Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 760/789/19

провадження № 61-16632св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію 1/2 вартості зазначеного автомобіля в сумі 126 045 грн замість її частини у праві спільної сумісної власності.

Зазначений позов, ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що 15 вересня 2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований у Центральному відділі реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 2941.

26 червня 2013 року вони придбали автомобіль марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова (VIN) НОМЕР_2.

Посилаючись на те, що автомобілем користується відповідач ОСОБА_2 просила задовольнити позов.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (кузов, VIN) НОМЕР_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 117 409,63 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на зазначений автомобіль та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частини 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 117 409,63 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заперечуючи проти позову ОСОБА_2 посилався на те, що він продовжує проживати разом з відповідачем, яка має доступ до автомобіля. Відповідач не має можливості сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки в сумі 117 409,63 грн, оскільки є тимчасово безробітним, а ухвалення рішення про стягнення з нього грошової компенсації у сумі 117 409,63
грн стане для нього непомірним тягарем, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля.

Вимоги про припинення права ОСОБА_2 на 1/2 частину автомобіля із виплатою йому грошової компенсації ОСОБА_1 не заявляла, тому суд повинен був здійснити поділ спірного майна, визнавши ідеальні частки кожного з подружжя в цьому майні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у неї не має доступу до автомобіля та можливості користуватися ним, оскільки спірним автомобілем з часу його придбання користується відповідач, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення її права власності на спірний автомобіль.

На час перегляду справи апеляційним судом шлюб між нею та відповідачем було розірвано, вони проживають окремо, проте зазначені обставини були залишені поза увагою.

Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки під час розгляду справи № 464/7011/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що спільне майно подружжя ділиться між подружжям шляхом визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Однак, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц дійшов висновку про можливість стягнення грошової компенсації в рахунок частки майна у спільному майні подружжя за умови, якщо позивачем при цьому не виконано вимоги статті 365 ЦК України і не внесено відповідну суму грошової компенсації на депозитний рахунок суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що позивач не надала жодного доказу, який би підтверджував, що спільне користування автомобілем є неможливим, а відповідач їй перешкоджав у його користуванні.

Він є тимчасово безробітним та весь свій час займається малолітнім сином, позивач фактично покинула сина та залишила на його повному піклуванні, тому ухвалення рішення суду стане надмірним тягарем для нього.

Позивач просила суд провести поділ спільного майна подружжя саме на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя. Проте, примусове припинення права власності можливе лише згідно із статтею 365 ЦК України, тому апеляційним судом було прийнято законне, обґрунтоване рішення та цілком правильно встановлено, що такі вимоги позивача можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва.

21 січня 2021 року справа № 760/789/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 вересня 2007 року зареєстрували шлюб у Центральному відділі реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї за актовим записом № 2941, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3.

За час спільного проживання сторонами ними було придбано автомобіль марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2, який 26 червня 2013 року зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4.

Угоди про добровільний поділ автомобіля, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто.

Згідно з висновком експерта № 402/07/2019 судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2019 року ринкова вартість автомобіля марки "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2, станом на 04 січня 2019 року складає 234 819,27 грн.

Судами також встановлено, що автотоварознавча експертиза проводилась на підставі розшифрування даних номера кузова вищевказаного автомобіля (VIN-коду автомобіля).

За проведення автотоварознавчої експертизи позивачем сплачено 5 800 грн, що підтверджується даними рахунку-фактури № 89/07 від 08 липня 2019 року та копією квитанції № 0.0.1403145375.1 від 09 липня 2019 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України ( ЦК України), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.

Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини 5 статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) "[..] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду".

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції, врахувавши останню практику Верховного Суду, факт згоди ОСОБА_1 на одержання грошової компенсації, а також те, що вона особисто не користувалася транспортним засобом, дійшов обґрунтованого висновку проте, що спірний транспортний засіб набутий сторонами в період шлюбу, є об'єктом їх права спільної сумісної власності, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення її права власності на спірне майно.

Апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та зробив помилкові висновки про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу грошової компенсації вартості її частки у праві спільної сумісної власності, а також помилково вважав, що задоволення такої позовної вимоги передбачає обов'язкове внесення на депозит суду суми компенсації, оскільки з позовом про припинення своєї частки у спільному майні і стягнення компенсації заявила позивач, у зв'язку з чим неправомірно скасував рішення місцевого суду в цій частині та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля "Volkswagen Polo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин в цій частині та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 рокускасувати та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О.

С. Ткачук