Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №333/1249/19

Постанова

Іменем України

14 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 333/1249/19

провадження № 61-9968св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Каценельсон Ольга Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Каценельсон О. В., про визнання заповіту та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4, який з 1968 року був зареєстрований та по день смерті проживав у квартирі АДРЕСА_1.

Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді вказаної кооперативної квартири. Разом з тим, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, вона дізналась, що вказана квартира на підставі заповіту, складеного 07 жовтня 1994 року її дідом ОСОБА_5, зареєстрована за ОСОБА_3.

Вказувала, що квартира АДРЕСА_1 була надана сім'ї з чотирьох осіб у квітні 1968 року на підставі ордеру № 81. Членом житлово-будівельного кооперативу був її дід - ОСОБА_5. Повна вартість за квартиру була сплачена у липні 1983 року.

Отже, враховуючи, що її батько ОСОБА_4 також приймав участь у сплаті пайових внесків, вважала, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сім'ї.

Крім того, після смерті її баби, батькові і діду відкрилася спадщина по 1/6 частини паєнагромадження, а після смерті ОСОБА_5 її батько - ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину, оскільки проживав однією родиною зі своїм батьком у спірній квартирі.

Оскільки ОСОБА_4 був власником 1/3 частини паєнагромадження квартири АДРЕСА_1 та спадкоємцем 1/6 частини паєнагромадження цієї квартири після смерті своєї матері, то ОСОБА_5 не мав права одноособово розпоряджатися цим майном та складати заповіт на користь ОСОБА_3.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними заповіт, складений ОСОБА_5 та посвідчений 07 жовтня 1994 року державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори і зареєстрований у реєстрі за № 3-3629, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2017 року, видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Каценельсон О. В. ОСОБА_3.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що її батько ОСОБА_4 приймав участь у сплаті пайових внесків до ЖБК-7 "Радіоприлад" в рахунок оплати за квартиру АДРЕСА_1. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4, як спадкоємець за законом, відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_6 або ж подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, безпідставно відхилили клопотання про допит свідків, не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовані усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не досліджені та залишились без належної оцінки наявні у матеріалах справи докази, надано перевагу одним доказам над іншими. Крім того, судами не враховано, що її батько ОСОБА_4 приймав участь у сплаті пайових внесків до ЖБК-7 "Радіоприлад" в рахунок оплати за квартиру АДРЕСА_1, а тому має право на частину паєнакопичень на цю квартиру.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 1968 року ОСОБА_5 міським житловим управлінням виконавчого комітету Запорізької міської ради видано ордер № 81, яким останньому надано право на зайняття квартири АДРЕСА_1 у складі чотирьох осіб, у тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Згідно з довідкою ЖБК-7 "Радіоприлад" пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 повністю сплачено у серпні 1983 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, після смерті якої у квартирі АДРЕСА_1 у період з 1990 року до 2005 року проживав один ОСОБА_5 (її чоловік).

Відповідно до висновку про реєстрацію дому (домоволодіння) від 01 листопада 1993 року ОСОБА_5 на праві приватної особистої власності належала квартира АДРЕСА_1.

Згідно з реєстраційним посвідченням від 10 листопада 1993 року, виданого Запорізьким бюро технічної інвентаризації, кооперативна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5 на праві особистої власності та записана в реєстрову книгу за реєстром номером 34686.

07 жовтня 1994 року державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори посвідчено та зареєстровано у реєстрі за № 3-3629 заповіт, складений ОСОБА_5, за змістом якого останній належну йому на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 заповів своїй дочці - ОСОБА_7 (після укладення шлюбу - ОСОБА_8).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5.

29 лютого 2016 року ОСОБА_3 подано заяву до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Каценельсон О. В. про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_5, а 03 березня 2017 року - заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

03 березня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чужановій А. А. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина складається з квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4.

Відповідно до свідоцтва про народження від 03 квітня 2014 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1) є дочкою ОСОБА_4 і ОСОБА_10.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У пунктах 1,4 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України визначено, що ЦК України набирає чинності з 01 січня 2004 року та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що Сімейного кодексу України набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

З указаного вбачається, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім'ю України і Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 145 ЖК Української РСР визначено, що члени сім'ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Члени сім'ї члена кооперативу, крім дружини, що має право на частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в найом, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.

Пунктом 22 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Українською РСР визначалось, що пайові внески, сплачені членом кооперативу в рахунок вартості квартири, є коштами кооперативу.

З урахуванням того, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було видано у квітні 1968 року, а пайові внески за цю квартиру повністю сплачено у серпні 1983 року, тобто в період перебування ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, то остання, як дружина члена житлово-будівельного кооперативу, набула право на частину паєнагромадження спірної квартири у відповідності до положень статті 145 ЖК Української РСР і статті 22 КпШС України.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6.

Згідно зі статтею 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснювалось за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини відповідно до статті 525 ЦК Української РСР визнається день смерті спадкодавця.

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина за законом після ОСОБА_6, до складу якої увійшла частка паєнагромаджень на квартиру АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 529 ЦК Української РСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

За змістом статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 550 ЦК Української РСР було передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений Частиною 1 статті 550 ЦК У, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави.

Судом установлено, що у період з 1983 року по 1990 рік у квартирі АДРЕСА_1 проживали дві особи: ОСОБА_5 і ОСОБА_6.

Крім того, після смерті дружини (ОСОБА_6) в указаній квартирі у період з 1990 року по 2005 рік проживав один ОСОБА_5.

При цьому посилання заявника на те, що ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 не свідчить про його проживання в ній, оскільки при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину у порядку, визначеному статтею 549 ЦК Української РСР (шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо судом на підставі належних і допустимих доказів встановлені інші обставини.

Аналогічні за змістом висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 01 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 і від 21 жовтня 2020 року у справі № 643/16216/17.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що в матеріалах цієї справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_4, як спадкоємець за законом, відповідності до положень статті 549 ЦК Української РСР протягом шести місяців з дня відкриття спадщини прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після померлої ОСОБА_6 або ж подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Крім того, жодних доказів на підтвердження продовження судом строку ОСОБА_4 для прийняття спадщини, встановленого статтею 549 ЦК Української РСР, матеріали цієї справи не містять.

Статтею 15 Закону України "Про власність" визначено, що член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на це майно.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

У справі, що переглядається, позивачем заявлено вимогу про визнання заповіту ОСОБА_5 від 07 жовтня 1994 року і свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 частково недійсними.

Згідно зі статтею 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 541 ЦК Української РСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 545 ЦК Української РСР недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанції, що підстав для визнання заповіту, складеного ОСОБА_5, недійсним немає, оскільки він укладений з дотриманням загальних вимог до форми заповіту, встановлених статтею 541 ЦК Української РСР, тобто укладений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.

Твердження заявника, що ОСОБА_4 був власником 1/3 частини паєнагромадження спірної квартири з 1983 року та спадкоємцем 1/6 частини паєнагромадження спірної квартири після смерті матері (ОСОБА_6), а всього - 1/2 частини квартири, є безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 реалізував своє право у спосіб, передбачений статтями 548, 549, 560 ЦК Української РСР, та отримав свідоцтво про спадщину від кооперативу на належну йому частину паєнагромаджень матеріали цієї справи не містять та позивачем не надано.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 безпосередньо приймав участь у сплаті пайових внесків до ЖБК-7 "Радіоприлад" у рахунок оплати за квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті, у той час, як ОСОБА_4 за життя не набув право власності на спірну кооперативну квартиру, тому ОСОБА_5 як одноособовий власник цього майна мав право на розпорядження ним, склавши оскаржуваний заповіт, який за формою і змістом відповідає вимога закону. Оскільки на момент видачі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом єдиним власником квартири був ОСОБА_5, то підстав для скасування цього свідоцтва також немає.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав визнання частково недійсними заповіту, складеного ОСОБА_5, і свідоцтва про право власності (свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2017 року) на квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, є аналогічними доводам апеляційної скарги, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян