСОБА_4 , а саме: розвиває навички малювання, рахування, знання букв, читання, англійської мови, музики, плавання, футболу тощо. Крім цього, організовує для дитини різноманітне дозвілля: відвідування виставок, музеїв, фестивалів, що є дуже важливим для загального розвитку сина та його емоційного інтелекту.

Зазначила, що у дитини склалися особливо теплі стосунки із дідусем ОСОБА_7 та бабусею ОСОБА_8 (батьками ОСОБА_2 ), з якими ОСОБА_4 любить проводити час.

Крім того, дитина проводить із батьком всі святкові дні, родинні, державні та релігійні свята, що підтверджується фотографіями з телефону останнього.

Починаючи з листопада 2020 року, щоразу, після повернення дитини від матері, батько став помічати негативні зміни у психоемоційному стані ОСОБА_4 , який був стривожений, замкнений у собі, став часто вередувати та плакати. У дитини починалася істерика, коли батько згадував матір і говорив сину, що деякі дні потрібно буде провести з нею. Кожен приїзд до матері супроводжувався бурхливою негативною реакцією дитини, а також погіршенням її мовлення. У зв`язку з цим, із березня по серпень 2021 року дитина відвідувала фахівця-психолога, сеанси якого позитивно вплинули на поведінку та самопочуття, відновилась швидкість та якість мовлення.

Також вказала, що будинок ОСОБА_2 повністю приданий для проживання у ньому дитини, є облаштоване окреме спальне місце, ігрова зона, необхідні меблі, іграшки, спортивне знаряддя та велике закрите для сторонніх осіб подвір`я, де ОСОБА_4 любить гратися і проводити час на свіжому повітрі.

Батько дитини має самостійний дохід, щомісячна заробітна плата за основним місцем роботи складає близько 39 900,00 грн, а тому рівень матеріального становища дозволяє останньому забезпечити найкращі інтереси сина.

ОСОБА_2 позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем роботи, користується повагою своїх колег та партнерів, має бездоганну ділову репутацію. Батько дитини є фізично та психологічно здоровою людиною, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, хронічних захворювань, які б могли завадити останньому проживати із сином та доглядати за ним, немає.

Вважає, що найкращим інтересам дитини відповідатиме визначення місця її проживання разом із батьком, який має всі можливості для створення належних умов для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Протокольною ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 12 січня 2022 року, з урахуванням ухвали суду цього ж суду

від 17 лютого 2022 року про виправлення описки, первісний позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання дитини

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_3 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ).

Зустрічний позов ОСОБА_2 відхилено.

Додатковим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за розгляд даної справи в розмірі

29 480,00 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 листопада

2022 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2022 року та додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року залишено без змін.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду

від 30 листопада 2022 року заяву Єрьоміної О. Ю. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення у справі задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення інших витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області

від 20 грудня 2022 року роз`яснено рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2022 року у даній справі.

Зазначено, що адреса реєстрації проживання ОСОБА_1 , відображена у рішенні суду від 12 січня 2022 року, не визначає обов`язкове (саме за цією адресою) місце проживання матері з дитиною і не може тлумачитись подібним чином, а вказано, як ідентифікуюча особу інформація.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що місце проживання дитини після припинення шлюбних відносин сторонами було визначено разом з матір`ю. При цьому батько не був обмежений у побаченнях з дитиною, спілкуванні з сином та у його вихованні. Проте, під час вирішення спору нагальних, важливих та дійсних підстав для зміни місця проживання дитини та визначення такого з батьком останній належними доказами не довів.

Суд також зазначив, що під час розірвання шлюбу батько не заявляв вимоги щодо визначення місця проживання дитини та не був готовий і не бажав вирішувати це питання аж до подання зустрічного позову. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що батька влаштовував такий перебіг подій, за якого дитина фактично проживала разом з матір`ю, що підтверджує як спільне обрання садочку, так і інші з даного приводу спільні дії батьків. Суд також вважав, що повідомлені батьком обставини, за яких дитина начебто боїться матір та не бажає перебувати разом з нею, не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко М. С. на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко М. С. про зупинення дії судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко М. С. про зупинення дії судових рішень, поданого у лютому 2023 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Корнієнко М. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, від 18 березня

2019 року у справі № 215/4452/16-ц, провадження № 61-1145св19,

від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження

№ 61-9074св20, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, провадження № 61?18882св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що з кінця лютого 2022 року і по день подання касаційної скарги дитина проживає з батьком у селі Вереси Житомирської області, де батьком створені всі умови для комфортного проживання та гармонійного розвитку дитини. Матері дитини ОСОБА_3 відоме місце проживання дитини, вона має безпосередній доступ до неї та час від часу, за власним бажанням, приїздить до дитини для проведення часу.

Зазначав, що суди попередніх інстанцій не досліджували, проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини. Натомість, суд першої інстанції своє рішення обґрунтував відсутністю підстав для зміни місця проживання дитини, безпідставно вказавши, що нібито після розірвання шлюбу сторін дитини проживала з матір`ю. Не встановивши наявність нагальних та виключних підстав для зміни місця проживання дитини, суди автоматично, без всебічного дослідження обставин справи, визначили місце проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим на батька дитини було покладено тягар спростування «презумпції на користь матері», що є недопустимим про розгляді даної категорії справ.

Факт того, що дошкільний заклад, в якому навчається ОСОБА_4 , знаходиться ближче до квартири матері, аніж до будинку батька, не може безумовно свідчити про те, що дитина проживала з матір`ю, оскільки з довідок цього дошкільного закладу вбачається, що абсолютну більшість разів дитину приводив у садочок і забирав саме батько.

При цьому судами не враховано, що факт первісного проживання дитини з матір`ю повністю спростовується іншими матеріалами справи, зокрема матеріалами, зібраними Службою у справах дітей Білогородської сільської ради, з яких вбачається, що після початку роздільного проживання сторін дитина живе разом з батьком

у с. Святопетрівське Київської області, а також письмовими поясненнями Служби у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації, у яких зазначено, що після початку роздільного проживання сторін дитина жила поперемінно з батьком та матір`ю; договорами оренди будинку у с. Святопетровське, у яких зазначено, що разом з батьком у будинку проживає дитина.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що до 17 лютого 2022 року постійним місцем проживання дитини було місце проживання матері. Долучені до матеріалів справи докази підтверджують, що до 17 лютого 2022 року дитина проживала з батьком та матір`ю поперемінно.

Також судами не враховано, що ще на початку літа 2021 року батько дитини усно пропонував матері підписати договір про визначення місця проживання дитини з батьком, а 03 серпня 2021 року звернувся з електронним листом до адвоката матері з викладенням істотних умов майбутнього договору, проте 13 серпня 2021 року на електронну адресу представника батька надійшло електронне повідомлення з проектом договору визначення місця проживання дитини з матір`ю, а вже

16 серпня 2021 року він дізнався про подання ОСОБА_3 позову по даній справі.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не визначили, хто з батьків має перевагу перед іншим у можливості забезпечити найкращі інтереси дитини; не зазначили, у чому полягає перевага матері перед батьком при визначенні місця проживання дитини; не дослідили, яким чином саме матір, а не батько, забезпечують найкращі інтереси дитини.

Також судами попередніх інстанцій не було враховано особисту прихильність дитини до батька; психологічний стан дитини, що характеризується особистісною та емоційною прив`язаністю до батька; наявність очевидних проблем у відносинах між дитиною та матір`ю; тривалий строк проживання дитини з батьком; наявність у дитини усталених соціальних зв`язків за місцем проживання батька та, навпаки, відсутність таких зв`язків за місцем проживання матері.

Матеріалами справи підтверджуються, що ситуація, яка склалася у відносинах сина і матері, є вкрай психотравмуючим фактором для дитини. Однак, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним обставинам і доказам, та безпідставно відхилили висновок кваліфікованого психолога, а також показання численних свідків, які в усних та письмових свідченнях підтверджували про неодноразову негативну реакцію дитини на матір.

Крім того, апеляційним судом не взято до уваги доводи відповідача про проживання дитини у селі Вереси протягом 9 місяців. За цей час дитина соціалізувалася та прижилася у новому середовищі, що підтвердила, в тому числі, і психолог. Різка зміна усталеного соціуму дитини, зміна середовища, житла та оточення негативно вплине на процес розвитку дитини та її емоційний стан.

Також зазначає. що в умовах воєнного стану, коли позивачка має можливість виїхати з дитиною за кордон без дозволу батька, існує серйозний ризик того, що вона виїде до іншої країни на тривалий проміжок часу або назавжди, за таких умов буде розірваний зв`язок із батьком та дитиною, що призведе до порушення як прав дитини, так і батька, і безумовно спричинить дитині, яка звикла постійно проживати з батьком, психологічну травму.

Також не погоджується з висновком органу опіки та піклування Житомирської міської ради, яким місце проживання дитини рекомендовано визначити з матір`ю, вважає, що Служба у справах дітей Житомирської міської ради та орган опіки і піклування Житомирської міської ради допустили грубе порушення прав батька, розглядали спір без урахування всіх обставин справи, були упередженими та заангажованими.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат

Єрьоміна О. Ю. просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Зазначає, що з вересня 2020 року ОСОБА_4 проживав з мамою у м. Києві, в м. Києві відвідував дитячий садочок та додаткові розвиваючи гуртки, лікаря-педіатра, що підтверджується матеріалами справи, що свідчить про те, що мама повністю займалася дитиною, докладала всі зусилля, щоб дитина росла всесторонньо розвинутою та здоровою. Позивачка є фізичною особою-підприємцем, за 2021 рік її дохід склав 232 594,67 грн, за три квартали 2022 року - 430 361,00 грн, тобто вона має можливість утримувати дитини.

Разом з тим, матеріали справи не містять інформації контролюючого органу про наявність і розмір доходів ОСОБА_2 .

Зазначала, що після припинення шлюбних відносин між колишнім подружжям, з літа 2020 року батько дитини відмовляв їй у наданні дозволу на виїзд дитини до Туреччини на відпочинок, хоча вона двічі сама надавала нотаріальну згоду батьку для його виїзду з дитиною до Болгарії, проте він не скористався цим дозволом.

Також зазначала, що згідно з висновком Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб «Про організацію надання соціальної послуги з консультування родині малолітнього ОСОБА_4 » від 17 лютого 2022 року №100/09/10-227, ОСОБА_4 має емоційний зв`язок з обома батьками, має прихильність до батька та до матері. Тобто, психологом не виявлено, що дитина потерпає від фізичного насилля з боку матері.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що посилання ОСОБА_2 на те, що позивачка застосовувала фізичне насилля над дитиною належними доказами не підтвердженні. Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків, допитаних за клопотанням батька ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про негативну реакцію дитини по відношенню до матері після згадування її імені та/ або при ініціюванні поїздки до неї, оскільки допитані свідки не є фахівцями у даних правовідносинах. Суд правильно вказав, що кожен із свідків бачив лише реакцію дитини на ініційовані батьком запитання та дії, що передувало такому свідки не повідомляли, оскільки не бачили дитину достатній проміжок часу до цього.

Також зазначала, що висновок про результати психологічного обстеження дитини не є належним та допустимим доказом, оскільки такий виготовлений на замовлення заінтересованої сторони - батька та містить виключно переказ думок та переконань останнього, тобто, свідчить про суб`єктивний характер такого висновку, який не відтворює об`єктивні реалії. Окрім того, ОСОБА_4 відвідував психолога у м. Житомирі ОСОБА_19 , однак письмовий висновок зроблений чомусь зовсім іншим психологом ФОП ОСОБА_20 .

Вказувала, що наприкінці лютого 2022 року позивачка, за відсутності нотаріально посвідченої згоди батька, була вимушена полетіти за кордон без сина, адже рішення суду ще не набрало законної сили, а в наданні нотаріальної згоди було відмовлено. У зв`язку з початком війни та введенням воєнного стану на території України було вжито термінових заходів щодо закриття повітряного простору. За наведених обставин, дитина, через примхи батька, залишилась далеко від матері у країні, де почалась війна, у період, коли значно ускладнено процес повернення. На численні прохання ОСОБА_3 вивезти будь-яким способом хлопчика у безпечне місце за кордон, батько знову відмовляв, не дозволяв хлопчику спілкуватись із мамою засобами телефонного зв`язку, ігнорував звернення та пропозиції врятувати дитину.

Після повернення на територію України відповідач відмовив та досі відмовляє матері в тому, щоб дитина повернулась до домівки у м. Києві, в місце, в якому дитина проживала з матір`ю до 24 лютого 2022 року, де відвідував дитячий садок та додаткові гуртки.

Крім того зазначає, що саме батько жорстоко поводиться з дитиною, що полягає в образливих та недбалих діях, що завдає або може завдати серйозної шкоди розвитку ОСОБА_4 , яка має довгострокові наслідки, зокрема, насильно забирає дитину у матері із застосуванням фізичної сили та психологічного насилля до дитини, що підтверджується матеріалами справи.

У лютому 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката

Корнієнко М. С. до Верховного Суду надійшли письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу, в яких викладені доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 з 18 грудня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2021 року.

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 з 03 серпня 2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця. З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 08 вересня

2021 року та 17 листопада 2021 року вбачається, що сума доходу

ОСОБА_3 за період І, ІІ квартал 2021 року склала 52910,50 грн, а за ІІІ квартал 2021 року склала 146224,60 грн.

Згідно довідки, виданої Департаментом інформатизації МВС України, ОСОБА_3 станом на 22 липня 2021 року на території України до кримінальної відповідальності не притягувалася, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. На диспансерному обліку у лікаря психіатра та лікаря-нарколога позивачка не знаходилась, про що свідчать довідки від 06 серпня 2021 року.

Також, із матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики, наданої Святопетрівським старостинським округом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 26 серпня 2021 року №181/02-26С, ОСОБА_2 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 характеризується позитивно.

З наявних у матеріалах справи листів вбачається, що ОСОБА_2 є позаштатним консультантом та співпрацює з серпня 2017 року з компанією DOMMEN Trans Sp. Z.o.o. з питань розвитку бізнесу та корпоративних фінансів; з березня 2018 року з компанією GLASSICA Sp. z o.o. з питань розвитку бізнесу та міжнародних фінансів; з серпня

2019 року з ФОП ОСОБА_21 з питань розвитку бізнесу та залучення інвестицій. Також, з договору про надання послуг страхового агента (договір доручення) від 09 вересня 2021 року випливає, що відповідач працює страховим агентом у ПрАт MetLife.

З даних АСВП від 21 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні, відкритому 13 травня

2015 Житомирським ВДВС у Житомирському районі Житомирської області ЦЗМУ МЮ (м. Хмельницький), щодо стягнення грошових коштів за договором позики в сумі 1 452 000,00 грн.

Згідно з довідкою, виданою Департаментом інформатизації МВС України, ОСОБА_2 станом на 29 серпня 2021 року на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Окрім того, під наглядом лікаря психіатра не перебуває та психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання психореактивних речовин у нього не виявлено, про що свідчать довідки з Комунального некомерційного підприємства «Житомирська багатопрофільна опорна лікарня» Новогуйвинської селищної ради.

Також матеріалами справи підтверджено, що 14 вересня 2020 року ОСОБА_3 уклала договір оренди житла - квартири за адресою:

АДРЕСА_1 . Укладаючи договір майнового найму-оренди приміщення від 14 вересня 2020 року,

ОСОБА_3 вказувала, що в орендованій квартирі вона проживатиме разом із сином ОСОБА_4 .

З відповіді директора дитячого садка « ІНФОРМАЦІЯ_22 » ОСОБА_23 від 01 вересня 2021 року №1/9, наданої на запит ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_4 зарахований та відвідує дитячий садок « ІНФОРМАЦІЯ_22 » за адресою: АДРЕСА_4 . Упродовж останнього року ОСОБА_4 приводять і забирають - дядько, мати і батько. Організацію і проведення дня народження дитини взяла на себе мати. За час відвідування ОСОБА_4 дитячого садка батьківські збори відбулися тричі, їх відвідали батько - один раз, мати -двічі. Оплату за садок вносила мати (крім серпня 2021 року), а частково батько. Проблем із виконанням матір`ю своїх батьківських обов`язків виявлено не було. Хлопчик доглянутий, усіх режимних вимог дотримано. ОСОБА_3 цікавиться станом дитини, навчальною програмою та успіхами сина.

Також, у характеристиці на ОСОБА_4 , наданої директором дитячого садка від 29 серпня 2021 року зазначено, що спостерігаючи за хлопчиком, можна відмітити його настороженість, обережність у стосунках як із дорослими, так і з однолітками. Дитина демонструє потребу у стабільному комфортному оточенні, у якому ОСОБА_4 був би впевнений. Він виявляє бажання заводити дружбу з іншими дітьми, але робить це поступово із пересторогою. Те, як і з ким ОСОБА_4 провів час удома, сильно відображається на його поведінці і психоемоційному стані в дитячому садку. У липні 2021 року ОСОБА_4 до садочка приводили такі дорослі: батько (5 разів), дядько (11 разів) і мати (1 раз). Забирали з дитячого садка: батько (5 разів), дядько (10 разів), мати (2 рази). Дитина виявляє бажання бути поряд із батьком і цінує проведений із ним час. У дні, коли тато приводить і забирає дитину, хлопчик тримається за можливість бути поряд і не хоче його відпускати. У дні, коли дитину забирає мати, ОСОБА_4 позитивно реагує на неї, виявляє емоційний зв`язок із матір`ю, на дядька реакція дитини стримана. Зв`язок із дитячим садком підтримують обоє батьків, а також останні присутні в батьківській групі у Viber, через яку можуть відстежувати перебування дитини в дитячому садку.

Згідно з довідкою від 17 вересня 2021 року вищевказаного закладу вбачається, що у серпні 2021 року ОСОБА_4 до садочка приводили такі дорослі: батько (10 разів), дядько (6 разів), мати (1 раз). Забирали з дитячого садка: батько (10 разів), мати (4 рази), дядько (3 рази). За серпень дитина пропустила 4 дні перебування в садку.

З наявних у матеріалах справи довідок від 04 серпня 2021 року №№15, 15, 20210804/1 вбачається, що дитина ОСОБА_4 відвідує школу верхової їзди «Поні-клуб», басейн ТОВ «Щастя Кідс» та Дитячу академію футболу. У довідках зокрема зазначено, що оплату за тренування здійснює мати дитини, яка також приводить та забирає сина особисто.

З письмових пояснень лікаря педіатра ОСОБА_25 від 07 вересня

2021 року стан здоров`я дитини задовільний, фізичний і психічний розвиток відповідає її віку. Крім того, дитина завжди доглянута, усі рекомендації та призначення лікаря матір`ю дитини завжди виконувались чітко та своєчасно. Жорсткого або недбалого ставлення до дитини з боку матері ніколи не помічала.

Згідно з висновком про результати психологічного обстеження

від 15 вересня 2021 року, проведеного практичним психологом ОСОБА_20 за зверненням ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_4 має достатній для свого віку рівень інтелектуального розвитку, нормативний розвиток пізнавальних інтересів. Емоційний стан дитини на цей час вразливий внаслідок психотравмуючих обставин, якими є для дитини цього віку розлучення батьків. Тому можуть спостерігатися бурхливі поведінкові прояви емоційного напруження та невротичні реакції. На момент дослідження прихильність ОСОБА_4 до батька, ОСОБА_2 , є надійною, відношення характеризується особистісною та емоційною привабливістю, домінуванням у свідомості дитини позитивного сприйняття батька як людини, що задовольняє потребу в емоційному прийнятті, захисті від життєвих труднощів та небезпек і забезпечить їй психологічний комфорт.

Висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 31 серпня 2022 року № 672, вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 .

Також матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 двічі надала дозвіл ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд сина ОСОБА_4 за кордон, що підтверджується нотаріально завіреними заявами від 02 серпня

2021 року та 25 серпня 2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (стаття 141 СК України).

У частині четвертій статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі

№ 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі

№ 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі

№ 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що рішенням суду про розірвання шлюбу місце проживання малолітнього ОСОБА_4 не визначалось. З вересня 2020 року дитина проживала з матір`ю

ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди даного житла. Також та обставина, що дитина проживала з матір`ю, підтверджується тим, що ОСОБА_4 відвідував дошкільний заклад, розташований поруч з орендованою ОСОБА_3 квартирою. Мати дитини піклувалася про здоров`я дитини, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечила сина належними умовами для його проживання, виховання та розвитку.

Доводи касаційної скарги про те, що наближеність дитячого садка до місця проживання матері не може безумовно свідчити про те, що дитина проживала саме з матір`ю, є безпідставним.

Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

З довідки садочку повного дня « ІНФОРМАЦІЯ_22 » від 01 вересня

2021 року № 1/9 вбачається, що документи про зарахування ОСОБА_4 підписані мамою хлопчика; упродовж останнього року його приводять і забирають: дядько, мати і батько; організацію і проведення дня народження дитини взяла на себе ОСОБА_3 ; за час відвідування ОСОБА_4 дитячого садка батьківські збори відбулися тричі. Іх відвідали: батько (один раз), мати (двічі).

Згідно з довідкою від 17 вересня 2021 року вищевказаного закладу вбачається, що у серпні 2021 року ОСОБА_4 до садочка приводили такі дорослі: батько (10 разів), дядько (6 разів), мати (1 раз). Забирали з дитячого садка: батько (10 разів), мати (4 рази), дядько (3 рази). За серпень дитина пропустила 4 дні перебування в садку

Окрім садочка « ІНФОРМАЦІЯ_22 », який розташований поруч з квартирою, яку орендує позивачка, ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року відвідував басейн не рідше ніж два рази на тиждень, що підтверджується довідкою від 04 серпня 2021 року №10804/1 ТОВ «Щастя кідс», згідно якої дитину приводить і забирає його мати.

З 16 листопада 2020 року він відвідував школу верхової їзди «Поні-клуб», що також підтверджується довідкою ТОВ «Поні-клуб» від 04 серпня

2021 року № 15, з якої вбачається, що школа контактує лише з мамою.

З 04 жовтня 2020 року відвідував секцію футболу, що підтверджується довідкою Дитячої академії футболу №15 від 04 серпня 2021 року.

В довідці зазначено, що на тренування дитину приводить мама, яка постійно цікавиться результатами тренування, інші особи дитини під час тренувань не супроводжували.

До матеріалів справи також додано лист лікаря-педіатра ОСОБА_25 від 07 вересня 2021 року, яка підтверджувала, що від моменту виписки ОСОБА_4 з пологового будинку вона, як лікар-педіатр, спостерігає за дитиною. Протягом всього терміну спостереження ОСОБА_4 приходив до неї у супроводі мами, хлопчик завжди виглядав доглянутим та охайним. Вона ніколи не помічала жорстокого або недбалого ставлення до дитини з боку матері.

Разом з тим, судами також установлено, що батько також приймав активну участь у вихованні сина, забирав його з садочка, дитина періодично перебувала з ним за місцем його проживання у

АДРЕСА_5.

Проте, після ухвалення 12 січня 2022 року оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з початком запровадження 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні, дитина проживає разом з батьком за місцем реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка зверталась до відповідача із проханням надати дозвіл на виїзд з дитиною за кордон, проте такий не отримала, а тому 17 лютого

2022 року виїхала з України за путівкою та у зв`язку з початком військової агресії російської федерації проти України не змогла вчасно повернутися додому. На її прохання вивезти до неї дитину, відповідач відмовляв. Повернувшись в Україну, вона відразу поїхала до сина, проте ОСОБА_2 відмовив повернути дитину, у зв`язку з чим вона зверталась у поліцію. З того часу ОСОБА_2 постійно перешкоджає їй у нормальному спілкуванні з сином, виконанні батьківських обов`язків щодо його виховання, дозволяє побачення з сином на території свого будинку і тільки в його присутності.

Апеляційним судом враховано, що розгляд спору про визначення місця проживання дитини судом першої інстанції здійснено без висновку органу опіки і піклування, що суперечить вимогам статті 19 СК України, у зв`язку із чим судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи отримано письмовий висновок про розв`язання спору від органу опіки та піклування за фактичним місцем проживання дитини.

Висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 31 серпня 2022 року №672, вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 .

Також апеляційним судом було роз`яснено сторонам право заявити клопотання про проведення у справі судової психологічної експертизи з метою встановлення більшої емоційної прихильності дитини до одного з батьків, почуття спільності та єдності одним із них і яким чином проживання з батьком протягом певного періоду без матері вплине на її психоемоційний стан. Проте, відповідних клопотань від учасників справи не надійшло.

Під час апеляційного розгляду в якості спеціаліста була допитана психолог ОСОБА_28 , яка брала участь у роботі комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Житомирської міської ради. Остання пояснила, що відвідувала дитину за місцем проживання батька. Вказала, що ОСОБА_4 скучає за мамою, хоче бути як з мамою, так і з батьком. Батько не хотів допускати матір або ставив якісь умови для відвідування дитини матір`ю. ОСОБА_2 створив гарні умови для проживання сина, у дитини є люблячі бабуся та дідусь зі сторони батька, але відсутнє спілкування з матір`ю.

Також апеляційним судом враховано висновок психолога, який надала служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації 17 лютого 2022 року, відповідно до якого малолітній ОСОБА_4 має емоційний зв`язок з обома батьками та прихильність як до батька так і матері. Такі матеріали були враховані органом опіки і піклування Житомирської міської ради, про що свідчить лист служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради.

Отже, встановивши, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, і батько і матір характеризуються позитивно, апеляційний суд, врахувавши висновок органу опіки і піклування, пояснення спеціаліста (психолога), виходячи із найкращих інтересів малолітнього ОСОБА_4 , його віку, права на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не досліджували, проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини, є безпідставними.

Необґрунтованими є й доводи позивача за зустрічним позовом про те, що суди попередніх інстанцій, не встановивши наявність нагальних та виключних підстав для зміни місця проживання дитини, автоматично, без всебічного дослідження обставин справи визначили місце проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим на батька дитини було покладено тягар спростування «презумпції на користь матері».

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, врахувавши, скільки часу і за яких обставин дитина проживала окремо з кожним із батьків, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що для збереження розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі доцільним є проживання дитини з матір`ю,

Обставини того, що після ухвалення рішення суду протягом 9 місяців дитина фактично проживала з батьком і у неї склалися певні соціальні зв`язки за місцем проживання батька, батько забезпечив навчальний процес дитини у дошкільному закладі, не спростовують наявність прихильності дитини до матері та емоційного зв`язку між ними. У даному випадку такий зв`язок був розірваний, але не втрачений, а посилання батька на додатковий стрес від необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного розпорядку, стабільної атмосфери є голослівними.

Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_3 у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_4 .

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21).

Також апеляційним судом обґрунтовано відхилено посилання

ОСОБА_2 на те, що позивачка застосовувала фізичне насилля над дитиною, оскільки такі належними доказами не підтверджені.

Судами обґрунтовано відхилено висновок про результати психологічного обстеження від 15 вересня 2021 року, проведений на замовлення ОСОБА_2 практичним психологом ОСОБА_20 , як не об`єктивний і такий, що проведений без дослідження всіх обставин справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків, допитаних за клопотанням батька ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про негативну реакцію дитини по відношенню до матері після згадування її імені та\або при ініціюванні поїздки до неї оскільки допитані особи не є фахівцями у даних правовідносинах. Суд правильно вказав, що, кожен із свідків бачив лише реакцію дитини на ініційовані батьком запитання та дії, про те, що передувало такому, свідки не повідомляли, оскільки не бачили дитину достатній проміжок часу до цього.

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір`ю є безпідставними.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Тобто, у разі, якщо син буде проживати разом з матір`ю, батьківські права позивача за зустрічним позовом не будуть порушені та він не буде позбавлений можливості здійснювати свої батьківські права та виконувати обов`язки щодо дитини у повному обсязі.

Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження

№ 61-17922св21).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з матір`ю у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновки органів опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалено законні та вмотивовані рішення.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, від 18 березня

2019 року у справі № 215/4452/16-ц, провадження № 61-1145св19,

від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження

№ 61-9074св20, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, провадження № 61?18882св19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко Марини Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 12 січня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян