Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №199/1800/22
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №199/1800/22

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 199/1800/22

провадження № 61-12515св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року в складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди.

Позов мотивував тим, що 12 червня 2013 року прокуратурою м. Дніпропетровська до ЄРДР внесено відомості про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною другою статті 263-1 КК України, кримінальне провадження № 12013040650003315. 23 серпня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень. 16 січня 2014 року прокурором м. Дніпропетровська складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013040650003315 від 12 червня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27 - частиною другою статті 263-1 КК України та передано матеріали до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. Справа судами розглядалася неодноразово. Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року, який набрав законної сили 08 лютого 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні в зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення.

Позивач указував, що безпідставне кримінальне переслідування тривало з 23 серпня 2013 року по 08 лютого 2022 року, тобто протягом 8 років 5 місяців і 16 днів (101 місяць 16 днів), що завдало позивачу моральної та майнової шкоди, спричинило втрату нормальних життєвих зв`язків і порушило майнове благополуччя його сім`ї. Зазначав, що заподіяна йому моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, переживаннях, завданих правоохоронними органами, незаконному обшуці, обранні запобіжного заходу (особистого зобов`язання), тривалості судового процесу, втраті роботи, сім`ї і, як наслідок, порушенні нормального виховання двох неповнолітніх дітей позивача.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 600 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, а також 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у межах кримінального провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та 20 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з кримінальним провадженням; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає в разі постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону), у зв`язку з чим суд відхилив доводи прокуратури про те, що позивач не довів факт спричинення йому моральної шкоди.

Суди вказали, що законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд з урахуванням обставин справи вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Суди встановили, що мінімальний визначений законом розмір компенсації моральної шкоди в цій справі складає 661 538,08 грн (6500 грн (мінімальна заробітна плата) х 101 місяць перебування під слідством та судом = 656 500 грн; 16 днів х 8 годин = 128 х 39,36 грн (мінімальна погодинна заробітна плата) = 5038,08 грн; 656 500 грн + 5038,08 грн = 661 538,08 грн).

З урахуванням засад розумності й справедливості, характеру, обсягу і тривалості страждань, яких позивач зазнав у зв`язку із пред`явленням обвинувачення у скоєнні злочину та перебуванням під слідством і судом, необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров`я, суди вважали за доцільне визначити розмір компенсації моральної шкоди позивачеві на рівні 1 000 000 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування витрат, понесених за надання професійної правничої допомоги у кримінальному провадженні, суди вказали, що стягнення таких витрат за рахунок державного бюджету передбачено пунктом 4 частини третьої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Дослідивши в судовому засіданні угоду про надання юридичної допомоги від 25 серпня 2013 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Машкевич О. В., квитанцію про оплату юридичної допомоги, суди встановили факт понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв`язку із кримінальним провадженням відносно нього в загальному розмірі 20 000 грн.

Аргументи учасників справи

08 грудня 2022 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх змінити як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зменшивши розмір компенсації моральної шкоди, та скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт заподіяння моральної шкоди підлягає доведенню в загальному порядку, а саме по собі постановлення виправдувального вироку не є автоматичною підставою для стягнення з держави компенсації моральної шкоди. Вказує, що сума присудженого відшкодування в жодному разі не має бути джерелом незаконного збагачення, проте стягнута судами сума (1 000 000 грн) значно перевищує встановлений у статті 13 ЗаконуУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» гарантований державою мінімальний розмір компенсації моральної шкоди. Зазначає, що будь-яких неправомірних дій, які могли б бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, прокуратура відносно позивача не здійснила. Посилається також на те, що розмір стягнутих судами витрат на правничу допомогу є завищеним і не підтвердженим належними й допустимими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року касаційну скаргу ДКСУ залишено без руху, а ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року - повернуто особі, яка її подала, в зв`язку з неусуненням недоліків касаційної скарги.

У січні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено та зупинено виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 25 квітня 2019 року в справі № 704/696/16, від 01 липня 2020 року в справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року в справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року в справі № 629/795/19.

В касаційній скарзі міститься також посилання на незастосування судами висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн та витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні в розмірі 20 000 грн. Судові рішення в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог у касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 серпня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013040650003315, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 27 - частиною другою статті 263-1 КК України.

16 січня 2014 року прокурором м. Дніпропетровська затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013040650003315 від 12 червня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27 - частиною другою статті 263-1 КК України.

29 січня 2014 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27 - частиною другою статті 263-1 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном 3 роки.

У подальшому вирок неодноразово переглядався судами вищих інстанцій.

26 травня 2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року, який набрав законної сили 08 лютого 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано в зв`язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Загальний період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом склав з 23 серпня 2013 року по 08 лютого 2022 року, тобто 8 років 5 місяців 16 днів (101 місяць і 16 днів).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених статтею першою цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 23 серпня 2013 року (моменту повідомлення про підозру) до 08 лютого 2022 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто протягом 8 років 5 місяців 16 днів (101 місяць і 16 днів).

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, з урахуванням обставин конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи».

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в 2022 році (на момент розгляду справи судами) мінімальну заробітну плату визначено в розмірі 6 500 грн.

З огляду на термін перебування позивача під слідством мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 659 964,50 грн (101 місяць 16 днів х 6 500 грн).

У справі, що переглядається, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на рівні 1 000 000 грн, що значно перевищує розмір компенсації, гарантований законом, суди обмежились загальними посиланнями на засади розумності й справедливості, характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач, та необхідність докладення значних зусиль для відновлення організації життя, не мотивувавши розмір компенсації моральної шкоди конкретними обставинами, встановленими в цій справі.

З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, а також з огляду на застосований до позивача запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням або обмеженням волі ОСОБА_1 , та відсутність установлених судами порушень прав позивача з боку посадових осіб прокуратури при здійсненні слідчих дій, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір компенсації моральної шкоди з 1 000 000 грн до 659 964,50 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне стягнення витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні з таких підстав.

Суди встановили, що 25 серпня 2013 року ОСОБА_1 уклав угоду про надання юридичної допомоги в кримінальному провадженні з адвокатом Машкевич О. В., у зв`язку з чим позивач здійснив оплату таких послуг в розмірі 20 000 грн, на підтвердження чого надав суду копію квитанції.

Таким чином, сума витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, надану адвокатом Машкевич О. В. позивачу, становить 20 000 грн, яку суди обґрунтовано стягнули на користь ОСОБА_1 відповідно до положень статті 3 Закону, якою, серед іншого, передбачено відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

В той же час суди зробили помилковий висновок про стягнення моральної та майнової шкоди з Державної казначейської служби України, яка не порушувала прав позивача, не вступала з ним у будь-які правовідносини та не завдавала йому шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКСУ не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження дають підстави для висновку, що судові рішення в оскаржених частинах ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18), у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення в оскарженій частині - зміні шляхом зменшення розміру моральної шкоди з 1 000 000 грн до 659 964,50 грн та зміни порядку стягнення коштів із зазначенням про таке стягнення з Державного бюджету України. В іншій оскарженій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги, а також того факту, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, слід компенсувати понесені судові витрати в судах апеляційної та касаційної інстанцій пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги в загальному розмірі 23 100 грн.

Також підлягає поновленню виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в незміненій частині, а саме щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 659 964,50 грн на відшкодування моральної шкоди та 20 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року змінити в частині розміру компенсації моральної шкоди та порядку стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Абзац другий резолютивної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 659 964,50 грн компенсації моральної шкоди».

Абзац третій резолютивної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000 грн відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні».

В іншій оскарженій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року залишити без змін.

Компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 23 100 грн.

Поновити виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в незміненій судом касаційної інстанції частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук