Історія справи

Постанова

Іменем України

21 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 554/4755/17

провадження № 61-9799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» (далі - ТОВ «Орлан-Транс-Груп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2, перебуваючи з позивачем у трудових відносинах на посаді водія транспортного засобу, виїздив у службові відрядження в межах України і закордон. Під час вказаних відряджень, протягом грудня 2015 року - листопада 2016 року відповідач допустив перевитрату палива, що в загальному обсязі склала 75 302,16 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо звітування про використання коштів, що надавалися йому позивачем на відрядження, виникла заборгованість у розмірі 36 997,58 грн. Також позивач вказав, що відповідач має сплатити підприємству суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 8 055,56 грн.

На підставі викладеного ТОВ «Орлан-Транс-Груп»просило стягнути з ОСОБА_2 120 355, 30 грн.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що підтверджують факт заподіяння відповідачем збитків підприємству в перевитраті палива та витраті коштів.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» заборгованість у розмірі 83 776,10 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» 2 338,90 грн у рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачем у порушення Інструкції з обліку надходження і витрачання паливно-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державним комітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами від 03 лютого 1984 року № 01/21-8-72, вчинено перевитрату палива понад затверджених норм.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають фактичним обставинам. Автомобілі позивача витрачають значно більше дизельного палива, ніж визначено у технічній документації, оскільки не є новими та потребують постійного ремонту, про що було неодноразово повідомлено керівництво підприємства. Після кожного рейсу ТОВ «Орлан-Транс-Груп» було подано відомості щодо фактичних витрат палива і жодного разу претензій до відповідача не було пред'явлено. Коли ОСОБА_2 повідомив роботодавця про наміри звільнитися, останній почав вимагати сплати коштів за нібито перевитрати палива. Позивачем подано до суду докази, які не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки оформлені з порушенням норм чинного законодавства та не підтверджують заявлених вимог. Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд керувався нормами матеріального права, які витратили чинність.

У березні 2018 року ТОВ «Орлан-Транс-Груп» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову частково. Після кожного рейсу позивач допускав перевитрату палива, тому завдав підприємству шкоди.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Суди встановили, що ОСОБА_2 у період з 16 вересня 2015 року до 01 листопада 2016 року працював у ТОВ «Орлан-Транс-Груп» в колоні автомобільній № 2 водієм автотранспортних засобів для перевезення вантажів у міжміському, міжобласному та міжнародному сполученні на вантажних автомобілях всіх марок.

Згідно з наказом від 29 грудня 2016 року відповідач звільнений за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

За період з 22 червня 2015 року до травня 2016 року відповідач направлявся у відрядження як водій автопоїзда у межах території України та за кордон, що підтверджується подорожніми листами.

Відповідач здійснював перевезення згідно з подорожніми листами від 05 грудня 2015 року за маршрутом Україна-Молдова-Україна, від 10 грудня 2015 року за маршрутом Україна-Росія-Україна, від 21 січня 2016 року за маршрутом Україна-Росія-Україна, від 03 лютого 2016 року за маршрутом Україна-Росія-Україна, від 08 квітня 2016 року за маршрутом Україна-Італія-Україна, від 10 травня 2016 року за маршрутом Україна-Німеччина-Україна, від 01 червня 2016 року за маршрутом Україна-Німеччина-Україна.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані з зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що договір про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_2 не укладався, будь-яких інших функцій крім водіння автомобіля відповідач не виконував.

Належних і допустимих доказів, що між ТОВ «Орлан-Транс-Груп» та ОСОБА_2 був укладений такий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, суду надано не було.

Відповідно до абзацу другого Загальних положень Нормам витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43, нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації.

Встановлено, що позивач робив розрахунок перевитрати палива, виходячи лише з базової лінійної норми витрати палива, передбаченої технічними характеристиками для транспортного засобу на 100 км пробігу, без урахування системи нормативів і коригуючих коефіцієнтів роботи транспортного засобу відповідно до кліматичних, дорожніх, віку транспортного засобу та інших умов його експлуатації, передбачених чинними

Суди при вирішенні подібних справ повинні встановити наявність чи відсутність вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

У частині першій статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 був ознайомлений з наказами від 11 серпня 2010 року «Про затвердження тимчасових базових лінійних норм палива» та від 08 червня 2015 року «Про впровадження єдиних правил заправки дизельним пальним при виконанні транспортного завдання», на які посилається позивач в своєму позові.

Надані суду копії подорожніх листів вантажного автомобіля складені у формі, затвердженій наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29 грудня 1995 року № 488/346, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10 грудня 2013 року № 1005/1454.

Причини перевитрати палива під час здійснення ОСОБА_2 транспортних перевезень (самовільне відхилення відповідача від маршрутів чи несправність відповідної системи транспортного засобу) позивачем не доведені, тому вина відповідача у заподіянні шкоди у розмірі 40 997,72 грн не встановлена.

Встановлено, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження факту неповернення невикористаних відповідачем коштів, наданих йому на відрядження в межах України та за кордон у розмірі 36 997,58 грн.

Також місцевим судом обґрунтовано не взято до уваги як докази, що підтверджують стягнення саме з ОСОБА_2 податку на доходи фізичних осіб у розмірі 8 055,56 грн, зокрема довідку від 07 червня 2017 року, видану позивачем та платіжне доручення від 07 липня 2016 року на суму 18 000 грн, де в графі призначення платежу вказано, що це податок з доходів із заробітної плати і лікарняних за червень 2016 року, хоча у позові вказано, що це податок, який нарахований на суму надміру сплачених коштів.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, не обґрунтував належним чином та не з'ясував причини перевитрати пального, не встановив наявність чи відсутність вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про застосування Інструкції з обліку надходження і витрачання паливно-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державним комітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами від 03 лютого 1984 року № 01/21-8-72, оскільки вказана інструкція втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 року № 1066.

Таким чином, місцевий суд правильно встановив, що позивачем не доведено заявлені вимоги, зокрема факт заподіяння йому шкоди відповідачем з вини останнього, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд, задовольняючи позов, не встановив усіх обставин справи, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не зазначив, якими належними та допустимими доказами підтверджено позовні вимоги, не встановив факт спричинення шкоди підприємству, протиправність дій відповідача і його вину, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року скасувати, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2017 рокузалишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С. П. Штелик