Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 130/2517/18

провадження № 61-14962св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року в складі судді Заярного А. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в складі колегії суддів:

Шемети Т. М., Панасюка О. С., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law21~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law22~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_4, після якої відкрилася спадщина, що складається

з житлового будинку з господарськими будівлями на

АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.

У вересні 2018 року позивач дізнався, що ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповідала все майно своєму сину - ОСОБА_2, та йому, у рівних частинах кожному. На час складення вказаного заповіту позивач був малолітнім та до вересня 2018 року не знав про наявність у нього спадкових прав щодо вищезазначеного майна, оскільки не підтримував довгий час родинних стосунків зі своїми родичами, зокрема і матір'ю, яка не сказала йому про заповіт після смерті баби.

ОСОБА_1 звернувся до Жмеринської нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 20 жовтня 2018 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Вважає, що необізнаність про наявність заповіту, який був складений на його ім'я, коли він був ще неповнолітнім, та не повідомлення про наявність такого заповіту нотаріусом та іншими родичами, які знали про це, є поважною причиною пропуску вищевказаного строку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішення суду законної сили на подання до Жмеринської державної нотаріальної контори Вінницької області заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області

від 16 травня 2019 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили на подання до Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках на користь

ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк для прийняття спадщини попущено позивачем з поважних причин, зокрема у зв'язку

з необізнаністю спадкоємця про наявність заповіту. Крім того, державний нотаріус, встановивши наявність заповіту, не вчинила жодних дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, не зробила виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у газеті.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 на час вчинення заповіту був неповнолітнім, нотаріус не здійснила належним чином повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом. Оскільки після смерті ОСОБА_4 були спадкоємці першої черги: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, то обґрунтованими є доводи позивача, що за вказаних обставин у нього не було підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, зокрема, що він не знав про існування заповіту, був у неприязних стосунках з матір'ю, не жив зі своєю сім'єю, був відсутній в Україні деякий час. Отже, позивач у позовній заяві не навів доказів поважності пропуску строк для подачі заяви про прийняття спадщини.

Долученими до матеріалів справи фотографіями спростовуються доводи позивача щодо його неприязних стосунків з матір'ю, у якої знаходиться оригінал заповіту, тому позивач не міг не знати про відкриття спадщини та наявність у нього спадкових прав щодо майна спадкодавця.

Відповідач подав докази на спростування заявлених у цій справі вимог, проте суди безпідставно залишили їх поза увагою, тому оскаржувані судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що на час складення заповіту йому було 13 років, а по досягненню повноліття йому не повідомлено про існування цього заповіту, тому він не знав про наявність

у нього спадкових прав щодо належного ОСОБА_4 майна, оскільки у неї були спадкоємці першої черги - відповідачі у справі. Судові рішення є законними та справедливими, а також підтверджені належними доказами, що містяться у матеріалах справ.

Інший учасник справи не скористалася своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направила.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

09 жовтня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та, відповідно, племінником ОСОБА_2 ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також бабою ОСОБА_1.

Відповідно до заповіту від 21 листопада 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області Бульбою Л. І., ОСОБА_4 заповідала належний їй житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою своєму сину ОСОБА_2 та внуку ОСОБА_1, у рівних частинах кожному. Заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі та є чинним.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Жмеринці Вінницької області.

ОСОБА_3 09 вересня 2016 року звернулась до Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4. В указаній заяві ОСОБА_3 указувала, що спадкоємцем за законом є також син померлої - ОСОБА_2. ОСОБА_3 не повідомляла нотаріусу у заяві про свого сина (ОСОБА_1) як спадкоємця за заповітом. За заявою ОСОБА_3 нотаріусом заведена спадкова справа.

ОСОБА_1 20 жовтня 2018 року звернувся до державного нотаріуса Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4. Постановою державного нотаріуса від 20 жовтня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель на АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки за тією ж адресою, належних його бабі ОСОБА_4, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини та

у зв'язку з відсутністю доказів постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності ~law24~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає

в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті

особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем,

у шестимісячний строк подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); вживають заходів щодо охорони спадкового майна; видають свідоцтва про право на спадщину.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом (частина 2 статті 34 Закону України "Про нотаріат").

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.

Предметом спору є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини позивачеві, оскільки останній після смерті своєї баби, будучи її спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він не мав права на спадщину за законом у першу чергу, не знав про існування вищевказаного заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку.

Разом з тим, ОСОБА_2 заперечував проти заявлених вимог та вказував, що позивачу було відомо про відкриття спадщини та існування заповіту, тому відсутні підстави для поновлення строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_3 (мати позивача) під час розгляду справи підтвердила ті обставини, що у неї з сином були неприязні відносини, тому вона не повідомляла йому про існування заповіту та наявність у нього спадкових прав щодо майна ОСОБА_4.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктом 1.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (пункт 3.2 глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Пунктом 3.16 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, на нотаріуса покладено обов'язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Допитаний у судовому засіданні нотаріус, вказував, що позивача не було повідомлено про відкриття спадщини, наявність на його ім'я заповіту та, відповідно, наявності у нього спадкових прав.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня

2017 року у справі № 6-496цс17.

З вказаними висновками погодився Верховний Суд у постановах

від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19).

Як вбачається із заповіту від 21 листопада 2006 року ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у рівних частинах кожному, належний їй житловий будинок з господарськими будівлями на

АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Враховуючи обставини справи, наявності заповіту на користь позивача як спадкоємця майна ОСОБА_4, недобросовісну поведінку відповідачів та нотаріуса, а також наведені позивачем причини, які є об'єктивними та істотними труднощами, суди відповідно до положень частини третьої

статті 1272 ЦК України дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, а

ОСОБА_2 спростував ці вимоги, зокрема долученими до матеріалів справи фотографіями, які спростовують неприязні відносини позивача з матір'ю, оскільки вказані доводи свідчать про необхідність переоцінки Верховним Судом зібраних у справі доказів, що відповідно до частини першої

статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди свої дії мотивували та враховували, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суди обґрунтовано відхилили одні докази та надали мотивовану перевагу іншим доказам, що свідчить про повне встановлення обставин справи, а доводи касаційної скарги в цій частині є непереконливими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко