Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №483/2022/17

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 483/2022/17

провадження № 61-3835св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року у складі судді Чаус Л. В., додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" мотивована тим, що 31 січня 2014 року між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKCASHVG.198302.007, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 39 805 грн, з яких: 38 500 грн - на споживчі цілі, 150 грн - на сплату комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, 1 155 грн - на оплату винагороди банку за надання фінансового інструменту.

Сторони визначили строк повернення кредиту - до 30 січня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договором щомісяця в період оплати.

У зв'язку неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань станом на 15 листопада 2017 року утворилась заборгованість у сумі 150 501,79 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом у сумі 30 672,55 грн, простроченої заборгованості за процентами - 20 382,68 грн, простроченої заборгованості за комісією - 14 329,80 грн, заборгованості за штрафами та/або пенею за кредитним договором - 85 116,76 грн.

З урахуванням викладеного вище, ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" просило суд стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 150 501,79 грн.

05 лютого 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що відповідно до частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". На порушення вказаних вимог Закону України "Про захист прав споживачів", частини 3 статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" у кредитному договорі від 31 січня 2014 року № IKCASHVG.198302.007 безпідставно встановило винагороду (комісію) за надання фінансового інструменту у розмірі 1 155 грн, комісію в сумі 150 грн за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та щомісячну комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту (пункти 1.2,1.5,1.7,1.6,1,9 кредитного договору).

ОСОБА_1 вважає вищевказані положення кредитного договору нікчемними, що зумовлює зміну інших істотних умов кредитного договору.

Також зазначив, що зменшення суми кредиту та загальної вартості кредиту має наслідком визнання недійсними положень пункту 8.9 кредитного договору з додатком № 1 "Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки".

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати кредитний договір від 31 січня 2014 року № IKCASHVG.198302.007 недійсним.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія") як правонаступника ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" у зв'язку з відступленням останнім права вимоги, а також залучено ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", про визнання кредитного договору недійсним, прийнято до сумісного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 483/2022/17, провадження № 2/483/88/2018) відповідно до вимог частини 2 статті 193 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року у задоволенні первісного позову ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними положення пунктів 1.2,1.5,1.6,1.7,1.9 договору № ІКСАSHVG.198302.007, укладеного 31 січня 2014 року між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ОСОБА_1, у частині встановлення сплати комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у розмірі 150 грн, сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 1 155 грн та сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договором щомісяця.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року стягнуто з ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановивши у кредитному договорі платіж зі сплати щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 % від суми виданого кредиту та включення до суми кредиту коштів у розмірі 1 155 грн, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" не довело, які саме послуги (фінансовий інструмент) за вказану винагороду кредитор надав ОСОБА_1 як позичальнику.

Включення до суми кредиту 150 грн за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна є безпідставними, оскільки кредитний договір не було забезпечено заставою або іншими видами обтяжень.

Відмову у задоволенні первісного позову про стягнення кредитної заборгованості суд обґрунтовував тим, що оскільки сторони не визначили механізм зарахування сум, сплачених відповідачем, будь-яких клопотань, у тому числі про призначення судової фінансової експертизи, не заявляли, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог та на додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року залишені без задоволення.

Апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року задоволено частково, а на додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року - залишено без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року в частині відмови у задоволені первісного позову ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в частині судового збору - змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" заборгованість за кредитним договором від 31 січня 2014 року № IKCASHVG.198302.007 у розмірі 59
489,76 грн, з яких 29 744,88 грн - основна заборгованість за кредитом та 29
744,88 грн пені.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року залишено без змін.

Додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсними положення пунктів 1.2,1.5,1.6,1.7,1,9 кредитного договору в частині встановлення сплати комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у розмірі 150 грн, в частині сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 1 155 грн та в частині сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договором щомісяця, а не визнання договору недійсним в повному обсязі.

Неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором спричинило утворення основної заборгованості за кредитом у розмірі 30 672,55 грн та заборгованості за процентами (станом на 30 січня 2017 року) - 11 436,76 грн.

Позивачем сплачено 8 384,23 грн за процентами та 3 980,50 грн за комісією, що разом становить 12 364,73 грн. За таких обставин сума кредитної заборгованості становить 29 744,88 грн (30 672,55 + 11 436,76-12 364,73).

Оскільки пеня за неналежне виконання кредитних зобов'язань становить 85 116,76
грн, що перевищує розмір основної заборгованості, апеляційний суд відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України вважав за можливе зменшити розмір неустойки до 29 744,88 грн.

Отже, розмір кредитної заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", становить 59 489,76 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року, додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що унаслідок неправильного застосування положень статті 217 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року, додаткового рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 483/2022/17 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2019 року, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" зазначило про необґрунтованість доводів ОСОБА_1, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах вважало законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи

31 січня 2014 року між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKCASHVG.198302.007, згідно з умовами якого банк надав, а ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 39 805 грн, з яких: 38 500 грн - на споживчі цілі, 150 грн - на сплату комісії за реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухового майна, 1 155 грн - на оплату винагороди банку за надання фінансового інструменту. Умовами пунктів 1.2-1.4,1.7,1.9 сторони визначили строк повернення кредиту - до 30 січня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договором щомісяця в період оплати (а. с. 26-28).

Факт укладення кредитного договору та надання ОСОБА_1 грошових коштів у зазначеному в договорі розмірі визнаний сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: заявою на видачу готівки від 31 січня 2014 року та випискою за особовим рахунком.

Відповідно до пунктів 1.5,1.6 кредитного договору позичальник оплачує банку комісію за надання фінансового інструменту в розмірі 1 155 грн у день укладення кредитного договору та сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договором щомісяця в період сплати. Нарахування комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму кредиту, що зазначений у пункті 1.2 договору.

Позичальник зобов'язався повертати кредит шляхом здійснення платежів на рахунок банку у період з 01 до 10 числа кожного місяця згідно з графіком погашення кредиту (пункт 2.4,2.5 кредитного договору).

Відповідно до графіка погашення заборгованості (додаток № 2 до договору) щомісячний платіж встановлено в сумі 1 721,05 грн та складається із строкової частини кредиту, процентів та комісії за надання кредитних ресурсів.

Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику проценти в розмірі 36 % річних від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Крім того, за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.3).

Відповідно до пункту 2.9 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: у першу чергу - витрати банку, пов'язані з одержанням виконання за цим договором (витрати, пов'язані з реалізацією майна тощо); у другу чергу - прострочена заборгованість за процентами; у третю чергу - прострочена заборгованість за комісією; у четверту чергу - нараховані проценти; в п'яту чергу - нараховані комісії; у шосту чергу - прострочена заборгованість за основною сумою боргу; у сьому чергу - основна сума боргу; у восьму чергу - штрафи, пені та витрати/збитки банку, які виникли при супроводі кредиту.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 не виконував свої зобов'язання за кредитним договором та його заборгованість станом на 15 листопада 2017 року складає 150 501,79 грн, з яких: 30 672,55 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 20 382,68 грн - прострочена заборгованість за процентами, 14 329,80 грн - прострочена заборгованість за комісією, 85 116,76
грн - заборгованість за штрафами та/або пенею (а. с. 8-25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом положень статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у оскаржуваній частині не у повній мірі відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що положення пунктів 1.2,1.5,1.6,1.7,1,9 кредитного договору щодо встановлення сплати комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у розмірі 150
грн, сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 1 155
грн та щодо сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту за договору щомісяця суперечать вимогам законодавства України, а тому підлягають визнанню недійсними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до Частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами кредитного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу третього частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною.

Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів").

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконними, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) вказано, що надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування".

Таким чином, встановивши невідповідність оспорюваних позивачем положень кредитного договору вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (нікчемність), суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вважав можливим вирішення у судовому порядку питання про їх недійсність.

При цьому нікчемність пунктів 1.2,1.5,1.6,1.7,1.9 кредитного договору не вказує на нікчемність всього кредитного договору чи можливість визнання його недійсним, оскільки суди не встановили наявність інших положень договору, які б суперечили вимогам законодавства України.

Розмір основної заборгованості за кредитом, пеня, а також правомірність їх нарахування банком ОСОБА_1 не спростував.

Доводів щодо вирішення первісного позову касаційна скарга не містить, тому відповідно до статті 400 ЦПК України законність оскаржуваних судових рішень в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Таким чином, рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про визнання кредитного договору недійсним ухвалені унаслідок неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про визнання кредитного договору недійсним та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частинами 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про визнання кредитного договору недійсним, - скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову, додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат на користь ОСОБА_1, також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" про визнання кредитного договору недійсним та додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк