Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №205/5443/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Київ

справа № 205/5443/24

провадження № 61-14481св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - держава російська федерація,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року в складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Максюти Ж. І., Космачевської Т. В., Халаджи О. В. у справі за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - держава російська федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просили:

- встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення її конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Конституцією України;

- встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення його конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Конституцією України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 07 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року, відмовив у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа - держава російська федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відмовляючи у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, а також проаналізувавши зміст заяви у цій справі та судове рішення, яке набрали законної сили, у справі № 463/5368/22, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено та встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, та призвело до порушення їх конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України, дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття провадження у цій справі, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 , справу направити для продовження розгляду.

Також у жовтні 2024 року до Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , яка просила скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 , справу направити для продовження розгляду.

Касаційні скарги мотивовано тим, що суди дійшли помилкових висновків, що у справі № 463/5368/22 та у цій справі є тотожними предмет, підстави та сторони. Суди не звернули уваги, що у справі № 463/5368/22 ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення їх конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Тоді як у цій справі ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення її конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Зазначене свідчить, що предмет і підстави у цій справі та у справі № 463/5368/22 є різними.

Заявники вважають, що суди відмовилися визнавати факт тривалої терористичної діяльності, вчиненої російською федерацією.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 08 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 та витребував її матеріали із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою від 10 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 .

У квітні 2025 року матеріали справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка міститься в статті 6 «Право на справедливий суд».

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи у певний часу разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

У постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення у тотожній справі, що набрало законної сили.

При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Водночас такі обмеження не поширюються на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19 (провадження № 61-13070св22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 747/20/23 (провадження № 61-5371св23).

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

За змістом статей 2 5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або порушених, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасником процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Таким чином, враховуючи, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не поширюється на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у відкритті провадження в справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів враховує, що відмова у відкритті провадження за формальними підставами є порушенням права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, оскільки кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд, у свою чергу, покладено обов`язок повного та всебічного розгляду виниклих спорів, що можливо лише під час розгляду заяви по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині третій статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення судами норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судового рішення, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - держава російська федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк