Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №462/5822/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 462/5822/23

провадження № 61-15802св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Гедз Б. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), в якому, уточнивши позовні вимоги, просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос «З особового складу» та додаток до нього, у частині призупинення дії трудового договору зі старшим ревізором Відділу контролю за фінансово-господарською діяльністю Управління внутрішнього аудиту та контролю Регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за період з 06 травня 2022 року до дня фактичного допуску до роботи за час вимушеного прогулу виходячи із суми середньоденної заробітної плати у розмірі 1 115,60 грн.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що на вона перебуває у трудових відносинах із АТ «Укрзалізниця» з 2002 року. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року № 1965/ос вона переведена на посаду старшого ревізора відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління внутрішнього аудиту та контролю Регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця», відповідно до якого, зокрема, і для неї, встановлено режим простою з 24 до 28 лютого 2022 року, далі наказами від 24 березня 2022 року, 11 липня 2022 року із викладенням у новій редакції, встановлено режими простою з 01 до 31 березня 2022 року та з 01 до 15 квітня 2022 року. Зазначала, що наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос «З особового складу», у зв`язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталося у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності відповідача та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, припинено простій, введений наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6 працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю та призупинено дію трудових договорів з працівниками цього Департаменту з дати, зазначеної у додатку 1 до цього наказу, тобто до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Вказувала, що згідно з додатком до наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос, з нею призупинено дію трудового договору з 06 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні, чим фактично відсторонено від роботи. Вважала, що зазначений наказ відповідача є незаконним і таким, що порушує її права на працю та приватне життя, а тому підлягає скасуванню, оскільки відповідно до частини першої статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» право роботодавця щодо призупинення трудових відносин з працівником в умовах воєнного стану настає за певних умов, зокрема таких, як абсолютна неможливість роботодавцем надати роботу через збройну агресію, а працівником виконувати її, відтак сам факт надання права призупиняти дію трудового договору не є достатнім, а тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Однак, виходячи із змісту підстави призупинення дії трудового договору, не випливає, що відповідач абсолютно не може надати роботу.

Вказувала, що АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло станом на час початку збройної агресії проти України, на час винесення оскаржуваного наказу, на час звернення до суду відповідач продовжує здійснювати діяльність, тобто є необхідність в організації та виконанні роботи також працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. У відповідача була та є об`єктивна необхідність та можливість надати роботу працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зокрема, їй. Стверджувала, що її робоче місце знаходиться у м. Львові, де не ведуться активні бойові дії.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос «З особового складу» та додаток до нього в частині призупинення дії трудового договору зі старшим ревізором Відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 04 травня 2022 року до 21 листопада 2023 року, у розмірі 435 334,50 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 5 083,53 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем роботи ОСОБА_1 у зв`язку з військовою агресією та не встановлено обставин неможливості виконання роботи позивачкою, тому призупинення дії трудового договору з позивачкою є незаконним. Крім того, заважаючи на те, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати, суд уважав за необхідне покласти на відповідача обов`язок з відшкодування позивачці середньої заробітної плати за весь час її перебування у вимушеному прогулі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

01 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме: норми статті 233 КЗпП України, пункт 1 Глави ХІХ КЗпП України та норми статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (неправильне тлумачення закону), частину другу статті 235 КЗпП України (застосовано закон, який не підлягав застосуванню), а також порушили норму процесуального права (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із АТ «Українська залізниця».

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» ( АТ «Укрзалізниця») від 18 серпня 2017 року № 195/ос ОСОБА_1 переведено на посаду старшого ревізора відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю».

Наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В відповідно до Статуту АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1094), та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні), для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни, про що також складено акт простою від 24 лютого 2022 року, згідно з яким з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання.

Відповідно до додатку № 1 до наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В до працівників апарату управління, щодо яких встановлено режим простою, віднесено ОСОБА_1 (період простою з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року).

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», відповідно до яких додаток 1 до наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В (у редакції наказу від 24 березня 2022 року №Ц-42/12-В) зокрема щодо ОСОБА_1 , викладено у редакції встановлення режиму простою на період з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 11 липня 2022 року № Ц-42/38 внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», відповідно до яких додаток 1 до наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В (у редакції наказу від 11 липня 2022 року № Ц-42/38), викладено із змінами щодо періоду простою, зокрема ОСОБА_1 період простою: 24 лютого 2022 року - 28 лютого 2022 року, 01 березня 2022 року - 31 березня 2022 року, 01 квітня 2022 року - 15 квітня 2022 року, 05 травня 2022 року.

Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» від 04 травня 2022 № 483/0с, у зв`язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, внаслідок втрати через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності АТ «Українська залізниця» та впровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, припинено простій, введений наказом від 24 лютого 2022 № Ц-42-6 (зі змінами) працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, призупинено дію трудових договорів з працівниками цього Департаменту, зокрема ОСОБА_1 , з 06 травня 2022 року.

Відповідно до протоколу наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 23 лютого 2023 року прийнято рішення про ліквідацію структурного підрозділу Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», позивачу направлено попередження про наступне вивільнення з пропозицією іншої роботи. Відповідач указував на неможливість фактичного відновлення дії трудового договору з позивачем.

Відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Українська залізниця» від 17 листопада 2023 року № 2166/ос про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо вимог про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону № 2136-ІХ (тут і надалі в редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).

Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654св23), розглядаючи спір про звільнення 22 серпня 2022 року з посади сестри-господині в школі/таборі в м. Одесі на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов висновку, що «існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов, за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо. Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», в редакції чинній на час звільнення позивачки з роботи, м. Одеса до переліку таких територій включена не була. Оскільки ДП Українського дитячого центру «Молода гвардія» розташоване на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором не пов`язана із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, а саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов`язанні з тим, що фактично дитячій табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом шостим частини першої статті 41 КЗпП України».

За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду старшого ревізора відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.

У наказі АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору від 04 травня 2022 року № 483/ос вказано про те, що з 04 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку 1 до цього наказу.

АТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що у зв`язку з широкомасштабним вторгненням на територію України військ російської федерації 24 лютого 2022 року обсяги господарської діяльності товариства критично зменшилися, зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання, зокрема, Департаменту внутрішнього аудиту і контролю. Оскільки робота вказаного Департаменту була зупинена, то позивачка не мала можливості виконувати свої трудові обов`язки. Відповідач вважав таку обставину об`єктивною та такою, що настала внаслідок обставин непереборної сили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Українська залізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів.

Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Українська залізниця» дію трудових договорів не було призупинено.

Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посаду старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю, роботою.

Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та неможливості виконання такої роботи позивачкою, тому суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

Верховний Суд у своїх постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював свою позицію щодо обов`язку суду з`ясовувати, а відповідача - довести неможливість надання та виконання такої роботи.

Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Щодо стягнення середнього заробітку (стаття 235 КЗпП України)

Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах вказала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку: «Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі».

Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в цьому випадку безпідставні.

Водночас АТ «Укрзалізниця» у касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення середньої заробітної плати, вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 у позові заявляла лише немайнові вимоги, зокрема, просила зобов`язати АТ «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити середню заробітну плату.

Проте така позиція заявника не ґрунтується на вимогах закону, згідно з якою суд, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата заробітної плати), повинен визначити розмір суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, що є належним і ефективним способом захисту його порушених трудових прав та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду. Схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 757/17927/22 (провадження № 61-16707св23), Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24).

Також колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо незгоди з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішень судів та спростовуються їх змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про це зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення строків звернення до суду

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій урахували, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 01 липня 2023 року, та строк, визначений статтею 233 КЗпП України. Отже, звернувшись до суду 02 серпня 2023 року, позивач не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у подібних правовідносинах на увагу не заслуговують, оскільки Верховний Суд у свої постановах неодноразово вказував, що сама собою обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, яка обіймає посаду старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю, роботою (див., зокрема постанови Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Із погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судова практика у цій категорії справ є сталою, факт існування виключної правової проблеми щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивачем також не доведено.

Щодо вирішення клопотання про зупинення касаційного провадження

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ «Українська залізниця» про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 758/4178/22. Клопотання обґрунтоване тим, що правовідносини, спір з приводу яких вирішується у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 758/4178/22 (застосування статті 235 КЗпП України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) 05 травня 2025 року прийняла постанову, якою касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишила без задоволення, рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.

Тому у задоволенні клопотання заявника про зупинення касаційного провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 758/4178/22, слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 758/4178/22 відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець