Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №552/1717/17

Постанова

Іменем України

справа № 552/1717/17

провадження № 61-13288св18

21 листопада 2018 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - кредитна спілка «Полтава і Полтавці»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2017 року у складі судді Яковенко Н. Л. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року кредитна спілка «Полтава і Полтавці» (далі - КС «Полтава і Полтавці», кредитна спілка) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення нарахованих відсотків та інфляційних втрат за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 04 квітня 2013 року з ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 22 про надання останньому кредиту в сумі 25 000 грн строком до 04 квітня 2015 року.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість в сумі 84 240 грн, яка була стягнута рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2016 року, яке набрало законної сили.

Вказану заборгованість ОСОБА_4 не погасив, а тому відповідно до положень статті 625 ЦК України з нього підлягають стягненню відсотки за час користування кредитними коштами та інфляційні втрати за період з 09 квітня 2015 року по 10 лютого 2017 року.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 84 240 грн відсотків нарахованих за кредитним договором від 04 квітня 2013 року та 13 925 грн інфляційних втрат.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2017 року позовні вимоги КС «Полтава і полтавці» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КС «Полтава і полтавці» 80 880 грн нарахованих за кредитним договором № 22 від 04 квітня 2013 року та 13 925 грн інфляційних втрат.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_4, скасовано рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2017 року та ухвалено нове рішення по суті позовних вимог.

Позов КС «Полтава і полтавці» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КС «Полтава і полтавці» 21 520 грн відсотків нарахованих за кредитним договором № 22 від 04 квітня 2013 року та 13 925 грн інфляційних втрат.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КС «Полтава і полтавці» судові витрати у розмірі 598,19 грн.

Стягнуто з КС «Полтава і полтавці» на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 664,13 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час особливого періоду, що діяв в Україні в період з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, ОСОБА_4 перебував на військовій службі за контрактом, а відтак на нього поширюються пільги, визначені статтею 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому проценти за кредитним договором № 22 від 04 квітня 2013 року мають бути нараховані за період з 23 серпня 2015 року по 10 лютого 2017 року.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову КС «Полтава і полтавці», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору є безпідставним. Суд першої інстанції безпідставно не застосував, а апеляційний суд неправильно застосував норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації».

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу позивач не подав.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі.

Суди установили, що 04 квітня 2013 року між КС «Полтава і полтавці» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 25 000 грн строком на 24 місяці до 04 квітня 2015 року, а останній взяв на себе зобов'язання сплатити кредит згідно графіку погашення кредиту з процентною ставкою за користування кредитом 0,16 % щоденно на залишок основної суми кредиту.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_4 на користь КС «Полтава і полтавці» стягнуто 84 240 грн заборгованості за кредитним договором від 04 квітня 2013 року, що утворилася станом на 08 квітня 2015 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, кредитна спілка просила стягнути заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2013 року, яка виникла після закінчення строку дії договору за період з 09 квітня 2015 року по 10 лютого 2017 року та складає суму нарахованих відсотків у розмірі 84 240 грн та інфляційних втрат у розмірі 13 925 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після спливу строку кредитування зобов'язання боржника за договором не припиняється.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З аналізу змісту наведених можна дійти висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто, зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справа №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а також не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій і процентів, передбачених умовами договору та ЦК України.

Аналогічного висновку дійшла ВеликаПалата Верховного Суду у постанові у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене та наявність права позивача нараховувати проценти в межах строку кредитування, висновки судів про обґрунтованість вимог кредитної спілки щодо стягнення процентів, нарахованих поза межами такого строку, є помилковими.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення процентів за договором не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Разом із тим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, ураховуючи межі заявлених позовних вимог, на стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період 2015-2016 років у розмірі 13 925 грн, який відповідачем спростовано не було, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення цих коштів.

За змістом статті 625 ЦК України інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту та відсотків мають компенсаційних характер, а не штрафний характер, а тому їх нарахування не підпадає під обмеження, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Згідно із положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором у сумі 21 520 грн, а понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги становлять 1 137,66 грн, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі 690,73 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року скасувати в частині вирішення спору про стягнення процентів за кредитним договором.

Відмовити в задоволенні позову кредитної спілки «Полтава і Полтавці»до ОСОБА_4 про стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Стягнути з кредитної спілки «Полтава і Полтавці» на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в сумі 690 гривень 73 копійки.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта