Історія справи

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 320/1463/16

провадження № 61-17935св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

третя особа: відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року у складі судді Пономаренко Л.Е. та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів Маловічко С.В., Гончар М.С., Кочеткової І.В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа: відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі Іпотечного договору №5 від 30 січня 2008 року для задоволення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», яке на підставі Договору факторингу від 21 липня 2014 року набуло прав стяувача за кредитним договором №6-К/08 від 30 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та АБ «АвтоЗАЗбанк». При вчиненні виконавчого напису були порушені вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій та стягувачем виступила особа, яка не набула статусу нового кредитора. Окрім того, на час вчинення нотаріусом виконавчого напису сплив трирічний строк, коли у кредитора виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив позов задовольнити.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляцйної інстанції, виходив із того, що виконавчий напис вчинено нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства та згідно повного переліку необхідних для цього документів. Окрім того, виконавчий напис вчинений у межах трирічного строку з дня виникнення права вимоги, оскільки останній платіж за кредитним договором був здійснений ОСОБА_4 20 квітня 2013 року, а виконавчий напис вчинений 23 листопада 2015 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд Запорізької області у своїй ухвалі зазначив, що оскільки ОСОБА_4 20 березня 2013 року здійснив платіж за кредитним договором, чим визнав свій борг перед банківською установою, перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ЦПК України у даній справі перервався. Окрім того, оспорюючи правильність розрахунку заборгованості, позивачем не було надано свого розрахунку або належних та допустимих доказів на підтвердження іншого розміру заборгованості або ж її відсутності.

У травні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Скаргу мотивовано тим, що право вимоги дострокового повернення кредиту у позичальника виникло ще 16 липня 2011 року, строк позовної давності не переривався та не поновлювався, а відтак, нотаріус міг вчинити виконавчий напис протягом трьох років, тобто до 16 липня 2014 року. Окрім того, розрахунок заборгованості станом на 21 липня 2014 року не є належним доказом з огляду на те, що судом не було встановлено, ким саме він був підписаний. Також додаток № 1 до договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року не посвідчений нотаріально та виконаний не на нотаріальних бланках, тому факт уступки права вимоги за іпотечним договором, укладеним між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_4, ТОВ «Кредитні ініціативи», не доведений.

Від ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому представник товариства просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 30 січня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 6-К/08, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 50 000 грн строком до 26 січня 2018 року зі сплатою 19% річних за користування кредитом з погашенням згідно графіка, передбаченого п. 2.2.5. цього договору. Відповідно до п. 2.2.8. кредитного договору, у разі невиконання позичальником пункту договору щодо обов'язкового щорічного страхування заставного майна до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник зобовязався сплачувати за користування кредитном проценти в розмірі 21% річних за строковий кредит та 26% річних у разі порушення строків повернення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30 січня 2008 року між ОСОБА_4 та АБ «АвтоЗАЗбанк» було укладено іпотечний договір № 5, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року було задоволено позов правонаступника АБ «АвтоЗАЗбанк» - ПАТ «Банк Кіпру» та звернуто стягнення на належний ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 належним чином умов кредитного договору. В подальшому вказане рішення скасовано, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 квітня 2015 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишено без розгляду.

21 липня 2014 року між ПАТ «НЕОС БАНК», яке є правонаступником ПАТ «Банк Кіпру», та TOB «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги, зокрема, за вищезазначеним кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4

Також 21 липня 2014 року між ПАТ «НЕОС БАНК», яке є правонаступником ПАТ «Банк Кіпру», та TOB «Кредитні ініціативи» було укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами, відповідно до п. 1.1. якого разом із відступленням прав вимоги за кредитним договором, одночасно передано право вимоги і за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_4

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

23 жовтня 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідно до вимог статті 35 ЗУ «Про іпотеку» направило ОСОБА_4 за адресою, вказаною в іпотечному договорі, вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору № 6-К/08. Відповідно до змісту даної вимоги станом на 21 вересня 2015 року загальний ромір заборгованості за кредитним договором становить 80 410, 95 грн, а відтак кредитор звернувся до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих відсотків за користування кредитом у тридцятиденний строк.

23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 16295, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» на суму 69 312, 44 грн.

Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів).

Судом установлено, що на підтвердження безспірності заборгованості ТОВ «Кредитні ініціативи» подало нотаріусу розрахунок заборгованості та вимогу, що направлялася ОСОБА_4, у якій викладено суть зобов'язання, у чому полягає його порушення зі сторони позивачів, зазначено розмір заборгованості за кредитними договорами, запропоновано у тридцятиденний термін виконати зобов'язання, а також попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса у випадку невиконання даної вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що виконавчий напис вчинено на користь стягувача, перед яким у позивача не виникло ніякої відповідальності та який взагалі не набув право вимоги за іпотечним договором, укладеним між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_4, спростовуються укладеними договорами факторингу.

Судом не встановлено, що вищевказані договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами були оспорені та визнані недійсними.

Доводи касаційної скарги про пропуск трирічного строку на вчинення нотаріусом виконавчого напису колегія відхиляє. ОСОБА_4 20 березня 2013 року здійснив істотний платіж за кредитним договором у сумі 7073, 50 грн, що був значно більшим, ніж щомісячний платіж в сумі 417 грн за графіком, тим самим перервавши строк позовної давності.

Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису передбачено договором іпотеки, позивачу було надіслано досудову вимогу за адресою, вказаною у договорі іпотеки, і безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком та які були надані нотаріусу, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, оскільки рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.І. Журавель Н.О. Антоненко В.І. Крат