Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2019 року у справі №545/1656/17

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 545/1656/17-ц

провадження № 61-10213св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у період з 07 вересня 2002 року до 28 березня 2005 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Від шлюбу має доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька позивача після смерті ОСОБА_5 успадкувала 1/2 частини спадкового майна, тобто є власником 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири, однак у ній не проживає, а проживає як квартирант відповідач ОСОБА_4 із сім`єю, згоду на проживання якого ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , не надавала.

Позивач з донькою зареєстровані та проживають у кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Взагалі у цій кімнаті мешкає шість осіб.

Позивач неодноразово зверталася до ОСОБА_3 щодо надання ключів від квартири та надання можливості проживати в ній, однак відповідач відмовляється спілкуватися з цього приводу, чим чинить перешкоди у користуванні своїм майном доньці позивача.

На підставі вказаного ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , просила зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої, перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_4 із сім`єю із цієї квартири без надання іншого житлового приміщення; вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 , про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона та її неповнолітня онука - ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , у частках 5/6 та 1/6 відповідно.

Оскільки частка онуки є незначною, її неможливо виділити в натурі. Двокімнатна квартира площею 46,9 кв. м є неподільною, а спільне користування є неможливим через тривалі неприязні відносини з колишньою невісткою. Тому вважає, що право ОСОБА_2 на 1/6 частину спільної квартири має бути припинене на підставі частини першою статті 365 ЦК України з виплатою їй компенсації вартості її частки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просилавизнати за нею право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м, яка складається з двох кімнат житловою площею 24,5 кв. м, у тому числі кімната (6) площею 12,8 кв. м, кімната (7) площею 11,7 кв. м, кухня площею 8,0 кв. м, вбиральня площею 1,1 кв. м, ванна кімната площею 2,6 кв. м, коридор площею 8,4 кв. м, вбудована шафа площею 0,9 кв. м; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину цієї квартири; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вартість 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 46,9 кв. м, що згідно звіту про оцінку майна становить - 48 900 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2018 року (у складі судді Стрюк Л. І.) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перешкод у користуванні 1/6 частиною квартири АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_4 із сім`ю з квартири АДРЕСА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення з огляду на те, що припинення права на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника - ОСОБА_2 , яка є неповнолітньою.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту створення ОСОБА_3 перешкод, у зв`язку з чим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як власник позбавлена права користування належною їй часткою в квартирі.

Не погодившись з рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою на нього.

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 із сім`ю з квартири АДРЕСА_1 не оскаржувала.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1 (цілу) частку квартири АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , що згідно звіту про оцінку майна становить 57 953 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам неповнолітнього співвласника, оскільки позивач за первісним позовом з неповнолітніми дітьмипроживаєу секції № 17 на АДРЕСА_4 , яка на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації житла Щербанівської сільської радиПолтавського району Полтавської області від 16 листопада 2015 року передана у спільну власність у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення апеляційний суд не врахував, що неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до статті 32 ЦК України, не має права без письмової нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозволу органу опіки та піклування, зокрема, придбати інше житло, розпорядитися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я.

Позивач за первісним позовом вказує, що ОСОБА_1 такої згоди в інтересах неповнолітньої доньки не надавала, не погоджувалась на грошову компенсацію.

Апеляційним судом залишено поза увагою висновок органу опіку та піклування Полтавської райдержадміністрації щодо недоцільності припинення права власності неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину у спільному майні - у квартирі АДРЕСА_1 .

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що апеляційний суд правильно врахував, що частка в квартирі ОСОБА_2 є незначною, яку виділити чи визначити порядок користування квартирою неможливо.

Отже, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, оскільки така фактично не забезпечує можливість проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм, тому такий спосіб захисту права власності не буде належним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 05 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_3 є власником 5/6 частини квартири, а неповнолітня ОСОБА_2 - 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що квартира розташована на четвертому поверсі чотириповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 24,5 кв. м, у тому числі кімната (6) -12,8 кв. м, кімната (7) - 11,7 кв. м, кухні (4) площею 8,0 кв. м, вбиральні (сполученої) (2) - 1,1 кв. м, ванної кімнати (3) площею 2,6 кв. м, коридору (1) - 8,4 кв. м, вбудованої шафи (5) - 0,9 кв. м. Загальна площа квартири 46,9 кв. м.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 02 липня 2017 року у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані - ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_2 (донька), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_7 (мати), ОСОБА_8 (брат), ОСОБА_9 (племінник).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Полтавської райдержадміністрації від 01 жовтня 2018 року вбачається, що комісія з питань прав захисту дітей при райдержадміністрації вважає за недоцільне припинення права власності неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і а умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: 1) частка є незначною і не може бути виділена у натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першою статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Саме така правова позиція міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18).

При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Встановлено, що співвласниця спірної квартири - ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто є неповнолітньою особою з неповною цивільною дієздатністю. Крім того, згідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» вона має статус дитини.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону дитинства» законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Разом із тим частинами першою та третьою статті 18 вказаного Закону встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Встановлено, що орган опіки та піклування Полтавської райдержадміністрації, як орган, який здійснюють контроль за дотриманням житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей, дослідив питання щодо дотримання житлових прав неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнав недоцільним припинення її права власності на частину у спільному майні - вартирі АДРЕСА_1 . При цьому орган опіки та піклування Полтавської райдержадміністрації дійшов висновку, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам неповнолітньої, як співвласниці житла, зменшивши та обмеживши її права та інтереси.

Також встановлено, що у відповідності до приписів частини четвертої статті 32 ЦК України мати неповнолітньої ОСОБА_2 , як особи з неповною цивільною дієздатністю, згоди на відчуження її частки у нерухомому майні не надавала, оскільки вважала, що припинення права на частку у квартирі завдасть істотної шкоди інтересам доньки.

Крім того, неповна цивільна дієздатність неповнолітньої ОСОБА_2 та невеликий розмір компенсаційної вартості її частки у спірному майні практично виключає можливість придбання нею іншого житла, а вказане суперечить вимогам частини другої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», відповідно до якої неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 є одним із шести співвласників секції № 17 у гуртожитку в АДРЕСА_4 . При цьому велика кількість осіб, які мають право власності на вказане житло - кімнату у гуртожитку, виключає дотримання належних санітарно-гігієнічних та побутових умов дитини, які б сприяли її фізичному та розумовому розвитку.

При таких обставинах суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири завдасть

істотної шкоди її інтересам як співвласника.

При цьому місцевий суд вірно прийняв до уваги правові позиції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини стосовно дотримання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право кожного на повагу до свого житла, зокрема у справі «Андрій Руденко проти України».

Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, на вказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення зустрічних позовних вимог.

Також є правильними висновки суду першої інстанції і у частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення в квартиру.

Так, відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першої - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 , отримавши у спадок 1/6 частку спірної квартири, не проживає в ній, оскільки ОСОБА_3 ключів не надає, у зв`язку з чим ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватися належною їй часткою в спірній квартирі.

При цьому встановлено, що спірна квартира є двокімнатною, а ОСОБА_3 в ній тривалий час не проживає.

Отже, встановивши порушення права неповнолітньої ОСОБА_2 , суд першої інстанції, обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення первісного позову в частині усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення в квартиру.

Апеляційний суд при цьому не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування доводів суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ..

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 підлягає задоволенню, то з ОСОБА_3 на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 840 грн.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 3 840 (три тисячі вісімсот сорок) грн судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун