Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.12.2022 року у справі №752/5744/21

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 752/5744/21

провадження № 61-8335св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дешуніна Сергія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Андрієнко А. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування і проживання та про зняття з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 28 листопада 2006 року він є єдиним власником будинку АДРЕСА_1 . З моменту придбання будинку та на час звернення до суду у вказаному будинку ніхто не проживає.

21 лютого 2021 року йому стало відомо, що за адресою належного йому будинку зареєстровано троє невідомих осіб, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Відповідачі є його сусідами, які мешкають через два будинки на тій самій вулиці у власному будинку, який не зареєстрований в установленому законом порядку. Під час спілкування з відповідачами, вони підтвердили фактичне їх місце реєстрації в будинку АДРЕСА_1 , однак не змогли пояснити підстав реєстрації за вказаною адресою.

Вказував на те, що у добровільному порядку відповідачі відмовляються звертатися до відділу із заявами про зняття їх з реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що у них немає іншого місця для реєстрації проживання у місті Києві. Лише ОСОБА_4 у добровільному порядку звернулася з заявою про зняття її з реєстрації.

Зазначав, що відповідачі ніколи не мали права користування спірним будинком, не мали права проживання в ньому і ніколи в ньому не проживали. Вказував на те, що вказані дії відповідачів порушують його право на вільне володіння та розпорядження будинком АДРЕСА_1 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати відповідачів такими, що не мають права користування та проживання, та мають бути знятими з реєстрації місця проживання за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року, ухваленим у складі судді Машкевич К. В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі набули права власності на будинок під літ. «А» по АДРЕСА_1 , а встановити підстави реєстрації місця проживання відповідачів у будинку АДРЕСА_1 виявилося неможливим.

Також суд першої інстанції врахував, що фактичне місце проживання відповідачів знаходиться у іншому будинку по АДРЕСА_1 , що встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року, яким визнано за відповідачами належні частки у будинку під літ. «А» по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі є власниками будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року, яким визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини, за кожним, будинку під літ. «А» по АДРЕСА_1 .

Оскільки відповідачі також є власниками будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду, яке є чинним та ніким не оскаржено, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що не мають права користування, проживання та мають бути зняті з реєстрації місця проживання за вказаною адресою не є неефективним способом захисту його порушеного права.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи спір шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування будинком, у порушення положень процесуального закону фактично вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 , який просив суд визнати відповідачів такими, що не мають права користування та проживання, а не такими, що втратили таке право.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в спосіб, який не заявлений відповідачем, та який не відновить його, ймовірно, порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дешунін С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, не врахував такі обставини: різниці у технічних характеристиках будинку позивача (загальною площею 35,7 кв. м, житлова площа 27,3 кв. м) і будинку відповідачів (загальною площею 98,2 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м); фактичних обставин набуття у власність позивача його будинку (безперервний перехід права власності від попередніх власників з 2002 року за договорами купівлі-продажу) і набуття у власність будинку через спадкування відповідачами; свідчень позивача про те, що відповідачі не проживали у його будинку, а мали фактичне місце проживання у іншому будинку та свідчень представника відповідачів, в яких не спростовувались і не оспорювалась та обставина, що відповідачі не проживали у будинку позивача; відсутність в органах державної реєстрації, так само як і у відповідачів, документів, на підставі яких відбулась реєстрація місця проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 ; довідки № 3, виданої КП «Голосіївприватсервіс» Голосіївської районної в м. Києві Ради за № 5932 від 01 вересня 2006 року, з якої вбачається, що на час придбання позивачем будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 27,3 кв. м, будь-які інші особи за вказаною адресою не зареєстровані; акта про фактичне не проживання від 15 березня 2021 року, який підписаний сусідами і засвідчений Начальником управління ЖКГ Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві Ткачуком.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19), від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20), від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19 (провадження № 61-6415св20), від 20 липня 2022 року у справі № 274/5615/19 (провадження № 61-16222св21).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник відповідачів ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з умовами якого ОСОБА_1 купив житловий будинок АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу передбачено, що відчужуваний житловий будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2002 року.

Згідно з пунктом 1.3 договору купівлі-продажу відповідно до довідки-характеристики, що видана Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 07 вересня 2006 року, відчужується житловий будинок дерев`яний обкладений цеглою під літ. А, житловою площею 27,30 кв. м, а також слідуючи будівлі та споруди: погріб під літ. В, вбиральня під літ. Д, № 1-3 спорудження. Нежитлова площа будинку 8,4 кв. м.

Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 01 березня 2021 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 березня 2021 року.

Згідно з довідкою форми № 3, виданої КП «Голосіївприватсервіс» Голосіївської районної в м. Києві Ради від 01 вересня 2006 року № 5932, власником будинку АДРЕСА_1 , житловою площею, 27,3 кв. м, є ОСОБА_6 , будь-які інші особи за вказаною адресою зареєстрованими не значаться.

Відповідно до реєстраційного посвідчення № 030786 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, житловий будинок АДРЕСА_1 , належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2006 року, про що записано в реєстраційну книгу № 271-105, за зареєстрованим №41243 від 27 вересня 2007 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року у справі № 2-8018/13, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності по 1/3 частини за кожним будинку під літ. «А» по АДРЕСА_1 , загальною площею 98,2 кв. м, в тому числі жилої 51,0 кв. м.

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , від 17 березня 2021 року № 14488812, станом на 17 березня 2021 року у вказаному будинку зареєстровані: з 07 липня 1977 року ОСОБА_3 та з 24 грудня 1992 року ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати відповідачів такими, що не мають права користування та проживання, та мають бути знятими з реєстрації місця проживання за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною третьою статті 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У справі, яка переглядається, установлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року у справі № 2-8018/13, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності по 1/3 частини за кожним, будинку під літ. «А» по АДРЕСА_1 , загальною площею 98,2 кв. м, в тому числі жилої 51,0 кв. м.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_3 зареєстрований з 07 липня 1977 року, а ОСОБА_2 - з 24 грудня 1992 року.

Установивши, що відповідачі, зареєстровані за адресою житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на який визнано за ними рішенням суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання осіб такими, що не мають права користування та проживання у житловому приміщенні, зняття їх з реєстрації, не є неефективним способом захисту його порушеного права.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19), від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20), від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19 (провадження № 61-6415св20), від 20 липня 2022 року у справі № 274/5615/19 (провадження № 61-16222св21), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дешуніна Сергія Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник